Справа № 645/1249/22
Провадження № 2/645/60/23
Іменем України
15 червня 2023 року м.Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Алтухової О.Ю.,
секретар судового засідання - Малій О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дійсним, -
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів в якому просить суд, визнати дійсним договір купівлі-продажу №Н9-358 від 07.10.1997 р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 1997 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу № Н9- 358, відповідно до якого ОСОБА_4 , придбала житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будинок належав продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 12 державною нотаріальною конторою м. Харкова 06.05.1986 року за реєстраційним № 2-981, зареєстрованого в бюро технічної інвентарізацїї м. Харкова за №42143 від 22.05.1986 року. Зазначений договір був укладений на Біржі нерухомості та основних фондів "Україна", ідентифікаційний код 23331780, місцезнаходження якої на час здійснення правочину було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 . 11 жовтня 1997 року ОСОБА_4 одружилася та змінила своє прізвище на ОСОБА_5 . При укладенні договору купівлі-продажу будинку, між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов. Також, відбулося повне виконання умов договору: продавцями отримано до підписання договору грошові кошти за вказаний будинок, що підтверджується п. 5 договору; будинок, що вказаний в договорі, переданий покупцеві. Право власності ОСОБА_1 на вказаний будинок зареєстровано 19.03.1998 року в Державному комунальному підприємстві Харківського міського бюро технічної інвентарізацїї №1, номер запису 42143, а 19.06.1998 року у будинку було зареєстровано місце проживання позивача. Однак, при укладанні договору купівлі-продажу нерухомого майна, було порушено його форму передбачену ст. 227 ЦК Української PCP 1963 року, а саме договір не був нотаріально посвідчений. Зважаючи на те, що на даний час місцезнаходження продавців за вищевказаним договором купівлі-продажу житлового будинку невідоме, встановити ці відомості позивачці самостійно не вдалося, нотаріально посвідчити такий договір не вбачається можливим, а тому позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 14 грудня 2022 року по вищевказаній цивільній справі відкрито спрощене позовне провадження, по справі призначено судове засідання (суддя Бондарева І.В.).
Ухвалою Фрунзенського районного суду м.Харкова від 28 лютого 2023 року справу прийнято до провадження судді Алтухової О.Ю.
Представник позивачки - адвокат Грищенко О.В. 15.06.2023 року подав заяву про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, проти заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку, також судом було здійснено виклик відповідачів відповідно до положень ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.
Відповідачі в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подали суду відзив на позовну заяву, в зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами, що відповідає положенням ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Враховуючи положення ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити у справі заочне рішення.
Суд, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
З матеріалів справи вбачається, що 07 жовтня 1997 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу № Н9- 358, відповідно до якого ОСОБА_4 , придбала житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зі змісту договору вбачається, що будинок належав продавцям на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 12 державною нотаріальною конторою м. Харкова 06.05.1986 року за реєстраційним № 2-981, зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації м. Харкова за №42143 від 22.05.1986 року (а.с. 5).
Зазначений договір був укладений на Біржі нерухомості та основних фондів "Україна", ідентифікаційний код 23331780, місцезнаходження якої на час здійснення правочину було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим 11.10.1997 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану м.Харкова, актовий запис № 882 (а.с. 6).
Право власності ОСОБА_1 на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано 19.03.1998 року в Державному комунальному підприємстві Харківського міського бюро технічної інвентаризації №1 (а.с. 82), а 19.06.1998 року у будинку було зареєстровано місце проживання позивача (а.с. 9).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2004 року) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Отже, в даному випадку на момент переходу права власності правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу, біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов: а) якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі; б) якщо її учасниками є члени біржі; в) якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.
Закон України «Про товарну біржу» в редакції, діючій на час укладення договору купівлі-продажу, дозволяв членам біржі проводити біржову операцію з купівлі-продажу товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасниками є члени біржі та якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.
У такому випадку біржовий договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягав, проте набувача нерухомості це не звільняло від здійснення реєстрації договору, за яким набуто право власності на нерухоме майно в органах технічної інвентаризації, що на той час виконували функції органу державної реєстрації об'єктів нерухомості.
При цьому чіткої регламентації механізму допуску товарів до обігу на товарній біржі на той час не існувало.
У редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу вищезазначеної будівлі, в самому Законі України «Про товарну біржу» не передбачалися правові наслідки у вигляді недійсності договору, укладеного та зареєстрованого на біржі, у разі порушення вимог, встановлених ст. 15 цього закону до біржової операції, як щодо допуску товарів до обігу на біржі, так і щодо прийняття у члени біржі.
Частиною другою статті 47 ЦК Української РСР передбачено право суду визнати не посвідчений нотаріально договір дійсним, якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору.
На підставі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти користуватися та розпоряджатися майном.
З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», суд вважає що є підстави для визнання дійсним Договору купівлі-продажу № Н9-358 від 07 жовтня 1997 року, оформленого в Біржі нерухомості та основних фондів "Україна", ідентифікаційний код 23331780.
Право власності у Позивача виникло на підставі договору купівлі-продажу, який проведено у якості біржової операції між продавцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_7 .
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст.ст. 77, 79, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відтак, суд, проаналізувавши та оцінивши кожний аргумент, наведений учасниками у письмових доказах, констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дійсним - задовольнити.
Визнати дійним договір купівлі-продажу № Н9-358,укладений 07 жовтня 1997 року на Біржі нерухомості та основних фондів «Україна» (ідентифікаційний код 23331780) між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: https://fr.hr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , остання відома адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач - ОСОБА_3 , остання відома адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 15.06.2023 року.
Суддя О.Ю.Алтухова