Справа № 281/220/23
Провадження № 2/279/776/23
15.06.2023 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого судді Коваленко В.П., секретаря Зубкової І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лугинської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, -
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Лугинської селищної ради Житомирської області , в якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Позов мотивований тим, що позивач 20.10.2001 купив у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою від 27.10.2001. Оформити договір купівлі-продажу даного житлового будинку у нотаріальній конторі позивач не встиг так, як ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли. Позивач з своєю сім"єю понад 20 років проживає та зареєстрований в зазначеному будинку, користується вказаним нерухомим майном, доглядає за ним, робить поточні та капітальні ремонти, сплачує комунальні послуги, а тому звернувся до суду із зазначеним позовом.
В судове засідання позивач на адресу суду надіслав заяву про слухання справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву, в якій просить розглянути справу без їх участі, при винесені рішення покладається на розсуд суду. А тому, суд вважає за можливе розглядати справу на підставі наявних матеріалів та без фіксації технічними засобами.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши всі докази та обставини по справі, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог , виходячи з таких підстав.
Згідно довідки Лугинської селищної ради №6 від 10.01.2023 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на праві особистої власності належить ОСОБА_6 ( а.с.11).
Відповідно розписки від 27.10.2001 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 за 3000 грн. ( а.с. 31).
Однак, судом встановлено, що договір купівлі-продажу будинку не був укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис про смерть №5 від 26.10.1994 року. (а.с.53).
05.02.2023 року ОСОБА_1 виготовив технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані по адресою: АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа №39-02/23(а.с.32-52).
З відомостей погосподарської книги слідує ,що в зазначеному будинку з 20.10.2003 року і на даний час зареєстровані та проживають : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ..
Позивачем укладено договір надання послуг з газопостачання та договір про користування електричною енергією (а.с. 17-20, 21-30)
Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019р. у справі № 910/17274/17 провадження№ 12-291гс18.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Судом встановлено, що позивач знав про власника спірного будинку, так як вказаний будинок він мав намір купити, що підтверджується вищевказаною розпискою від 27.10.2001 року. (а.с.31).
Сам лише факт користування спірним приміщенням не дає підстав для задоволення позовних вимог про набуття права власності на нього на підставі ст. 344 ЦК України.
Положення наведеної статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань, чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.
Доводи позивача щодо належного користування майном, проведення ремонтів, встановлення газового додаткового обладнання, а також оплати спожитих комунальних послуг, що підтвердили в судовому засіданні і свідки, не підтверджують підстав для застосування правил ст. 344 ЦК України, оскільки сам лише факт проживання позивача у спірному будинку, утримання його в належному стані та здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.
Посилання позивача на придбання житлового будинку не може бути підставою для застосування положень ст.344 ЦК України, оскільки за набувальною давністю може набуватися право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що у цій справі позивачем не доведено.
Написання розписки про сплату коштів за будинок, факт отримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 коштів від позивача, а також проживання позивача у цьому будинку, не свідчить про наявність правових підстав набуття права власності на майно за набувальною давністю.
Наведене узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2021р. по справі №140/1774/18 провадження № 61-8902св20.
Враховуючи викладене, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають,то судові витрати,які складаються з судового збору в розмірі 1083,50 грн. , необхідно покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 81, 141, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лугинської селищної ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В.П. Коваленко