Номер провадження: 11-кп/813/1378/23
Справа № 496/2930/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.06.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції між Одеським апеляційним судом, ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» та програмного забезпечення «EasyCon» за участю прокурора ОСОБА_6 виділені матеріали кримінального провадження №12021231220000211 від 28.10.2021 рокуза апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Біляївського районного суд Одеської області від 25.04.2023 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
встановив:
Біляївським районним судом Одеської області розглядається кримінальне провадження №12021231220000211 від 28.10.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Ухвалою Біляївського районного суд Одеської області від 25.04.2023 року, в порядку ст.331 КПК України продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком до 23.06.2023 року.
Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які були підставою для обрання такого виключного запобіжного заходу як тримання під вартою. Продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою судом також враховано особу обвинуваченого, який офіційно не працює, не має постійного джерела доходів, що вказує на те, що обвинувачений може з метою уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення переховуватись від суду. Крім того, обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, з огляду на те, що обвинувачений вже намагався знищити сліди вчиненого ним злочину, підпалив тіло та речі потерпілого та заховав серед сміття на городі.
Водночас суд визнав недоведеним стороною обвинувачення ризик впливу на потерпілого, свідків та експерта, оскільки обвинувачений утримується в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор».
Не погоджуючись з ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до нього запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Обвинувачений посилається на незаконність оскарженої ухвали, оскільки з дня застосування до нього запобіжного заходу, з ним жодних слідчих дій не проводилось, він більше року перебуває під вартою, що свідчить про порушення розумності строків тримання під вартою. Звертає увагу, що під час перебування м. Херсона в окупації, він був звільнений з місць позбавлення волі, а після звільнення міста, самостійно повернувся до установи виконання покарань. Крім того, ОСОБА_7 посилається на те, що прокурором не доведено існування ризиків, а також обґрунтованість обвинувачення, а самі матеріали кримінального провадження з доказами, на які посилається прокурор, на даний час відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу; прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює або обирає запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, яке у відповідності до ст.12 КК України відносяться до категорії особливо тяжкого, та за яке передбачено покарання більше 10 років.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також наявністю ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, зважаючи на те, що обвинувачений вже намагався знищити сліди вчиненого ним злочину, підпалив тіло, речі потерпілого та заховав серед сміття на городі, виправдовуютьпродовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість дійти висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи обвинуваченого стосовно недоведеності вчинення ним злочину, оскільки винуватість чи не винуватість обвинуваченого, має бути перевірена судом першої інстанції за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи під час судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів. За таких обставин, доводи обвинуваченого щодо необґрунтованості обвинувачення є безпідставними та передчасними.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування вище зазначених ризиків, виправдовуютьпродовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість інкримінованого злочину, та можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
Доводи обвинуваченого щодо відсутності ризику переховування від суду, з посиланням на те, що після його звільнення окупаційною владою в м. Херсоні, та в подальшому після деокупації м. Херсона, він повернувся до установи виконання покарань, не можна визнавати вирішальною обставиною, яка свідчить про можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Наведені обставини, на думку апеляційного суду, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, з огляду на воєнний стан на території України, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що останнійможе здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 злочину, дані про особу обвинуваченого, який є непрацевлаштованим, вчинив злочин проти члена своєї родини (відчима), намагався знищити сліди вчиненого ним злочину, підпалив тіло та речі потерпілого та заховав серед сміття на городі, апеляційний суд також вважає, що існує ризик того, що обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, про що вірно зазначено в ухвалі місцевого суду.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні існує реальний ризик, передбачений п.4 ч.1 ст.177 КПК.
Доводи обвинуваченого про відсутність підтвердження існування ризиків апеляційний суд визнає безпідставними, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому злочину, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого скоєння ним інших кримінальних правопорушень та переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу прокурора, що Законом №2751-IX від 16.11.2022 року внесені зміни до ст.615-1 КПК, відповідно до яких прокурор не позбавлений права звернутися до суду із клопотанням про відновленню втрачених матеріалів кримінального провадження в умовах воєнного стану, що надасть можливість відповідному суду розглянути питання про відновлення такого кримінального провадження, а відповідно зможе забезпечити виконанню завдань кримінального провадження відповідно до визначеної процесуальним законом процедури.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Біляївського районного суд Одеської області від 25.04.2023 року, якою ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою в кримінальному провадженні №12021231220000211 від 28.10.2021 року - залишити без змін.
Звернути увагу прокурора про необхідність вжиття заходів щодо виконання приписів ст.615-1 КПК України про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в умовах воєнного стану.
Копію ухвали надіслати прокурору та ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор».
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4