Справа № 755/20234/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5511/2023
02 червня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Більчука Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року у складі судді Катющенко В.П.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення боргу за договором страхування,-
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 48 630 грн 62 коп., що складаються з 14 817 грн 82 коп. інфляційних втрат, 3 058 грн 3% річних за користування чужими коштами, 30 754 грн 80 коп.
Позов обґрунтовано тим, що 14.11.2015 сталася ДТП за участю автомобіля позивача марки "Chevrolet Aveo", д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу марки "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Макарівського районного суду Київської області від 23.11.2015 провадження у справі закрито на підставі п. 9 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована страховою компанією - приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів серія АІ/5612116.
20.11.2015 здійснено оцінку автомобіля марки "Chevrolet Aveo", д.н.з. НОМЕР_1 та визначено вартість матеріального збитку на підставі звіту № 2289 у розмірі 66 248 грн 41 коп.
15.11.2015 він звернувся до ПрАТ "СК "Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування, яка не була здійснена протягом строку, встановленого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV. Вважає, що, окрім заборгованості із виплати страхового відшкодування, відповідач має сплатити передбачену п. 36.5 ст. 36 Закону пеню, а також на підставі ст. 625 ЦК України - інфляційний збиток та 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна" як юридичну особу у зв'язку з банкрутством, у зв'язку з чим вважає, що на підставі п. п. "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закону на МТСБУ покладено обов'язок з виконання зобов'язань за полісом серія АІ/5612116.
Однак, звернувшись до відповідача 20.08.2019 та подавши усі необхідні документи, МТСБУ листом від 27.11.2019 позивача було повідомлено про виконання рішення щодо виплати страхового відшкодування в частині у розмірі 50 000 грн.
Звернувшись до МТСБУ 26.10.2021 із заявою про виконання зобов'язань за договором страхування у повному обсязі (оплата інфляційних втрат, 3 % річних та пені), адвокат позивача 01.11.2021 отримав повідомлення про відмову у здійсненні вказаних виплат з посиланням на те, що Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів" не передбачено покладення на МТСБУ обов'язку виконувати інші зобов'язання платоспроможного страховика, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Більчук О.О. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Скаржник вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що до МТСБУ не перейшов обов'язок виконати зобов'язання за договором страхування, остільки це суперечить пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", які визначають, що саме МТСБУ має виконати зобов'язання за договором страхування ліквідованого страховика в повному обсязі.
Правильність застосування та тлумачення вказаних норм додатково встановлено Верховним Судом у постанові від 07 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19, однак ця правова позиція була проігнорована судом першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Гусєв П.В. в інтересах МТСБУ просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, з огляду на безпідставність доводів, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку обставинам справи, у зв'язку з чим ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що МТСБУ не порушував строків виплати грошового зобов'язання перед позивачем.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як убачається зі справи, 14.11.2015 сталася ДТП за участю автомобіля Баранського В.А марки "Chevrolet Aveo", д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу марки "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Постановою Макарівського районного суду Київської області від 23.11.2015 провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, закрито на підставі п. 9 ч. 1 ст. 247 КУпАП (а.с. 9).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки "Volkswagen Polo", д.н.з. НОМЕР_2 була застрахована страховою компанією - приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів серія АІ/5612116 (а.с. 11).
Звітом № 2289 від 20.11.2015 було здійснено оцінку автомобіля марки "Chevrolet Aveo", д.н.з. НОМЕР_1 та визначено вартість матеріального збитку на підставі 66 248 грн 41 коп. (а.с. 15-48).
15.11.2015 позивач звернувся до ПрАТ "СК "Україна" із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 49).
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна" як юридичну особу у зв'язку з банкрутством, у зв'язку з чим вважає, що на підставі п. п. "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закону на МТСБУ покладено обов'язок з виконання зобов'язань за полісом серія АІ/5612116 (а.с. 54-61)
20.08.2019 позивач звернувся до МТСБУ з заявою про відшкодування збитку з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пені. У відповідь на що, відповідач листом від 27.11.2019 повідомив позивача про виконання рішення щодо виплати страхового відшкодування в частині у розмірі 50 000 грн (а.с.62-63).
Звернувшись до МТСБУ 26.10.2021 із заявою про виконання зобов'язань за договором страхування у повному обсязі (оплата інфляційних втрат, 3 % річних та пені), адвокат позивача 01.11.2021 отримав повідомлення про відмову у здійсненні вказаних виплат з посиланням на те, що Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальністю власників наземних транспортних засобів" не передбачено покладення на МТСБУ обов'язку виконувати інші зобов'язання платоспроможного страховика.
Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що позивач із письмовою заявою до господарського суду з вимогами до ПрАТ "СК "Україна" не звертався, ухвалою Господарського суду м. Києва кредитором боржника позивач визнаний не був, що виключає обов'язок відшкодування відповідачем 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
З таким висновком районного суду колегія суддів погоджується в повній мірі, враховуючи наступне.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов'язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).
Згідно із статтею 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон N 1961-IV) відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Порядок укладення і початок дії договору страхування визначено у статті 18 Закону України "Про страхування", в частині третій якої зазначено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Аналогічні положення містяться й у статті 981 ЦК України.
Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон N 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до абзацу 2 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну
відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 3 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом N 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку), винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Ураховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні обов'язку з відшкодування шкоди між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ), завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в задоволенні такого позову з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16) та у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або відповідно до Закону № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (у випадку передбачених статтею 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV).
Положеннями статті 36 вказаного Закону визначено процедуру прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) та порядок його виплати. Рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону № 1961-IV Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Так, обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів/майна на МТСБУ. Обов'язковими умовами для проведення МТСБУ регламентних виплат за страховика, що визнаний банкрутом, є: підтвердження факту визнання страховика банкрутом; наявність невиконаних зобов'язань страховика за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів; недостатність коштів та майна страховика для виконання його зобов'язань за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.
Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому зазначений вище закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1 статті 33.1 Закону N 1961-IV).
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV).
За підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону N 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі N 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що "…МТСБУ відповідно до Закону № 1961-IV відшкодовує шкоду за страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований (виключений з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань); в інших випадках страховик зобов'язаний самостійно відшкодувати шкоду, у тому числі в процедурі банкрутства та ліквідації як юридичної особи.
У разі початку процедури банкрутства страховика, потерпіла особа може звернутися з вимогою про відшкодування шкоди у процедурі, передбаченій Кодексом України з питань банкрутства, та захистити своє право на відшкодування шкоди в такий спосіб".
Таким чином суд першої інстанції зробив правильний висновок, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів/майна - на МТСБУ.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс.
Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.
Згідно частини другої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також власнику майна та органам доходів і зборів за місцезнаходженням банкрута.
Отже, висновок про недостатність коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом, може бути зроблений після складання ліквідатором звіту та ліквідаційного балансу і подання його до господарського суду та їх затвердження останнім.
При цьому згідно з пунктом 7 статті 51 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов'язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, такий страховик зобов'язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій із цього виду страхування.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 17 липня 2019 року у справі № 910/842/18 було затверджено звіт ліквідатора ПрАТ "СК "Україна" та ліквідаційний баланс банкрута станом на 17 липня 2019 року.
У постановах Верховного Суду від 8 серпня 2018 року у справі № 755/10791/15-ц (провадження № 61-6855св18) та від 24 липня 2019 у справі № 2-8371/1 (провадження № 61-14014св18), зроблено висновки про те, що "ураховуючи, що МТСБУ відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відшкодовує шкоду у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також те, що позивачі із письмовою заявою до господарського суду з вимогами до боржника не зверталися, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для проведення регламентної виплати МТСБУ за страховика, якого визнано банкрутом".
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, N 15123/03, § 45, 6 грудня 2007 року).
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Вирішуючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення на підставі поданих сторонами доказів та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач з письмовою заявою до господарського суду з вимогами до боржника не зверталася, відсутні правові підстави для проведення регламентної виплати МТСБУ за страховика, якого визнано банкрутом.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21).
У справі відсутні належні та достовірні відомості про звернення позивача у визначеному законом порядку та строки до страхової компанії з вимогою про виплату страхового відшкодування до відкриття процедури банкрутства, адже додана до позову заява позивача від 15.11.2015, адресована директору департаменту ВЗ ПрАТ "СК "Україна" про страхове відшкодування не містить жодних відміток про її отримання страховиком, зокрема, штампу, вхідного номеру, дати тощо (а.с. 49).
Відповідно до справи, 20.08.2019 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, за результатами розгляду якої МТСБУ повідомило позивача про сплату страхового відшкодування в межах суми, визначеної договором страхування (50 000 грн) (а.с.62,63).
Посилання в апеляційній скарзі позивача на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 7 вересня 2021 року у справі № 910/14293/19, є нерелевантними спірним правовідносинам з огляду на те, що у цій справі судами господарської юрисдикції вирішувалися вимоги про стягнення з МТСБУ 3 % річних та інфляційних втрат внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором страхування на користь ТОВ "Маркс. Капітал", яке ухвалою Господарського суду м. Києва від 15 червня 2018 року у справі № 910/842/18 було визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна", а МТСБУ виплатило цьому позивачу відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП.
За змістом ЦПК України, в тому числі частини четвертої статті 263 ЦПК України, Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Враховуючи наведене, правові висновки Верховного Суду не носять універсального характеру для всіх без виключення справ, а за умови відмінності фактично установлених обставин у справі, яка переглядається апеляційним судом зі справою, в якій було ухвалене рішення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для їх врахування під час вирішення даного спору.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", § § 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги представника позивача.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Більчука Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач:
Судді: