15 червня 2023 року
м. Київ
справа № 161/19748/20
провадження № 51-1965ск21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у кримінальному провадженні № 12020030130000862 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Княгининок Луцького району Волинської області, жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2021 року ОСОБА_4 визнано винуватою та засуджено, із застосуванням положень ст. 69 КК, до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна: за ч. 2 ст. 307 КК на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 307 КК на строк 6 років. На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.
Крім того, місцевий суд вирішив питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні, зарахування строку попереднього ув'язнення, відшкодування процесуальних витрат, арешту майна.
Як встановив суд у вироку, ОСОБА_4 у невстановлений досудовим розслідуванням час, діючи умисно, незаконно придбала через інтернет, з метою збуту, особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, яку, зберігаючи при собі, перенесла за місцем свого проживання у кв. АДРЕСА_2 , де розфасувала у поліетиленові пакетики та продовжила незаконно зберігати з метою збуту.
Надалі 30 вересня 2020 року ОСОБА_4 , зберігаючи при собі, перевезла на територію парку, прилеглого до вул. Ломоносова в м. Рожище Волинської області, чотири пакетики з речовиною, що містила у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, масою відповідно 0,1142 г, 0,5037 г, 0,2701 г, 0,2148 г, де, з метою збуту, зробила чотири «закладки», після чого сфотографувала та надіслала фотографії особам, з якими домовилася про купівлю психотропної речовини, для подальшої її реалізації через інтернет-додаток «Телеграм». ОСОБА_4 продовжувала незаконно зберігати з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину, у зазначених чотирьох пакетах, до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції під час огляду місця події, проведеного 01 жовтня 2020 року на території згаданого вище парку.
Цього ж дня, під час огляду місця події за місцем проживання ОСОБА_4 було виявлено та вилучено 6 поліетиленових пакетиків з особливо небезпечною психотропною речовиною, обіг якої заборонено - «PVP», по 0,0187 г, 0,0035 г, 0,0234 г, 0,0335 г, 0,5758 г, 0,1205 г відповідно, яку засуджена зберігала з метою збуту. Таким чином, ОСОБА_4 незаконно придбала та зберігала з метою збуту особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, загальною масою 1,8782 г, що є великим розміром.
До того ж, засуджена у невстановлений досудовим розслідуванням день та час, умисно, з метою збуту, повторно, незаконно придбала психотропну речовину, обіг якої заборонено - амфетамін, а саме: через мобільний додаток «PLUS» домовилася з невстановленою досудовим розслідуванням особою про купівлю психотропної речовини, обіг якої обмежено - амфетамін, у особливо великих розмірах з метою її подальшого збуту.
Надалі 01 жовтня 2020 року приблизно о 10:20 у сервісі доставки ТОВ «Нова Пошта», що на вул. Соборна, буд. 76, в с. Княгининок, Луцького району Волинської області, ОСОБА_4 отримала від невстановленої досудовим розслідуванням особи посилку, в якій знаходився поліетиленовий пакет з психотропною речовиною, обіг якої обмежено - амфетамін, масою 80,372 г, що є особливо великим розміром, яку, зберігаючи при собі, перенесла на територію, прилеглу до буд. АДРЕСА_3 , де продовжувала незаконно зберігати з метою збуту до моменту виявлення та вилучення працівниками поліції під час особистого обшуку, в ході затримання, о 10:45 01 жовтня 2020 року.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 13 березня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_4 та правильності кваліфікації її дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок суворості, просить змінити вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 березня 2023 року, призначити засудженій, із застосуванням положень ст. 69 КК, покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
Обґрунтовуючи вимоги, захисник указує, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки особі обвинуваченої та не в повній мірі враховано, що його підзахисна вперше притягується до кримінальної відповідальності; добровільно пішла на співпрацю з правоохоронними органами, вказавши де були зроблені закладки; за місцем проживання характеризується позитивно; є особою молодого віку; ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина, якого виховує за місцем відбування покарання.
Крім того, на переконання касатора, апеляційний суд не врахував поведінку засудженої ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення, яка з дня постановлення вироку не вчинила нового кримінального правопорушення; до адміністративної відповідальності не притягувалася.
Зазначені обставини, як стверджує скаржник, явно знижують ступінь тяжкості вчинених засудженою кримінальних правопорушень і дають можливість суду касаційної інстанції застосувати положення ст. 69 КК й призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
Доведеності винуватості засудженої у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень за обставин, установлених і перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 за частинами 2, 3 ст. 307 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.
Водночас безпідставними, на переконання колегії суддів Верховного Суду, є твердження касатора про невідповідність призначеного його підзахисній покарання внаслідок суворості, з огляду на таке.
Як визначено частинами 1, 2 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини й захистом інтересів держави та суспільства.
Частиною 1 ст. 69 КК передбачено, зокрема, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Статті 65-69 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Статтею 414 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції згідно з указаними нормами закону врахував: тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, один із яких є тяжким, а інший особливо тяжким; наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття й активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, а також відсутність обставин, які його обтяжують; особу обвинуваченої, а саме її молодий вік, перебування у стані вагітності, вперше притягується до кримінальної відповідальності, відсутність у матеріалах провадження інформації про негативну характеристику, водночас за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Урахувавши викладене, місцевий суд дійшов висновку, що пом'якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.
Крім того, не залишив місцевий суд поза увагою і обставини вчинених злочинів; дані про особу обвинуваченої; поведінку ОСОБА_4 щодо добровільного повідомлення працівникам поліції про зроблені нею закладки та місця зберігання заборонених речовин; ненастання суспільно небезпечних наслідків у виді передачі відповідних психотропних речовин кінцевим покупцям.
На підставі сукупності зазначених вище відомостей суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення засудженій покарання у виді позбавлення волі з застосуванням положень ст. 69 КК, як за ч. 2 так і за ч. 3 ст. 307 КК, застосувавши при цьому принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим під час призначення остаточного покарання відповідно до положень ч. 1 ст. 70 КК.
Зауважив міськрайонний суд і на той факт, що без активного сприяння під час досудового розслідування у розкритті злочинів повне встановлення фактичних обставин кримінальних правопорушень було б ускладнено, оскільки негласні слідчі (розшукові) дії щодо ОСОБА_4 до виявлення її злочинної діяльності не здійснювалися.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про призначення його підзахисній покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК, у виді 5 років позбавлення волі та звільнення від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 75 КК.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження перевірив доводи, викладені у скарзі. Водночас, не встановивши підстав для зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявленої апеляційної вимоги, аргументувавши таке рішення.
Так, Рівненський апеляційний суд зауважив, що встановлені судом першої інстанції обставини, зокрема і наявність в обвинуваченої малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідчать про обґрунтованість висновку місцевого суду щодо призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст. 69 КК.
Водночас, з огляду на те, що одне із вчинених кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, апеляційний суд вважав, що призначене засудженій покарання за цей злочин, із застосуванням положень ст. 69 КК, у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна є таким, що відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
Крім того, колегією суддів апеляційного суду не встановлено достатніх обставин, які б беззаперечно свідчили про можливість виправлення обвинуваченої ОСОБА_4 та попередження вчинення нею нових злочинів без реального відбування покарання.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Зазначені вище обставини, на думку колегії Верховного Суду, переконливо свідчать, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності призначення ОСОБА_4 остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. Саме таке покарання є необхідним та достатнім для її виправлення. Отже, посилання в касаційній скарзі захисника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі врахували обставини, які, за твердженням касатора, є достатніми для пом'якшення призначеного засудженій покарання, безпідставні.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу захисника, що наявність міцних соціальних зв'язків, з огляду на зазначені вище обставини, не є достатньою підставою для пом'якшення призначеного засудженій покарання, до того ж ця обставина не була стримуючим для ОСОБА_4 чинником від скоєння тяжкого та особливо тяжкого злочинів.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі захисника доводи щодо наявності правових підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_4 покарання не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, що свідчили б про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженої внаслідок суворості, у зв'язку з чим немає підстав для сумнівів у законності й обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційногопровадження.
На цих підставах Верховний Суд постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 , на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 березня 2023 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3