Справа № 583/304/23
2/583/266/23
15 червня 2023 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді Ярошенко Т.О.
за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного (письмового) провадження в залі суду в м. Охтирка Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумської Філії Акціонерного товариства «Укртелеком» про визнання протиправним наказу № 275 від 25.07.2022 року, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток,
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що до 18.11.2018 року він працював інженером дільниці мережі доступу № 331/7 м.Охтирка, Сумської філії Акціонерного товариства «Укртелеком». Наказом Сумської філії ПАТ «Укртелеком» від 22.11.2018 року № 473-к позивач був направлений на військову службу за контактом з 27.11.2018 року строком на 5 років із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку, на підставі витягу з наказу командира військової частини від 27.11.2018 року № 245 та особистої заяви. Зазначає, що з липня 2022 року відповідач не виплачує середній заробіток, у відповідності до ч.3 ст. 119 КЗпП України. Звернувшись із запитом до Сумської Філії Акціонерного товариства «Укртелеком» з приводу причин не нарахування середнього заробітку отримав відповідь, що у зв'язку із набранням законної сили Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352, яким внесено зміни до ч.3 ст.119 КЗпП України виплати середнього заробітку призупинено, у зв'язку з чим видано наказ АТ «Укртелеком» від 25.07.2022 року № 275 «Про призупинення виплат». Позивач зазначає, що закон не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, тому не повинно бути звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Позивач вважає вказаний наказ незаконним та таким, що порушує його конституційні права та свободи, у зв'язку з чим просить визнати протиправним наказ № 275 від 25.07.2022 року Сумської Філії Акціонерного товариства «Укртелеком» та зобов'язати відповідача виплатити йому середній заробіток за період з 19.07.2022 року.
Процесуальні дії у справі та аргументи сторін.
27.01.2023 року ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
13.02.2023 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначив про безпідставність заявлених вимог виходячи з наступного. Так, ОСОБА_1 є працівником Сумської Філії Акціонерного товариства «Укртелеком» та перебуває на посаді інженера дільниці мережі доступу № 331/7 м.Охтирка. Згідно наказу Сумської Філії Акціонерного товариства «Укртелеком» від 22.11.2018 року № 473-к напідставі витягу з наказу командира військової частини та особистої заяви був направлений на військову службу за контактом з 27.11.2018 року строком на 5 років із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку, та звільнений на цей період від виконання трудових обов'язків. Зазначив, що у зв'язку із змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, наказом АТ «Укртелеком» від 25.07.2022 року № 275 «Про призупинення виплат», позивачу припинено нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби. Міністерство економіки в своєму листі зазначило, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352-ІХ не визначено жодних особливостей застосування положень ч. 3 ст. 119 КЗпП, отже з дня набрання чинності Законом №2352-ІХ за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до дня набрання чинності Законом, так і після цього, передбачено обов'язок збереження лише місця роботи і посади. Тож, з моменту набрання чинності Закону №2352-ІХ не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були прийнятті (призвані) на військову службу до 19 липня 2022 року.
Вирішуючи заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, враховуючи, що дана справа по суті є малозначною, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, вважає за можливе проводити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Сумською Філією Акціонерного товариства «Укртелеком» на посаді інженера дільниці мережі доступу № 331/7 м.Охтирка.
27.11.2018 року позивач направлений на військову службу за контактом з строком на 5 років із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку та на даний час проходить військову службу в Національній гвардії України, що підтверджується копіює посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.3).
Наказом АТ «Укртелеком» від 25.07.2022 року № 275 «Про призупинення виплат», у зв'язку з набранням чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-1Х «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено відміну збереження середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч.3 ст. 119 КЗпП України, з 19.07.2022 року припинено нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби, зокрема ОСОБА_1 ( а.с. 8-9).
За положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону ( ст. 65 Конституції України).
За приписами частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу «встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII цього Закону врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Так, ч. 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції до 19.07.2022 року) визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 року, набрав чинності 19.07.2022 року, отже саме з 19.07.2022 року ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року.
З урахуванням викладеного, при виданні наказу про припинення нарахування позивачу середнього заробітку, відповідач діяв правомірно, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року не містить приписів щодо його застосування лише до осіб, які призвані після набрання ним чинності.
Щодо доводів позивача про звуження змісту та обсягу його права, гарантованого ч. 3 ст. 19 Основного Закону, і як наслідок порушення існуючого права в частині збереження та виплати середнього заробітку, суд зазначає наступне.
Відповідно до конституційних повноважень Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні виключно законами України закріплює права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ був прийнятий Верховною Радою України відповідно до конституційних повноважень.
Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово - економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.»
У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Аргументи позивача стосовно порушення принципу зворотної дії закону в часі, а саме ст. 58 Конституції України суд вважає помилковими.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 р. N 1-рп/99 зазначає, що за загально визнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні від 03 жовтня 1997 р. N 4-зп Конституційний Суд України зазначає, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзаци перший-другий пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(справа про податки) від 05.04.2001 N 3-рп/2001).
Такий принцип закладений, зокрема, в Загальній декларації прав людини 1948 року, згідно з якою кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на здійснення необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави (стаття 22).
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі " Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 травня 2018 р. N N 5-р/2018 зазначається, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права" (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року N 2-рп/2016).
При цьому, Урядом прийнято Постанову від 28 лютого 2022 р. N 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". Пунктом 1 вказаної постанови передбачається установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Таким чином, держава взяла на себе обов'язок з виплати щомісячного забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та мобілізованим працівникам (зокрема, тим, що перебувають на військовій службі за контрактом) та при цьому з 19 липня 2022 року зняла цей обов'язок з роботодавців, які в умовах війни та воєнного стану мають обмежені фінансові можливості.
З урахуванням викладеного, відповідно до роз'яснень Міністерства економіки України щодо застосування положень Закону №2352, викладених в листі від 26.07.2022 року № 4711-06/52362-09, з метою уникнення дискримінаційних підходів відносно працівників, які будуть прийняті (призвані) на військову службу після дня набрання чинності Законом, роботодавець вправі припинити збереження заробітної плати за працівниками, які були прийнятті (призвані) на військову службу до дня набрання чинності Законом.
Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, суд зазначає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року не містить таких вимог, з огляду на вказане суд вважає посилання позивача у цій частині необґрунтованим.
Таким чином, при виданні наказу № 275 від 25.07.2022 року про припинення з 19.07.2022 року нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 на період проходження військової служби відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Висновок суду.
Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи у справі докази в цілому, так і кожний доказ, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку, що порушень прав позивача зі сторони відповідача не допущено, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Щодо судових витрат.
За правилами ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги, що позивача звільнено від сплати судового збору, а у задоволенні позовних вимог суд відмовляє, то витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.11, 12, 13, 81, 141, 263-265, 274 -279 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Сумської Філії Акціонерного товариства «Укртелеком» (юридична адреса вул.Іллінська,2 м.Суми, код ЄРДПОУ 23825401) про визнання протиправним наказу № 275 від 25.07.2022 року, зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробітоквідмовити за необґрунтованістю вимог.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення складено 15.06.2023 року.
Суддя Охтирського
міськрайонного суду: Т.О.Ярошенко