Справа № 750/2684/22 Головуючий у 1 інстанції Рощина Т. С.
Провадження № 33/4823/373/23
Категорія - ч.1 ст.130 КУпАП
13 червня 2023 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі судді апеляційного суду Акуленко С.О., за участю особи, захисника-адвоката - Підгорного К.Є. в інтересах ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2023 року,
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 роки.
Стягнуто з нього на користь держави судовий збір в сумі 496 грн. 20 коп.
Судом встановлено, що 03.06.2022 року о 23 год. 20 хв., в м. Чернігові по вул. 77-ї Гвардійської Дивізії, біля буд. 1-А, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом RENAULT LOGAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 А ПДР, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати, а провадження по справі закрити у зв'язку із вчиненням дії в стані крайньої необхідності.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд 1 інстанції при розгляді справи по суті не прийняв до уваги твердження про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, зокрема, керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння був змушений, оскільки він служить у Збройних силах України. Обставини справи свідчать про те, що він вживав заходи для відвернення небезпеки, яка існувала для життя і здоров'я людей Чернігівської громади під час воєнного стану, не могла бути усунута іншими дієвими засобами. Крім того, вказує, що суд безпідставно розглянув справу без його участі, хоча він подавав заяву про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник-адвокат- Підгорний К.Є. вказав, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, оскільки він перебував на військовій службі. Вважав, що це є порушенням ст. 263 КУпАП, тому постанову суду слід скасувати, а провадження по справі закрити на підставі ст. 38 КУпАП.
Заслухавши пояснення захисника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
Данні вимоги закону судом 1 інстанції дотримано в повній мірі.
Висновки суду щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП обґрунтовані дослідженими в судовому засіданні доказами.
Що стосується доводів апеляційної скарги про закриття справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП у зв'язку з вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності, на думку апеляційного суду, вони не підлягають до задоволення, оскільки апеляційний суд не розцінює керування транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння як крайню необхідність.
Так, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі. За правовим полем України, зокрема п.2.9 а Правил дорожнього руху, ст. 130 КУпАП водіям забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Враховуючи вищевикладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, оскільки з відеозапису, долученого працівниками поліції до матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_1 на місці події не зазначав, що діє у стані крайньої необхідності, що вживає заходи для відвернення небезпеки, яка існувала для життя і здоров'я людей.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Щодо доводів апелянта про розгляд справи за його відсутності, то вони не спростовують висновків суду про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 у судовому засіданні суду першої інстанції 27.06.2022р. просив відкласти розгляд справи для надання йому можливості ознайомитися із матеріалами справи та залучити захисника. Вказане клопотання було судом задоволено.
Захисник Селюх А.В. в судовому засіданні 14.09.2022р. вважав, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, пояснив, що той служить у лавах ЗСУ і зараз знаходиться у зоні бойових дій, просив оголосити в судовому засіданні перерву викликати ОСОБА_1 у судове засідання для надання пояснень. Вказане клопотання було судом задоволено. В наступні п'ять судових засідань особа, що притягається до адміністративної відповідальності та її захисник не з'являлися, почергово подаючи клопотання про відкладення судового розгляду через неможливість прибути у судове засідання.
В судове засідання 21.03.2023р. особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисник не з'явилися. Від ОСОБА_1 черговий раз електронною поштою надійшло клопотання про відкладення судового розгляду через неможливість прибути у судове засідання через виконання бойового завдання. На підтвердження викладеного жодних підтверджуючих документів суду надано не було. Від захисника клопотання про відкладення судового розгляду не надходило.
Тому судовий розгляд справи відбувся без його участі і в даному випадку суд 1 інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, присутність якого не є обов'язковою з врахуванням вимог ст. 268 КУпАП.
Враховуючи дані обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції не порушені процесуальні права та законні інтереси апелянта. Окрім іншого, такі права ОСОБА_1 були поновлені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Також судом враховується практика Європейського суду з прав людини, яка визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України», сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Адміністративне стягнення накладено судом з додержанням вимог статті 33 КУпАП, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеня його вини та в межах санкції частини статті за дане правопорушення.
Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається.
За таких обставин, постанова суду відповідає вимогам закону, і законних підстав для її скасування чи зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Поновити строк на апеляційне оскарження ОСОБА_1 .
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 березня 2023 року стосовно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяС. О. Акуленко