15 червня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/4327/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки /з урахуванням уточнень/ про:
- визнання протиправною бездіяльність до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 13.06.2019 по 30.12.2022 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.021995 №100.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача звільнено з військової служби 13.06.2019 та розрахунок проведено лише 30.12.2022, а тому відповідач допустив бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.062019 по 30.12.2022.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.04.2023 поновлено строк звернення до суду; позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до Полтавського ОТЦК та СП відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку в зазначений у позовній заяві період, тим більше за період понад шість місяців, оскільки з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116, 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні з 28.07.2016 у Решетилівському районному військовому комісаріаті.
Наказом військового комісаріату Решетилівського районного військового комісаріату (по стройовій частині) від 13.06.2019 №108 майора ОСОБА_1 заступника військового комісара з територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого наказом командувача наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 01.06.2019 № 125 з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та з 13.06.2019 виключено із списків особового складу Решетилівського районного військового комісаріату.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 по справі №440/1009/22 позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 07851296, вул. Шевченка, 78а, м.Полтава) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення". Зобов'язано Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", з урахуванням проведених виплат. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022 апеляційну скаргу Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - задоволено частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 по справі №440/1009/22 - скасовано в частині задоволення позову щодо вимог про застосування базового місяця при нарахуванні індексації, а також нарахування та виплати компенсації, виключивши з абзацу другого та третього резолютивної частини рішення слова: "із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця)". Прийнято у цій частині постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 по справі №440/1009/22 залишено без змін.
На виконання рішення суду у справі №440/1009/22 Полтавський ОТЦК та СП нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 53641,86 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7115 від 29.12.2022. Позивачем отримано кошти у сумі 53591,86 грн (з урахуванням комісії 50 грн) 30.12.2022.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.06.2019 по 30.12.2022 включно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
За змістом статті 1 Кодексу законів про працю України /далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення та існування спірних правовідносин/ Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022, чинній на час звернення позивача до суду та розгляду справи в суді) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Розрахунок середнього заробітку здійснюється на підставі пунктів 2 та 8 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100.
Так, абзацами першим - третім пункту 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Системний аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником в день звільнення повний розрахунок та виплатити всі суми, що йому належать до виплати. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено 13.06.2019, при цьому виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 здійснено відповідачем лише 30.12.2022, при цьому відповідач середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачу не нарахував і не виплатив.
Відтак суд доходить висновку про допущення відповідачем бездіяльності внаслідок невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до положень статті 117 КЗпП України, але не більш ніж за шість місяців.
Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для застосування до Полтавського ОТЦК та СП відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку, виходячи з того, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116, 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду у постановах від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18 та від 28.01.2020 у справі №822/2663/15.
Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 наголошено наступне.
"... За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц".
Отже, вирішення у судовому порядку спору між роботодавцем і колишнім працівником щодо виплати сум, належних при звільненні, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця здійснити відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, протягом усього періоду прострочення, але не більш як за 6 місяців.
Аналогічний підхід до правозастосування викладено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі №460/10582/21.
Суд бере до уваги, що згідно з довідкою Полтавського ОТЦК та СП від 25.04.2023 №9/2/2247 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складала 18719,47 грн.
З огляду на вимоги статті 117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може перевищувати суми середнього заробітку за 6 місяців, тобто 112316,82 грн (18719,47 грн х 6 місяців).
Враховуючи те, що відповідно до механізму розрахунку середнього заробітку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, з урахуванням принципу пропорційності, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців в сумі 112316,82 грн, задовольнивши позовні вимоги у відповідній частині.
Водночас, в решті позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за їх необґрунтованістю, виходячи з наведених вище мотивів.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Шевченка 78А, м.Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 07851296) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.06.2019 по 30.12.2022, але не більш як за шість місяців.
Стягнути з Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 112316,82 (сто дванадцять тисяч триста шістнадцять гривень вісімдесят дві копійки).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко