Ухвала
іменем України
13 червня 2023 року
м. Київ
справа № 753/10668/22
провадження № 51-3554 ск 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року,
встановив:
За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Донецької області та жителя м. Києва визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі статей 71, 72 КК шляхом часткового приєднання до цього покарання невідбутої частини покарання призначеного за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року ОСОБА_4 за сукупністю вироків остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.
Суд визнав винуватим ОСОБА_4 в тому, що він 03 серпня 2022 року приблизно о 12:40 під час дії воєнного стану, перебуваючи у приміщенні магазину «Сільпо» на вул. Дніпровська Набережна, 33 в м. Києві, шляхом вільного доступу повторно таємно намагався викрасти майно ТОВ «Сільпо-Фуд», а саме дві штуки корму для котів «Optimeal» тріска, корм для котів «Optimeal» курка, корм для котів «Optimeal» телятина, лапшу Удон, дві штуки рулету з маком та голубці, загальною вартістю 865,43 грн.
Утримуючи вказаний товар при собі, ОСОБА_4 пройшов через касу не розрахувавшись, однак не довів кримінальне правопорушення до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки на виході з магазину був зупинений працівниками охорони.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року вказаний вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити судові рішення та призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки та на підставі статей 71, 72 КК визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.
На думку захисника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли невірного висновку про відсутність підстав для застосування положень статті 69 КК у справі, оскільки, окрім щирого каяття наявні інші обставини, які пом'якшують покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких життєвих обставин, так як предметом злочину є продукти харчування, та відсутність заподіяної шкоди потерпілому. При цьому посилається на те, що цивільний позов у кримінальному провадженні не було заявлено, сам потерпілий претензій до засудженого не мав і не наполягав на призначенні йому суворої міри покарання.
Колегія суддів, вивчивши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, дійшла висновку про таке.
Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.
За правилами ст. 65 КК при призначенні покарання суд має врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно зі ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_4 мінімальне покарання в межах санкції частини 4 статті 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років суд першої інстанції урахував характер і ступінь тяжкості цього злочину, який відноситься до категорії тяжких, обставини вчинення кримінального правопорушення та дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий та вчинив новий умисний аналогічний злочин через невеликий проміжок часу після ухвалення щодо нього судом попереднього вироку, а також те, що він не працює і на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.
Також, місцевий суд узяв до уваги і пом'якшуючу покарання обставину - щире каяття засудженого, та відсутність у справі обставин, які обтяжують покарання.
При цьому суд у вироку вказав на те, що хоча захисник і просив визнати наявність на утриманні ОСОБА_4 малолітньої доньки та вчинення ним злочину внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, обставинами, що пом'якшують покарання,проте жодних доказів на підтвердження цього суду не надав. Також суд зазначив, що сам факт наявності дитини, з якою особа не проживає та не бачиться, не може істотно знижувати ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Тому підстав для застосування до засудженого положень статті 69 КК місцевий суд не вбачав.
При перегляді вироку апеляційний суд додатково зважив на враховані судом першої інстанції обставини, які впливають на визначення міри покарання, уважно перевірив доводи апеляційної скарги захисника щодо можливості застосування до засудженого положень ст. 69 КК та дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги щодо вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких життєвих обставин, таких як наявність воєнного стану та перебування його дитини в зоні бойових дій є неспроможними, оскільки матеріали провадження не містять жодних доказів наявності у засудженого дитини, і таких даних захисником суду надано не було. Водночас, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що факт існування дитини, з якою особа не проживає та не бачиться, не може істотно знижувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення.
Також, апеляційний суд дав умотивовані відповіді на доводи захисника щодо неврахування місцевим судом відсутності цивільного позову з боку потерпілого та будь-яких претензій, а також вчинення засудженим замаху на злочин, що, на переконання захисника, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Відхиляючи ці доводи в ухвалі апеляційний суд вказав на те, що в своїй заяві до суду представник потерпілого просив проводити розгляд кримінального провадження без його участі, а питання про призначення покарання засудженому вирішити відповідно до вимог закону. Щодо доводів захисника про відсутність цивільного позову в кримінальному провадженні, апеляційний суд зазначив, що з матеріалів провадження вбачається, що внаслідок злочину майнової шкоди потерпілому завдано не було та акцентував увагу на тому, що відсутність цивільного позову з боку потерпілого у кримінальному провадженні свідчить лише про те, що останній не виявив бажання скористатися таким правом.
Таким чином, розглянувши скаргу, апеляційний суд не знайшов передбачених законом підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_4 та погодився з правильністю рішення місцевого суду про призначення йому мінімального покарання в межах санкції ч. 4 ст. 185 КК.
Наведені обставини, які слугували підставою для призначення судом покарання засудженому у виді позбавлення волі на строк 5 років, не ставлять під сумнів законність скасованих судових рішень, оскільки при співставленні обставин, наведених захисником у касаційній скарзі, з конкретними обставинами кримінального провадження вбачається, що ці обставини обґрунтовано не давали судам першої та апеляційної інстанцій підстав вважати їх такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
До того ж, при призначенні покарання судом, підлягають врахуванню всі обставини у їх сукупності і при цьому не надається перевага одним обставинам над іншими, як про це ставить вимогу захисник в касаційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
При перевірці оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би вказували про явну несправедливість і суворість покарання призначеного засудженому, в зв'язку з чим доводи касаційної скарги є необґрунтованими.
Водночас, враховуючи вищезазначені дані про особу засудженого, а також, приймаючи до уваги, що судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, Суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення вимог касаційної скарги щодо застосування правил ст. 69 КК.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_5 у відкритті провадження за його касаційною скаргою на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 07 жовтня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року щодо засудженого ОСОБА_4 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3