Справа № 741/112/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/514/23
Категорія - ч.2 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2
15 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
з участю: прокурора - ОСОБА_6
потерпілого - ОСОБА_7
захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12022270000000393 за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 18 квітня 2023 року,
Цим вироком:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , перебуває у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , освіта професійно-технічна, тимчасово не працює, раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 ухвалено рахувати з 18 квітня 2023 року.
Запобіжний захід ОСОБА_10 , до набрання вироком законної сили, застосовано у виді тримання під вартою негайно із зали суду.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь держави 3020,48 грн. процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено відповідно до ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що 18 листопада 2022 року о 16 год. 10 хв., ОСОБА_10 , керуючи навантажувачем телескопічним марки «CLAAS SCORPION», р.н. НОМЕР_1 , рухався по території ПрАТ Агрофірма «Іржавецька», що розташована у м. Носівка, Чернігівської області, 2-й провулок Троїцький, 33, та порушив вимоги: п.2.3 «б»; п.12.3 Правил дорожнього руху. Зокрема, ОСОБА_10 проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою та при виникненні перешкоди для руху, а саме при наближенні до пішохода ОСОБА_13 , який стояв в межах траєкторії руху телескопічного навантажувача, не вжив негайних заходів до зменшення швидкості руху аж до зупинки керованого ним транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди, внаслідок чого, біля побутової будівлі (колишнього сторожового будинку), здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_13 , у результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Порушення вимог пунктів 2.3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_10 знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками - смертю пішохода ОСОБА_13 .
Захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини ОСОБА_10 та кваліфікацію його дій, просив змінити вирок місцевого суду та призначити його підзахисному покарання, із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами. Послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості. Вказав на те, що суд не в повній мірі врахував обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_10 .
Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити вирок місцевого суду та призначити ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільнивши від його відбування з випробуванням з іспитовим строком, на підставі ст.75 КК України. Послався на те, що ОСОБА_10 вперше притягується до кримінальної відповідальності, визнав свою провину, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, приймає активну участь у громадському житті села, має на утриманні малолітню дитину та батьків, які є особами похилого віку та мають серцево-судинні захворювання.
Заслухавши доповідь судді; захисників обвинуваченого, які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити; думку прокурора та потерпілого, котрі просили залишити вирок місцевого суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі захисниками обвинуваченого не оспорюються.
Положеннями ст.ст.50, 65 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду (його права та обов'язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Призначаючи ОСОБА_10 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість скоєного кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання та попереднім місцем роботи характеризується позитивно, має на утриманні малолітнього сина, батьків похилого віку; врахував позицію потерпілого щодо міри покарання; обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність судимостей; відсутність обставин, які обтяжують покарання; та дійшов правильного висновку про необхідність призначити обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі у межах санкції ч.2 ст.286 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
Зокрема, ОСОБА_10 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров'ю для його учасників. Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_13 , тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей.
Тому призначене ОСОБА_10 покарання, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, всі обставини, на які посилаються апелянти, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_10 враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційних скарг сторони захисту.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення, а вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 18 квітня 2023 року щодо ОСОБА_10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4