№ справи: 761/9846/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8287/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Матвєєва Ю.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
13 червня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Мазурик О.Ф., Ящук Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про стягнення пені за договором,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києвавід 23 березня 2023 року,
встановив:
у березні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення пені за договором.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києвавід 23 березня 2023 року справу було передано на розгляд до Броварського міськрайонного суду Київської області.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник позивача - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва, посилаючись на порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвалу суду про передачу справи на розгляд до іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись з вказаним позовом до Шевченківського районного суду м.Києва позивач посилався на те, що у правовідносинах з відповідачем він є споживачем і предметом спору є стягнення на його корись пені на підставі ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому він має право на вибір територіальної підсудності відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України і звернувся до суду за місцем виконання договору - місцезнаходженням майна.
Вирішуючи питання про передачу справи до іншого суду, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір виник не з приводу нерухомого майна, сторони домовились, що спори, які виникають з вказаного договору, пред'являються за місцем знаходження продавця, а тому справа має бути розглянута за загальним правилом підсудності за місцем знаходження відповідача, яке зареєстроване в м.Бровари Київської області.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає встановленим у справі обставинам та зроблений із порушенням норм процесуального права.
За загальним правилом підсудності позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, а до юридичних осіб - за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (ст. 27 ЦПК України).
Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання за Договором купівлі-продажу майнових прав від 10 грудня 2015 року, укладеного між ним та відповідачем, в порядку ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач вказував, що місцем виконання цього договору є місце знаходження об'єкту нерухомості, майнові права на який передаються, а тому він має право на звернення до Шевченківського районного суду м.Києва.
Судом першої інстанції не було взято до уваги, що звертаючись до суду з позовною заявою позивач посилався на положення Закону України «Про захист прав споживачів», що свідчить про його право вибору підсудності.
У преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» судам роз'яснено, що споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден із цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати її до іншого суду з мотивів непідсудності.
Відповідно до роз'яснення, яке надано судам у пункті 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Згідно ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, статтею 30 цього Кодексу.
Верховний Суд в ухвалі від 02 липня 2018 року, справа №552/9770/14-ц (провадження № 61-36739 ск18) вказав на те, що право вибору між судами, яким згідно із загальним правилом підсудності цивільних справ і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред'явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду.
Положеннями ст. 532 ЦК України визначено, що місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що місце виконання договору купівлі-продажу майнових прав його сторонами погоджено не було.
У п. 2.2 Договору купівлі-продажу майнових прав від 10 грудня 2015 року сторони погодили, що об'єкт нерухомості, майнові права на який передається за даним договором, є квартира, розташована в об'єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .
Погодження сторонами у п. 10.3 Договору територіальної підсудності спорів, що виникають з нього, за місцем знаходження ТОВ «ВКФ Фарби України», не позбавляє позивача права на звернення до суду в порядку ч. 5 ст. 28 ЦПК України.
За таких обставин висновок суду про те, що справа не підсудна Шевченківському районному суду м.Києва є помилковим.
Таким чином, позивач, який звернувся до суду з позовом на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», скористався правом, наданим йому ч. 5 ст. 28 ЦПК України, та звернувся із позовом до суду за місцем виконання договору купівлі-продажу майнових прав, що територіально розташоване у Шевченківському районі м.Києва.
Статтею 379 ЦПК України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок про наявність підстав для передачі справи на розгляд до іншого суду, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду скасувати з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києвавід 23 березня 2023 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді