Справа № 464/1762/23
пр.№ 2/464/839/23
14.06.2023 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова в складі головуючого судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу № 464/1762/23 про стягнення стягнення аліментів на повнолітнього сина та збільшення розміру аліментів, учасниками у якій виступають:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
29 березня 2023 року позивач звернулася до Сихівського районного суду м.Львова із позовом в порядку цивільного судочинства, в якому просить: стягнути із відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період навчання у твердій грошовій формі у розмірі 5000 грн щомісячно, починаючи з 31 березня 2023 року; відшкодувати та стягнути з відповідача одноразову суму коштів у розмірі 30 000 грн, яка б могла покрити хоча б частину розходів, пов'язаних із поступленням сина. Свої вимоги обґрунтовує невиконанням відповідачем своїх обов'язків щодо утримання.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.
Суд ухвалою від 03 квітня 2023 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечили.
З дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою з додатками за зареєстрованим місцем проживання, отриманим з Єдиного державного демографічного реєстру у порядку ч.8 ст.187 ЦПК України. У зв'язку із проставленням у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» відповідач у порядку п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України вважається таким, якому вручено судове рішення.
За умовами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 з покликанням на практику Європейського суду з прав людини у справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) висловлено правову позицію про те, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Судом вжито передбачених цивільним процесуальним законодавством заходів для повідомлення відповідача та створено умови для реалізації принципу змагальності сторін.
Відзив на позов відповідачем не подано та жодних клопотань не заявлено.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Вирішуючи спір, суд дійшов наступного висновку з огляду на таке.
У відповідності до ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях.
Сторони - позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 , шлюб між якими розірвано рішенням суду, є батьками повнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зареєстроване місце проживання дитини разом з матір'ю.
Наведене ніким не оспорюється та підтверджується письмовими доказами, долученими до справи: свідоцтвом про народження; рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 28 серпня 2013 року по справі № 464/6533/13-ц, яке набрало законної сили, з урахуванням ухвали цього ж суду від 18 листопада 2013 року; свідоцтвом про шлюб; свідоцтвом про зміну імені; відомостями з Реєстру територіальної громади.
Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення аліментів на утримання у зв'язку із навчанням, то між сторонами виникли сімейні правовідносини, врегульовані Сімейним кодексом України.
Виходячи із законодавчих положень, викладених у ст.ст.199, 200 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст.182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 308/4214/18, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.
Позивачем надано достатньо документальних доказів про навчання повнолітнього сина сторін на факультеті гірничої справи, екології, управління процесам та геотехнології в академічному році 2022/2023 Технічного університету в Кошицях, навчальна програма «Промислова логістика» (І-й ступінь, денна форма навчання), начальна спеціальність «Перевезення» (належний переклад відомостей даного університету від 12 липня 2022 року).
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. У зв'язку з навчанням на денній формі для забезпечення належного рівня навчального процесу (необхідність підручників, методичної літератури, канцелярських товарів, одягу тощо) повнолітній син потребує матеріальної допомоги, що є безумовним фактом.
Натомість, звертаючись до суду із позовом про стягнення аліментів, позивачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів, що є її процесуальним обов'язковим у підтвердження визначених ст.182 СК України обставин: стан здоров'я дитини та відповідача, їх матеріального стану, наявність у відповідача на утриманні інших осіб, перебування у його власності майна чи здійснення відповідачем певних витрат.
Позивачем не доведено понесення витрат на дитину у розмірі 10 000 грн щомісячно (по 5000 грн на кожного з батьків), адже обов'язок по утриманні дитини лежить на обох батьках порівну.
Доводи та письмові докази позивача не є належними, адже свідчать про понесені витрати ще під час неповноліття сина (31 березня 2023 року), що охоплюються періодом стягнення аліментів до досягнення дитиною повноліття за рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 18 липня 2019 року у справі № 464/1332/19. У даній справі підлягають дослідженню понесені витрати після набрання дитиною повноліття.
Інші докази у матеріалах справи відсутні.
З клопотанням про витребування доказів у передбачених законом випадках позивач до суду не зверталась. При цьому, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, враховуючи однозначну необхідність у витратах на дитину, виходячи із засад справедливості, добросовісності і розумності (ч.9 ст.7 СК України), відсутності доказів реального розміру доходу відповідача та фінансової спроможності надавати дитині допомогу у визначеному розмірі та підтвердження виконання останнім обов'язків щодо утримання дитини, з відповідача слід стягувати аліменти на користь позивача на утримання дитини у розмірі 2500 грн заробітку (доходу) щомісячно. Сімейним законодавством не передбачено, що розмір аліментів, які стягуються на утримання повнолітнього сина, зумовлений розміром прожиткового мінімуму. Відповідачем доказів неможливості надавати матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дитини, яка навчається, не надано. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для стягнення аліментів в іншому розмірі.
Неподання відзиву відповідачем не звільняє позивача від тягару доказування. Принцип змагальності не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13, від 23 листопада 2022 року у справі № 208/6630/19).
За відсутності відзиву відповідача суд вирішив справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).
Розглядаючи вимоги про стягнення додаткових витрат, суддя дійшов наступного висновку.
У силу приписів ст.185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
У випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв'язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила ст.185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, зазначені правовідносини регулюються ст.199 цього Кодексу (утримання дитини, яка продовжує навчання).
Саме такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 466/532/16, від 24 липня 2019 року у справі № 521/2016/16-ц.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для стягнення додаткових витрат.
Беручи до уваги викладене у свій сукупності, суд дійшов переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. У матеріалах справи відсутні відомості, які б доводили протилежне та спростовували даний висновок суду, який узгоджується із такими засадами сімейного та цивільного законодавства/судочинства як верховенство права, справедливість, добросовісність та розумність (ст.7 СК України, ст.3 ЦК України, ст.2 ЦПК України).
У відповідності до вимог ч.1 ст.191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Натомість за змістом ст.34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). Повнолітньою вважається людина на наступний день після настання 18-річчя наступний день після дня народження (висновок Верховного Суду у справі № 178/1827/19 від 14 грудня 2020 року).
Оскільки ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , то аліменти на його повноліття підлягають до стягнення з 01 квітня 2023 року.
У порядку ч.1 ст.430 ЦПК України допускається негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Розмір аліментів у твердій грошовій сумі щорічно підлягає індексації відповідно до закону (ч.2 ст.184 СК України).
При розподілі судових витрат суд ураховує, що позивач при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів звільнена від сплати судового збору відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір». Тому на підставі вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задоволити частково.
Стягувати з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2500 грн щомісяця на час навчання, починаючи з 01 квітня 2023 року, але не довше, ніж до досягнення двадцяти трьох років.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Розмір аліментів, стягуваний у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1073,60 грн судового збору .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.273 ЦПК України.
Інформація про учасників справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
Повне судове рішення складено 14 червня 2023 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО