справа № 626/2849/21
провадження № 1-кп/631/32/23
про продовження строку дії запобіжного заходу
у вигляді тримання під вартою
15 червня 2023 року селище міського типу Нова Водолага
Колегія суддів Нововодолазького районного суду Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
а також
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_5 ,
потерпілої ОСОБА_6 ,
представника потерпілої ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 1 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 626/2849/21 за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 липня 2021 року під № 12021221090000308 щодо вчинення ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України,
В провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 липня 2021 року під № 12021221090000308 щодо вчинення ОСОБА_9 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_9 обвинувачується в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині.
У судовому засіданні прокурор Красноградської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_5 звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , що було зареєстроване за вхідним № 3102/23-вх. від 15 червня 2023 року, яке мотивував наявністю у провадженні обставин, визначених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Так, прокурор вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, зважаючи на вагомість наявних доказів у вчиненні останнім кримінального правопорушення, та існування на даний час ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: можливої спроби переховуватися від суду з метою уникнення відповідальності, зумовленої його обізнаністю із суворістю покарання у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується та можливістю вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки є схильним до насильства, що слідує з показань його дружини та характеристики за місцем проживання. Підстави для зміни міри запобіжного заходу, на думку прокурора, відсутні, а характеризуючи особистість ОСОБА_9 дані не змінилися. А тому з метою забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні, беручи до уваги неможливість запобігання вищезазначеним ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, прокурор просив продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого на строк, що не може перевищувати двох місяців з огляду на наявність передумов, передбачених статтями 177, 178, пунктами 1 - 3 частини 1 статті 194, статтями 199, 331 Кримінального процесуального кодексу України.
Потерпіла ОСОБА_6 та її представник - адвокат ОСОБА_7 у судовому засідання підтримали клопотання прокурора та просили його задовольнити, посилаючись на те, що ризики, які слугували підставою для обрання ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою досі продовжують існувати та забезпечують його належну процесуальну поведінку.
Потерпілий ОСОБА_8 також висловив думку про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою.
Потерпілий ОСОБА_11 у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому нормами Кримінального процесуального кодексу України порядку. Засобами зв'язку повідомив суд про неможливість бути присутніми у судовому засіданні, просив провести судове засідання без його участі.
Сторона захисту у судовому засіданні заперечувала проти продовження дії обраного відносного обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою через не доведення, на їх переконання, обставин регламентованих пунктами 1 - 3 частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України та просили у задоволенні клопотання прокурору відмовити, обрати ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Також захисник ОСОБА_10 зазначив, що ризики, які слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даний час зменшилися, судом допитані потерпіли та свідки сторони обвинувачення, які прямо не вказали на причетність ОСОБА_9 до вчинення кримінального правопорушення. Сторона захисту звернула увагу колегії суддів, що доказів того, що обвинувачений був притягнутий до відповідальності за домашнє насилля, матеріали справи не містять, що на їх думку, виключає настання такого ризику як можливість вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_9 просив колегію суддів звернути увагу щодо тривалості строку його перебування під вартою з огляду на приписи частини 3 статті 197 Кримінального процесуального кодексу України.
Вислухавши позиції сторін з приводу заявленого клопотання, дослідивши клопотання прокурора, а також матеріали кримінального провадження в межах питання, яке вирішується, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Положеннями частини 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може біти заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Положеннями частини 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кримінального процесуального кодексу України.
При цьому суд враховує положення частини 1 статті 131 вищевказаного нормативного акту України, які обумовлюють, що заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України).
Перелік запобіжних заходів, які підлягають застосуванню наведений у статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, при цьому як вказано у частині 3 наведеної норми, найбільш суворим запобіжним заходом - є тримання під вартою.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, поміж іншого, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (пункт 4 частини 2 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України)
Згідно з частиною 2 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Приписами статті 178 Кримінального процесуального кодексу України передбачені обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, зокрема тяжкість покарання, яке загрожує відповідній особі, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, в тому числі наявність родини та утриманців, наявність постійного місця роботи, наявність судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались раніше та інші обставини.
Відповідно до статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини визначені пунктами 1 - 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями статті 178 Кримінального процесуального кодексу України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого та визначені у пунктах 1 - 12 частини 1 вказаної статті.
З положень статті 199 Кримінального процесуального кодексу України випливає, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у тому числі ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
В даному випадку, за обставин, викладених у сформульованому обвинуваченні, у вказаному кримінальному провадженні було висунуто обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, та яке відповідно до приписів статті 12 Кримінального кодексу України відноситься до особливо тяжкого злочину.
Судом з'ясовано, що ухвалою колегії суддів Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року за результатами підготовчого судового засідання було задоволено клопотання прокурора про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обрано відносно ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів.
У подальшому ухвалами колегії суддів Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 лютого 2022 року, від 02 червня 2022 року, від 28 липня 2022 року, від 22 вересня 2022 року, від 11 січня 2023 року та від 27 лютого 2023 року, а також в силу приписів частини 6 статті 615 Кримінального процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2111-ІХ від 03 березня 2022 року) було продовжено дію запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою.
Ухвалою колегії суддів Нововодолазького районного суду Харківської області від 24 квітня 2023 року за клопотанням прокурора було продовжено дію запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою, а саме до 22 червня 2023 року (включно) без визначення розміру застави.
В ході обговорення питання доцільності продовження дії запобіжного заходу, обраного відносно обвинуваченого, колегією суддів встановлено, що ризики, які були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досі продовжують існувати.
Крім того, колегія суддів наголошує, що під час розгляду порушеного прокурором питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, сторона захисту не навела інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити наявність або ж відсутність ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Так, характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення - злочину свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
Обвинувачений хоча й має постійне місце проживання, де мешкає разом із дружиною, однак доказів міцності їх стосунків судові не надано, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, які б забезпечили його належну процесуальну поведінку. Крім того, наявність у ОСОБА_9 дружини не є достатнім стримуючим фактором з урахуванням встановлених ризиків, які на цей час не зменшились.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 досяг пенсійного віку, за станом здоров'я не має специфічних особливостей, до осіб з інвалідністю не відноситься, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, до кримінальної відповідальності притягується вперше, має прийнятну репутацію, але за місцем мешкання характеризується як особа, яка зловживає алкогольними напоями та вчиняє бійки у родині; обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, вчиненого проти життя людини, яке (життя людини) відповідно до статті 3 Конституції України визначається найвищою соціальною цінністю; відомостей щодо застосування раніше до ОСОБА_9 запобіжних заходів чи наявності повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення матеріали справи не містять.
Обґрунтованість висунутого обвинувачення перевіряється судом на стадії судового розгляду шляхом дослідження доказів, на яких може ґрунтуватися, або якими може спростовуватися обвинувачення, яким за результатами судового розгляду суд надає оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, ухвалюючи остаточне рішення у кримінальному провадженні. З огляду на що, суд на даній стадії судового провадження не може робити висновок щодо обґрунтованості обвинувачення шляхом надання оцінки доказам у справі, які на даний час судом не досліджені, а повинен виходити з поняття наявності відомостей, що здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (наприклад, пункт 32 рішення від 30 серпня 1990 року у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86)) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04)).
Враховуючи наведені вище критерії, на обґрунтованість обвинувачення для вирішення питань на даній стадії кримінального провадження, вказує те, що в результаті проведеного досудового розслідування ОСОБА_9 було повідомлено про підозру, а згодом висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення - особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України - вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Разом із цим, колегія суддів бере до уваги те, що відносно ОСОБА_9 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 Кримінального процесуального кодексу України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема статті 331, 333 наведеного Кодексу. За наявності підстав можлива причетність особи до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини особи в інкримінованому їй діянні. Така особа має інший процесуальний статус - статус обвинуваченого, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу особи на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особі згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, відповідні доводи захисника колегія суддів вважає неспроможними і доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, норми Кримінального процесуального законодавства України не вимагають доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, у даному кримінальному провадженні.
Колегія суддів відмічає, що в ухвалі Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 грудня 2021 року про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою було визнано дійсними ризики переховування, вчинення іншого кримінального правопорушення.
В цей час останні є дійсними та не зменшились, адже указані ризики, як реальні, оцінюються в світлі: 1) обставин даного кримінального провадження та 2) особистості обвинуваченого (фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування).
Окрім іншого, суворість передбаченого покарання також є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 липня 2001 року у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96) зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 червня 2019 року у справі № 166/313/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 674/1202/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 0503/10653/2012, усвідомлення імовірності визнання вини особи за висунутим їй обвинуваченням та тиск тягаря можливого відбування покарання, є обставинами, що свідчить про наявність ризику переховування від суду та можуть бути підставами для тримання особи під вартою.
Отже, у даній ситуації тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання ОСОБА_9 під вартою, проте окреслений у санкції статті строк у сукупності з іншими обставинами про особу обвинуваченого збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши під варту (продовжити строк тримання під вартою).
Окрім зазначеного, колегія суддів бере до уваги й те, що в умовах, які наразі існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією Російської Федерації проти України, у ОСОБА_9 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.
А тому, наведені обставини у сукупності дають підстави дійти висновку, що ОСОБА_9 ймовірно може переховуватись від суду.
Реальним є досі ризик учинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений за характеристикою, наданою з місця проживання, є особою, яка схильна до бійок у родині. При цьому, одним із свідків по даному кримінальному провадженні з боку сторони обвинувачення є дружина обвинуваченого, з якою ОСОБА_9 мешкає разом та може вчинити на неї відповідний вплив, у тому числі фізичного характеру, що було підтверджено останньою під час її допиту у судовому засіданні.
Враховуючи викладене та те, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, проаналізувавши наявні дані, що характеризують обвинуваченого як особу, його соціальні зв'язки та репутацію у сукупності з обставинами інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів доходить висновку, що вказані обставини об'єктивно вказують на наявність продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, як то: переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, що виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Щодо можливості запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого інших запобіжних заходів, то суд уважно вислухавши та ретельно проаналізувавши доводи сторони захисту, з урахуванням даних, які характеризують обвинуваченого, тяжкості злочину, у вчиненні якого ОСОБА_9 обвинувачується, стану здоров'я, щодо якого на даний час в розпорядженні суду відсутні об'єктивні медичні застереження про неможливість перебування вказаної особи під вартою, вважає недостатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання наявним ризикам.
З огляду на викладене, колегія суддів у ракурсі установлених фактичних обставин вважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки останнього та зможе запобігти ризикам, передбаченим положеннями статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, та які були встановлені судом.
Щодо питання чи зможуть інші більш м'які запобіжні заходи, запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу Украйни, то слід відмітити, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України (частина 1 статті 184 Кримінального процесуального кодексу України).
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
Колегія суддів виходить з того, що: (1) особисте зобов'язання не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на тяжкість кримінального правопорушення за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_9 , та встановлені ризики; (2) заяв про взяття на поруки обвинуваченого до суду не надходило; (3) умови домашнього арешту, який по суті є «несуворою» формою ізоляції обвинуваченого, хоча і полягають у забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби, проте в обставинах цього кримінального провадження не буде досить дієвим, оскільки лише обмежує пересування особи та не зможе належним чином забезпечити досягнення мети застосування запобіжного заходу. Тому у випадку його застосування, з огляду на встановлені колегією суддів ризики, відсутні будь-які стримуючі стимули від неналежного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків.
Також при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до обвинуваченого не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому норми Кримінального процесуального кодексу України не вимагають доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1 - 5 частини 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Відповідно суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених пунктом 3 частини 1 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, тим паче в ключі того, що відповідно до статті 199 Кримінального процесуального кодексу України суд насамперед зобов'язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик, передбачений статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, не зменшився, або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб тиску ОСОБА_9 на дружину, а також не можливості вчинити інше кримінальне правопорушення є безпідставними, оскільки належна процесуальна поведінка обвинуваченого наразі обумовлена не його правосвідомістю, а наявністю запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування обвинуваченого та вчинення іншого кримінального правопорушення у разі не продовження йому запобіжного заходу.
Що стосується посилання ОСОБА_9 на приписи частини 3 статті 197 Кримінального процесуального кодексу України щодо сукупного строку перебування під вартою, колегія суддів зазначає, що наведена норма права регламентує строки дії ухвали про тримання під вартою під час здійснення досудового розслідування, проте на разі кримінальне провадження за його обвинуваченням перебуває на стадії судового слідства.
В даному випадку, обставини визначені статтею 199 Кримінального процесуального кодексу України є дійсними, так як завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
Окрім іншого, слід зазначити, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується.
Як вже зазначалося, доказів того, що стан здоров'я ОСОБА_9 перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення, суду не надано.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м'який.
Застосований запобіжний захід кореспондується визначеним Кримінальним процесуальним законодавством України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - тримання під вартою, не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених частиною 3 статті 331 Кримінального процесуального кодексу України.
Таке судове рішення, на переконання колегії суддів, не суперечить вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Частиною 3 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України покладено на суд обов'язок, при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, визначити розмір застави, достатньої для виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.
Прокурор у своєму клопотанні просив не визначати розмір застави ОСОБА_9 посилаючись на пункти 1 та 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України, а саме, що останній вчинив злочин із застосуванням насильства та спричинив загибель людини.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 183 Кримінального процесуального кодексу України при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, який спричинив загибель людини.
В даному випадку, беручи до уваги, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, який спричинив загибель людини, колегія суддів враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України у відношенні обвинуваченого, не убачає підстав, аби визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 1 - 29, частинами 1 та 11 статті 31, статтею 33, частинами 5 та 6 статті 34, статтею 35, частиною 2 статті 110, частиною 5 статті 115, статтями 131 - 132, 134 - 138, 176 - 178, 182 - 184, 186, 193 - 194, 196, 197, 199, 205, 331, 336, 369 - 372, частиною 2 статті 392, частиною 5 статті 532, статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України, суд -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити застосований (обраний) відносно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, запобіжний захід у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківській слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів, а саме до 13 серпня 2023 року (включно) без визначення розміру застави.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме Харківського апеляційного суду, протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддя: ОСОБА_2
Суддя: ОСОБА_3