Справа № 755/7895/23
іменем України
"14" червня 2023 р. cуддя Дніпровського районного суду м. Києва Арапіна Н.Є., розглянувши скаргу боржника ОСОБА_1 за участю Приватного виконавця виконавчого округу Потлавської області Скрипника Володимира Леонідовича, стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшнс», боржника ОСОБА_2 про визнання постанови про відкриття виконавчого провадження неправомірною, визнання постанови про стягнення основної винагороди неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,
заявник звернулася до суду зі скаргою за участю Приватного виконавця виконавчого округу Потлавської області Скрипника Володимира Леонідовича, стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшнс», боржника ОСОБА_2 про визнання постанови про відкриття виконавчого провадження неправомірною, визнання постанови про стягнення основної винагороди неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Тобто, в порядку цивільного судочинства може бути оскаржено рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами цивільного судочинства.
Проте із матеріалів справи вбачається, що заявник звернувся до суду із скаргою в порядку ст. 447 ЦПК України щодо оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення основної винагороди неправомірною.
Безумовно, гарантією дотримання та забезпечення прав та свобод сторін виконавчого провадження насамперед є право на оскарження рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця у межах виконавчого провадження. Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державних та приватних виконавців визначено як Законом України «Про виконавче провадження», так і відповідними положеннями процесуальних кодексів, які повинні застосовуватися у сукупності заходів оскарження.
На спірні правовідносини поширюється саме Закон № 1404-VIII, згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом статті 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів.
Згідно приписів п.5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчими документами, які підлягають примусовому виконанню окремо, з-поміж іншого, є: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення.
Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404 VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №766/740/17-ц, від 07 лютого 2019 року у справі №927/769/16.
У Кодексі адміністративного судочинства України закріплено норми статті 287, відповідно до яких учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з положеннями пункту 4 частини 1 статті 20 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
З огляду на те, що заявником оскаржується постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди, суд приходить висновку, що дана скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а така дії приватного виконавця можуть бути оскаржено шляхом подання відповідного адміністративного позову в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За встановлених обставин суд приходить висновку про відмову у відкритті провадження у справі за скаргою боржника ОСОБА_1 за участю Приватного виконавця виконавчого округу Потлавської області Скрипника Володимира Леонідовича, стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшнс», боржника ОСОБА_2 про визнання постанови про відкриття виконавчого провадження неправомірною, визнання постанови про стягнення основної винагороди неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ст.ст. 20, 287 КАС України, ст.ст. 186, 260, 261, 447 ЦПК України,
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за скаргою боржника ОСОБА_1 за участю Приватного виконавця виконавчого округу Потлавської області Скрипника Володимира Леонідовича, стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшнс», боржника ОСОБА_2 про визнання постанови про відкриття виконавчого провадження неправомірною, визнання постанови про стягнення основної винагороди неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Н.Є.Арапіна