Справа № 369/10615/19
Провадження № 2/369/107/23
Іменем України
09.06.2023 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді: Волчка А.Я.,
за участю секретаря: Миголь А.А.,
за участю представника позивача: адвоката Горбового В.А.,
за участю представника відповідача: адвоката Савченко В.С.,
за участю представника третьої особи із самостійними вимогами:
адвоката Базалюк О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дудкіна Надія Володимирівна про визнання недійсним договору дарування квартири, застосування реституції, вилучення (скасування) державної реєстрації права власності на квартиру, визнання права власності та поновлення державної реєстрації права власності та за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 а до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Надія Володимирівна, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовним вимогами, які змінила в процесі розгляду справи до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дудкіна Надія Володимирівна про визнання недійсним договору дарування квартири, застосування реституції, як наслідок недійсності договору дарування квартири, вилучення (скасування) державної реєстрації права власності на квартиру, визнання права власності та поновлення державної реєстрації права власності на квартиру за позивачем.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Дудкіною Н.В. 11.12.2018 в реєстрі за № 2864 укладався за умови відмови відповідача ОСОБА_2 від частини спадкового майна, а також наступної сплати відповідачем на користь позивача частини коштів вартості отриманої по договору дарування квартири, з метою мінімізувати кількість і розмір податків та нотаріальних витрат, які необхідно було б сплачувати сторонам під час оформлення права власності на спадкове майно і нотаріального посвідчення двох договорів купівлі-продажу нерухомого майна.
В підтвердження своїх вимог зазначила, що 11.12.2018 між позивачем ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) та відповідачем ОСОБА_2 (Обдарована) було укладено Договір дарування квартири АДРЕСА_1 .
Позивач стверджує, що вона з 2014 року проживає спільно однією сім'єю, веде спільне господарство, має спільний бюджет з чоловіком - ОСОБА_3 .
29.11.2017 за спільні кошти подружжя позивач ОСОБА_1 придбала згідно Договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач з чоловіком планували, що в зазначеній спірній квартирі буде проживати її батько - ОСОБА_6 , який за станом здоров'я (хронічне захворювання) потребував постійного стороннього догляду і допомоги, а в подальшому будуть проживати їх діти.
Як вказано в позовній заяві, після придбання спірної квартири з грудня 2017 року по лютий 2018 рік позивач разом з чоловіком за спільні кошти зробили капітальний ремонт в квартирі, що значно збільшило її ринкову вартість, завезли та установили в квартирі техніку, меблі, сантехніку та інше необхідне майно.
В кінці лютого 2018 року відповідач ОСОБА_2 тимчасово вселилася та почала проживати в спірній квартирі із своїм майбутнім чоловіком - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким в подальшому 20.04.2018 повінчалася, та почала користуватися усім майном (меблі, техніка), яке знаходиться в квартирі та є власністю позивача.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_6 .
Після смерті батька позивача відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 .
Власниками вказаної квартири в рівних частках згідно Свідоцтва про право власності на житло від 03.12.2002 були ОСОБА_4 (мати позивача), ОСОБА_6 (батько позивача) та ОСОБА_8 (рідний брат батька позивача - батько відповідача).
Спадкоємцями першої черги на спадкове майно після смерті батька позивача були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за правом представлення.
Мати позивача - ОСОБА_4 , належала до кола спадкоємців четвертої черги, як особа, яка більше п'яти років проживала однією сім'єю із спадкодавцем.
29.04.2002 батьки позивача - мати ОСОБА_4 та батько ОСОБА_6 розірвали шлюб, однак продовжували проживати спільно в не зареєстрованому (громадянському) шлюбі за однією адресою, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Мати позивача ОСОБА_4 здійснювала постійний догляд за хворим ОСОБА_6 .
Відповідно до вимог ч.2 ст. 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ОСОБА_4 має право (може) за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями першої черги, так як протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, доглядала та надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу, каліцтво (інвалідність) був у безпорадному стані.
Позивач та відповідач (будучи близькими родичами, маючи довіру один до одного) домовилися, що вони разом відмовляються від належної їм частини у спадковому майні після смерті ОСОБА_6 , і 100 % спадщини (квартири АДРЕСА_2 ) оформляє мати позивача - ОСОБА_4 .
В якості матеріальної компенсації, за частину в спадковому майні, позивач, з метою мінімізувати сплату податків, під час оформлення права на спадкове майно та подальше оформлення договорів купівлі-продажу (частки в спадковому майні та спірної квартири), дарує відповідачу спірну квартиру, а частину (за мінусом вартості частки в спадковому майні - різницю) від вартості подарованої квартири, а також вартість майна - меблів та техніки, які знаходяться в квартирі, відповідачка обіцяла (зобов'язувалася) сплатити на користь позивача. Майно - меблі та техніка, які знаходяться в квартирі, взагалі не дарувалися відповідачу.
Виконуючи досягнуті домовленості, 17.10.2018 позивач ОСОБА_1 оформила нотаріальну заяву про відмову від належної їй частини спадкового майна після смерті батька, яку подала до нотаріуса.
Виконуючи досягнуті попередні домовленості, 11.12.2018 між позивачем ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 (Обдарована) було укладено вищезазначений Договір дарування квартири АДРЕСА_1 . Після укладення спірного договору дарування в квартирі залишилися меблі, техніка, речі та інше майно позивача та її дітей, а також речі ОСОБА_3 .
Однак в подальшому, відповідач відмовилася виконувати досягнуті із позивачем домовленості і 14.03.2019 року (не повідомляючи сторони) оформила на своє ім'я відповідну частку спадщини - 4/9 часток в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , відмовилася сплатити позивачу вартість отриманої по договору дарування квартири (майна - меблів та техніки, які знаходяться в квартирі). Остання зазначила, що спадкова квартира і подарована квартира є її особистою власністю і вона не збирається (відмовляється) виконувати ніякі попередні домовленості.
Як вказано в позовній заяві, фактично між сторонами (позивачем та відповідачем) було досягнуто домовленості укласти договір купівлі-продажу спірної квартири, а не дарування. А також домовленість укласти договір купівлі-продажу частки спадкового майна відповідачки, на користь ОСОБА_4 .
ОСОБА_3 , який на момент придбання (купівлі) та на момент дарування спірної квартири, проживав спільно з позивачем у незареєстрованому шлюбі, а також надавав кошти на придбання спірної квартири, свою письмову (нотаріально посвідчену) згоду на її дарування не надавав.
Позивач зазначила, що вказаний договір дарування суперечить вимогам законодавства; сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов укладеного між сторонами правочину; волевиявлення учасника правочину не відповідає його внутрішній волі; оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків.
Вказано, що нотаріусом не було виконано її обов'язку щодо встановлення факту перебування позивача у шлюбі (або проживання спільно з чоловіком у не зареєстрованому шлюбі) та отримання письмової згоди іншого співвласника майна на розпорядження майном.
Враховуючи вказані обставини, позивач вважала, що найефективнішим способом захисту її права на разі буде визнання недійсним договору дарування квартири, застосувати реституцію, як наслідок недійсності договору дарування квартири вилучивши (скасувавши) державну реєстрацію права власності на квартиру, визнати право власності та поновити державну реєстрацію права власності на квартиру за позивачем.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.08.2019 було відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.
21.11.2019 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву за вх. № 44084, згідно якого останній заперечував проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Так, вказано, що ОСОБА_1 є тіткою ОСОБА_2 . Позивач має на праві власності не одну квартиру, тому вказаний дарунок не був обтяжливий чи нераціональний для неї. Подарована квартира при отриманні її ОСОБА_2 в дар не була мебльована і потребувала придбання меблів, домашнього приладдя для комфортного проживання в ній. Відповідач не визнала, що договір дарування був фіктивний чи удаваний. Також не визнала, що на момент укладення оспорюваного договору дарування позивач перебувала з ким-небудь у незареєстрованому шлюбі, чи вказану квартиру придбала не за власні кошти.
21.11.2019 ОСОБА_3 подав позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Надія Володимирівна, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.
Заявлені позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що з початку 2014 року по даний час він проживає спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за однією адресою, веде спільне господарство, має спільний бюджет із позивачем ОСОБА_1 .
ОСОБА_3 зазначив, що на дату придбання (купівлі - 29.11.2017 року) та в подальшому на дату дарування (11.12.2018року) спірної квартири АДРЕСА_1 , він проживав спільно з ОСОБА_1 та перебував у незареєстрованому шлюбі (фактичних шлюбних відносинах), мав спільний з нею бюджет, надавав кошти на придбання спірної квартири, за власні кошти здійснював та оплачував ремонт в квартирі, купував меблі і техніку, свою письмову (нотаріально посвідчену) згоду на її дарування не надавав.
Просив суд встановити факт спільного сумісного проживання та ведення спільного сімейного бюджету без реєстрації шлюбу з вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 2864 приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Дудкіною Надією Володимирівною, вилучивши (скасувавши) реєстраційний запис № 2864 про державну реєстрацію Договору дарування вищезазначеної квартири; визнати спірну квартиру спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; визнати право власності та розділити в рівних частинах по частці кожному на спірну квартиру між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
В судовому засіданні від 21.11.2019 прийнято до розгляду позов третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Надія Володимирівна, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.
21.11.2019 судом було задоволено заяву представника відповідача про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіної Надії Володимирівни належним чином завірені копії документів, які були підставою посвідчення договору дарування квартири, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого нотаріусом 11.12.2018 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2864.
06.03.2020 представник відповідача адвокат надав відзив на позовну заяву третьої особи за вх. № 9767, згідно якого останній заперечував проти позову, просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , оскільки останнім не доведено, що станом на момент придбання квартири ОСОБА_1 , остання перебувала з ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах, також не доведено, що таке придбання здійснено за кошти, що є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
16.03.2020 ухвалою суду було задоволено заяву представника відповідача про витребування доказів та витребувано у приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко Марини Миколаївни належним чином завірені копії документів, які були підставою посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), посвідчений нотаріусом 29.11.2017 року та зареєстрований в реєстрі за № 6508.
07.09.2020 ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову залишено без руху.
22.10.2020 судом було задоволено заяву представника відповідача про забезпечення доказів та витребувано з Головного управління ДПС у Київській області інформацію про доходи ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за період з грудня 2014 року по листопад 2017 року.
24.12.2020 ухвалою судді справу прийнято до розгляду суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчко А.Я.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.06.2021 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12.07.2022 було відмовлено у задоволенні заяви про відвід секретаря судових засідань.
Позивач ОСОБА_1 надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, просила розглядати справу за участі її представника адвоката Горбового В.А. Позивач за первісним позовом визнала та просила задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 повністю.
Позивач просила застосувати реституцію, як наслідок недійсності Договору дарування квартири АДРЕСА_1 . З урахуванням вимог третьої особи ОСОБА_3 просила вилучити (скасувати) державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_2 , і не заперечувала в частині визнати право власності та розділити в рівних частинах по (50 %) частці кожному на квартиру АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Проти винесення заочного рішення не заперечувала.
В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом адвокат Горбовий В.А. підтримав вимоги ОСОБА_1 , наполягав на їх задоволенні.
Додатково, представник позивача адвокат Горбовий В.А. пояснив, що позивач ОСОБА_1 помилилася стосовно природи спірного правочину. Зокрема, позивач та відповідач домовилися і планували укласти Договір купівлі-продажу квартири, а не дарування. Така помилка стосовно природи спірного правочину мала місце та існувала на момент його укладання та має істотне значення. Позивач ніколи не планувала дарувати відповідачу спірну квартиру і ніколи не домовлялася з відповідачем про такий правочин. Між сторонами була домовленість та волевиявлення позивача укласти саме договір купівлі-продажу квартири. Позивач довірилися відповідачу та її обіцянкам і уклала не вигідну для себе угоду (дарування), так як була введена в оману відповідачем, яка будучи її близькою родичкою, втерлася до неї в довіру і обіцяла компенсувати вартість квартири коштами та відмовою від належної їй частки у спадщині на користь матері позивача. Позивач не вірно, не правильно сприйняла, помилилася стосовно фактичних обставин правочину. Помилка мала місце в характері (природі) правочину, прав та обов'язків сторін. Передаючи квартиру та укладаючи договір дарування, позивач вважала і була впевнена, що взамін відповідач відмовиться від належної їй частини спадщини (на користь її матері) і заплатить (поверне) їй різницю вартості квартири.
Підтвердженням укладання вказаного договору дарування квартири під впливом помилки є фактична передача квартири, спільно з меблями та технікою (з проведеними ремонтними роботами) відповідачу, близькі родинні довірливі відносини між позивачем та відповідачем, відмова позивача від належної їй частини спадщини, проведення ремонтних робіт в квартирі за кошти позивача та ОСОБА_3 , придбання і встановлення в квартирі техніки за своїми уподобаннями та за власні кошти подружжя. Позивач ніколи не планувала та не придбавала спірну квартиру, меблі, техніку, не здійснювала ремонт в квартирі з метою подарувати останню в подальшому відповідачу.
В подальшому представник позивача адвокат Горбовий В.А. подав до суду заяву, згідно якої просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
ОСОБА_3 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просив розглядати справу за участі його представника адвоката Базалюк О.Ю., заявлені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні. Позовні вимоги ОСОБА_1 визнав частково, наполягав на їх задоволенні в частині заявлених ним вимог. У разі неявки інших учасників справи в судове засідання не заперечував проти винесення заочного рішення.
Представник відповідача, позовні вимоги позивача і третьої особи із самостійними вимогами не визнала, просила відмовити в задоволені останніх, підтримала обставини, зазначені у відзиві на позовні заяви. Просила відмовити в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Подала до суду заяву, згідно якої просила закінчити розгляд справи без її участі.
ОСОБА_4 надала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, частково визнала позовні вимоги ОСОБА_1 , наполягала на їх задоволенні. Позовні вимоги третьої особи визнала повністю, наполягала на їх задоволенні.
Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Надія Володимирівна не скористалася своїм правом та не надала власні пояснення щодо первісного та зустрічного позову. Про судове засідання належно повідомлена. Про причини неявки, суд не повідомила.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Так, КЦС ВС у Постанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз'яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, Якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Вислухавши пояснення представників сторін, покази свідків, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх у відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд приходить до висновку, що вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а вимоги третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на наступне.
Статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Як встановлено в судовому засіданні, 29 листопада 2017 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири під АДРЕСА_1 .
В подальшому, між ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 (Обдаровувана) був укладений договір дарування квартири від 11.12.2018, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Дудкіною Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 2864.
Відповідно до п. 1 вищезазначеного договору дарування, ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар - квартиру під АДРЕСА_1 .
Згідно п. 6 договору дарування Дарувальник свідчить, що вказана квартира до цього часу нікому іншому не продана, не подарована, в оренду не здана, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передана, не заставлена, під забороною (арештом) та податковою заставою не перебуває, судового спору щодо неї та прав у третіх осіб як у межах України, так і за її межами немає; заборгованості по сплаті за комунальні послуги, електроенергію, опалення, газ та за інші обов'язкові платежі - немає.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ч. 1).
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2).
Так, договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності у обдаровуваної особи, при цьому, обдаровуваний набуває право на майно, якого раніше у нього не було. Дарувальник повинен бути власником майна, що відчужується. Договір дарування є одностороннім. З його укладенням у сторін, як правило, не виникають взаємні або односторонні обов'язки. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровуваний у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Договір дарування завжди є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій майнового або немайнового характеру. Це характеризує дарування як договір, що не передбачає яких-небудь зустрічних дій майнового або немайнового характеру.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, відповідно до ст.ст. 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст/ 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Суд звертає увагу на те, що наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину.
Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 447/2297/19 (провадження № 61-3096св21) та від 03 травня 2022 року в справі № 715/2513/19 (провадження № 61-15340св20).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що остання помилково, замість договору купівлі-продажу, уклала договір дарування, враховуючи їх радикально різну правову природу, зокрема відсутність оплати за дар. Окрім того, згідно п. 11 договору дарування від 11.12.2018 сторони підтвердили, що вони однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі; договір не носить характеру фіктивного правочину.
Окремо слід звернути увагу на те, що сам текст договору викладено чітко, однозначно, без можливості двоякого розуміння його змісту.
Судом не встановлено жодних підстав та обставин вважати, що оспорюваний договір дарування вчинений з умовою, тобто встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, оскільки таких умов не передбачено договором.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири, і як наслідок - відсутні підстави для задоволення вимог щодо застосування реституції, вилучення (скасування) державної реєстрації права власності на квартиру, визнання права власності та поновлення державної реєстрації права власності, оскільки останні є похідними від вимоги щодо визнання правочину недійсним.
Щодо позову третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 а до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Надія Володимирівна про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ слід зазначити наступне.
Звертаючись до суду із даною позовною заявою, ОСОБА_3 вказав, що він проживає разом з ОСОБА_1 однією сім'єю з веденням спільного сімейного бюджету з вересня 2014 року.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
У справі «Джонстон проти Ірландії» (справа номер ECH-1986-S-006) було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім'ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок існує поза шлюбом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
При чому, обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно правових висновків, висловлених в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження №61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц (провадження №61-42601св18); від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 (провадження № 61-3071 св 21), для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, (депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
У віснику Верховного Суду України № 8 (144) за 2012 рік викладені правові позиції Верховного Суду України щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, де зазначено, що факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу слід доводити документами та доказами того, що між заявником та іншої особою мали місце фактичні шлюбні відносини - свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо. Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного з «подружжя», свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , священик, який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову давати показання, повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в Монастирі «Свято-Покровська Голосіївська Пустинь» в м. Києві він здійснив таїнство вінчання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , знайомий із подружжям з 2014 року.
Підтвердив факт знайомства та спільного сумісного проживання подружжя (позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 ) без реєстрації шлюбу у період із вересня 2014 року по даний час. Зазначив, що подружжя виховує дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (від першого шлюбу позивача) та спільного сина ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_7 , обізнаний щодо обставин знайомства, спільного сумісного проживання, народження та виховання спільних дітей, був присутнім на урочистих подіях - святкуванні днів народжень, річниці вінчання, народження та таїнства хрещення їх спільної дитини ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_7 , спільних поїздок на відпочинок подружжя за кордон, придбання ними меблів, здійснення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_3 , весілля, інших обставин спільного сімейного подружнього проживання.
Зазначені ним обставини, вказували на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають саме сім'єю.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , друг сім'ї, давній знайомий подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову давати показання, обізнаний щодо обставин знайомства та спільного сумісного проживання без реєстрації шлюбу у період із вересня 2014 року по даний час,був присутнім 03.05.2015 року в Монастирі «Свято-Покровська Голосіївська Пустинь» в м. Києві під час здійснення таїнства вінчання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , був присутнім на урочистих подіях - святкуванні днів народжень, річниці вінчання, народження та таїнства хрещення спільної дитини ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_7 , спільних поїздок на відпочинок подружжя за кордон, придбання ними меблів, здійснення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_3 , весілля, інше, що для нього все вказувало на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають саме сім'єю (як чоловік і дружина). Декілька разів спільно із ОСОБА_3 їздив в у паломницькі поїздки на святу гору Афон. Під час спілкування, поїздок ОСОБА_3 завжди ставився до позивача як до дружини, радився з різних питань, обговорював покупки, виконував подружні обов'язки та обов'язки батька дітей.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 , друг сім'ї та хрещена спільної дитини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яка була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову давати показання, підтвердила що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знайомі і проживають однією сім'єю та ведуть спільний бюджет з 2013 року. Також останні спільно виховують трьох дітей.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 , який був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову давати показання, повідомив суд, що він здійснював консультування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 щодо проведення ремонту в квартирі АДРЕСА_1 та здійснював там електромонтажні роботи. Разом із вищезазначеними особами вони обирали, купували будівельні матеріали, меблі в квартиру. Розраховувався за роботу, матеріали, в основному ОСОБА_3 . Свідок зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають разом, як одна сім'я.
Згідно свідоцтва про вінчання № НОМЕР_2 в Монастирі «Свято-Покровська Голосіївська Пустинь» в м. Києві 03.05.2015 року було здійснено таїнство вінчання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 , виданого 09.09.2005 року відділом державної реєстрації актів цивільнго стану Шевченківського РУЮ у м. Києві, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_13 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Таким чином, як вбачається із письмових доказів, показань свідків, ОСОБА_1 дійсно в період часу з вересня 2014 року (по даний час) проживала і проживає з ОСОБА_3 спільно однією сім'єю, ведуть спільний бюджет, виховують (утримують) трьох неповнолітніх дітей, мають і виховують (утримують) спільного сина.
Судом встановлено факт проживання сторін однією сім'єю, здійснення церковного шлюбного обряду без реєстрації шлюбу, народження та виховання спільної дитини, що підтверджено належними та допустимими доказами. Зокрема, свідоцтвом про вінчання сторін (вінчанням є здійснення церковного шлюбного обряду, який благословляється церквою та висловлює наміри сторін на створення сім'ї, спільне проживання та народження спільних дітей), реєстрацією та фактичним проживанням разом, свідоцтвом про народженням дитини, публічним висвітленням спільного проживання сторін та позиціонування їх як сімейної пари, яка проживає разом, подальшим народженням спільної дитини, придбанням і встановленням меблів та техніки в спірні квартири, здійснення ремонтних робіт за спільні кошти.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України).
Згідно із частиною четвертою ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Судом встановлено, що спірна квартира придбана позивачем у період фактичного проживання сторін однією сім'єю, за спільні кошти, тому належить сторонам на праві спільної сумісної власності, ОСОБА_3 є співвласником вказаної квартири, остання підлягає поділу у порядку, передбаченому нормами СК України, тому підлягають задоволеню вимоги ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та розділення її в рівних частинах по (50 %) частці кожному між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Як вбачається із правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі №430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) договір дарування є недійсними в цілому, якщо укладений з порушенням вимог закону, без отримання згоди позивача, яка є співвласником цього майна, розмір ідеальних часток яких не визначений.
Враховуючи, що ОСОБА_1 під час укладання договору дарування 11.12.2018 розпорядилась майном без згоди ОСОБА_3 , який примав участь в її придабнні та проведені ремонтних робіт, приданні та облаштуванні квартири меблями, є співвласником квартири, факт проживання з яким однією сім'єю без реєстрації шлюбу був встановлений даним рішенням, то суд приходить до висновку про визнання недійсним Договору дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 2864 приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Дудкіною Надією Володимирівною, вилучивши (скасувавши) реєстраційний запис № 2864 про державну реєстрацію Договору дарування квартири АДРЕСА_1 .
Щодо інших, крім вказаних в даному рішенні, тверджень учасників процесу, письмових доказів, суд зазначає, що вони, були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
На підставі вищевикладеного, ст. ст. 202-203, 215, 368, 717 Цивільного кодексу України, ст. ст. 60, 65, 74 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дудкіна Надія Володимирівна про визнання недійсним договору дарування квартири, застосування реституції, вилучення (скасування) державної реєстрації права власності на квартиру, визнання права власності та поновлення державної реєстрації права власності - відмовити.
Позов третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_4 , приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Надія Володимирівна, про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсним договору дарування квартири, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ - задовольнити.
Встановити факт спільного сумісного проживання та ведення спільного сімейного бюджету без реєстрації шлюбу з вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 2864 приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Дудкіною Надією Володимирівною, вилучивши (скасувавши) реєстраційний запис № 2864 про державну реєстрацію Договору дарування квартири АДРЕСА_1 .
Визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Визнати право власності та розділити в рівних частинах по (50 %) частці кожному на квартиру АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Інформація про позивача за позовом третьої особи: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
Інформація про відповідача за позовом третьої особи: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_5 .
Інформація про відповідача за позовом третьої особи: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 .
Інформація про відповідача за позовом третьої особи: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_7 .
Інформація про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за позовом третьої особи: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Дудкіна Надія Володимирівна , адреса: Київська обл., с.Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 27.
Суддя: Андрій ВОЛЧКО