15 червня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/3981/23
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки , в якій просить:
- визнати протиправними дії Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення. щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 01.03.2021, а також компенсації за дні не використаної щорічної відпустки при звільненні виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704;
- зобов'язати Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення. щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.012020 по 01.03.2021, а також компенсації за дні не використаної щорічної відпустки при звільненні виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (за період з 29.01.2020 по 31.12.2020), на 01.01.2021 (за період з 01.01.2021 по 01.03.2021), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704;
- визнати протиправними дії Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2019, 2020, 2021 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються відповідні виплати індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2019, 2020, 2021 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються відповідні виплати індексації грошового забезпечення.
Мотивуючи свої вимоги позивач зазначав, що у період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось у заниженому розмірі, а саме: у періоди з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 01.03.2021 йому виплачувався посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати, які обраховуються, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020, 01.01.2021). Просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2023 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання.
Відповідач проти задоволення позову заперечив та 24.04.2023 подав відзив на позов. На обґрунтування заперечень зазначав, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 від 30.08.2017 (в редакції чинній на момент прийняття) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50% розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018, що набрала законної сили 24.02.2018, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". При цьому, після скасування даного пункту, норми постанови № 704 не приведені у відповідність чинному законодавству, відтак підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується, як розрахункова величина. Просив у задоволенні позові відмовити повністю.
Відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Наказом військового комісара Оржицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 18 від 01.03.2021 року позивачка була звільнена з військової служби, та виключена зі списків особового складу та з усiх видів забезпечення з 01.03.2021.
05.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про надання інформації та документів, що стосуються нарахування та виплати її грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 01.03.2021.
Листом від 15.11.2021 №9/2/1753 відповідач, зокрема, повідомив, що під час звільнення було нараховано за лютий місяць по 01 березень 2021 року включно та виплачено на день звільнення всі види грошового забезпечення в повному обсязі.
Наведені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1-4 ст.9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 704 (далі - Постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" № 103 від 21.02.2018 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.
Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 - пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови № 704 у первісній редакції.
Проте, згідно з п.3розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв'язання правової колізії між нормами п.3розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІта п.4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно достатті 17 Конституції Україниперебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до п. п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( № 25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та N 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Оскільки норма п. 3розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІне втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п.4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинностіЗакон України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою № 704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.
Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21.
Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн.
В свою чергу, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2102 гривень, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімуму для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень.
Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021 рік впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020, 2021 року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Тому, враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що у період 29.01.2020 по день виключення зі списку особового складу військової частини грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та 01.01.2021 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Підлягають також перерахунку виплачені позивачу одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані календарні дні основної відпустки за 2021 рік, додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2021 роки, грошова допомога на оздоровлення за 2020, 2021 роки, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки, оскільки при їх обрахунку використано посадовий оклад та оклад за військовим званням не в тому розмірі, який визначений чинним законодавством.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зауважує, що грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України у суду відсутні, з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Шевченка 78А, м.Полтава, код ЄДРПОУ 07851296) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення. щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 01.03.2021, а також компенсації за дні не використаної щорічної відпустки при звільненні виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) з 29.012020 по 01.03.2021, а також компенсації за дні не використаної щорічної відпустки при звільненні виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначені шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (за період з 29.01.2020 по 31.12.2020), на 01.01.2021 (за період з 01.01.2021 по 01.03.2021), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 №704.
Визнати протиправними дії Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2019, 2020, 2021 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються відповідні виплати індексації грошового забезпечення.
Зобов'язати Полтавський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2019, 2020, 2021 року, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням до складу грошового забезпечення, з якого нараховуються відповідні виплати індексації грошового забезпечення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Г.В. Костенко