31 травня 2023 року
справа № 757/11236/20-ц
провадження № 22-ц/824/4632/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Музичко С.Г.,
суддів: Болотова Є.В., Кулікової С.В.,
при секретарі: Яницькій О.Л.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»- Коцюби Олексія Вікторовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року, постановлене під головуванням судді Остапчук Т.В.,у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів,
В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», в якому просив стягнути на його користь з відповідача пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у обсязі 2 220 112,5 грн. за договором № SAMDN25000736780231 від 26.07.2013 р. та 109 500,00 дол. США за договором № SAMDN01000709203145 від 22.01.2010 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є клієнтом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на підставі депозитного договору № SAMDN25000736780231 від 26.07.2013 р. та № SAMDN01000709203145 від 22.01.2010 р.
Навесні 2014 року у зв'язку з припиненням функціонування банківських відділень Відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки Позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено.
З метою отримання належних коштів та нарахованих по ним відсотків Позивач неодноразово звертався до Відповідача із проханням повернути належні йому кошти та нараховані відсотки, але законні вимоги позивача банком виконані не були, внаслідок чого позивач звернувся до суду.
Постановою Київського Апеляційного суду від 24 лютого 2020 р. постановлено стягнути на користь позивача за договором №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 р. 126 488, 26 грн. процентів за користування вкладом та за договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 р. 2 233, 97 дол. США процентів за користування вкладом.
Зазначений обсяг відсотків Верховний Суд залишив без змін.
Враховуючи невиконання відповідачем рішення суду про стягнення вкладів, відсотків та штрафних санкцій позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» задовольнити частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 :
126 488, 26 грн. пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за депозитними договором № SAMDN25000736780231 від 26.07.2013 р. за період з 10.03.2019 р. по 10.03.2020 р.;
80 000, 00 грн. пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за депозитними договором № SAMDN01000709203145 від 22.01.2010 р., за період з 10.03.2019 р. по 10.03.2020 р.
Стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 2064,88 грн.
В поданій апеляційній скарзі представник Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції не враховано висновок Великої Палати Верховного Суду щодо відсутності споживчих відносин між сторонами (вкладником та банком) після дати розірвання депозитного договору. Апелянт вважає, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто з відповідача пеню, яка була нарахована позивачем на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період, коли споживчі правовідносини між сторонами депозитного договору вже були припинені у зв'язку із розірванням договору.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що договірного розірвання договорів не відбулося, адже дія договорів припиняється з моменту виплати клієнту всієї суми вкладу разом із відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору. Звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком, оскільки не є достатньою підставою вважати ці договори розірваними.
В судовому засіданні представника АТ КБ «Приватбанк» апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Позивач в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив із невиконання банком покладених на нього зобов'язань та ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем були укладені депозитні договори № SAMDN25000736780231 від 26.07.2013 р. та № SAMDN01000709203145 від 22.01.2010 р.
Навесні 2014 року у зв'язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивача було заблоковано, нарахування відсотків припинено.
З метою отримання належних коштів та нарахованих по ним відсотків позивач неодноразово звертався до відповідача із проханням повернути належні йому кошти та нараховані відсотки, але вимоги позивача банком виконані не були.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2020 р. стягнуто на користь позивача за договором №SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 р. 126 488,26 грн процентів за користування вкладом та за договором № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 р. 2 233,97 дол. США процентів за користування вкладом.
Зазначений обсяг відсотків Верховний Суд залишив без змін.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суду (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
Згідно із частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1066, 1070 ЦК України). Сама сума коштів, розміщених на рахунках, не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).
У той же час після розірвання договорів банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19, від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17-ц).
В постанові Київського апеляційного суду від 24 лютого 2019 року у справі № 757/1432/17-ц, якою стягнуто на користь позивача за договором №SAMDN25000736780231 та за договором № SAMDN01000709203145 відсотки у розмірі 126 488, 26 грн та 2 233, 97 дол. США, зазначено наступне. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про розірвання договорів та повернення йому коштів за вкладами з виплатою процентів за користування вкладами 13 жовтня 2017 року, яку останній отримав 17 жовтня 2017. Отже, вказані договори є розірваними з 19 жовтня 2017 року, враховуючи дату отримання вказаної заяви відповідачем.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 14 грудня 2021 року за наслідками перегляду вищевказаної постанови вбачається, що судами встановлено, що депозитні договори № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року та № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року розірвані з 19 жовтня 2017 року, тобто з цього часу пеня не нараховується.
Отже, є встановленою обставиною про те, що депозитні договори № SAMDN25000736780231 від 26 липня 2013 року та № SAMDN01000709203145 від 22 січня 2010 року розірвані з 19 жовтня 2017 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
Відповідно до частин першої, четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17зазначено, що після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п'ятої Закону «Про захист прав споживачів» не нараховується.
Ураховуючи наведене, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для стягнення пені, передбаченої частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період з 10 березня 2019 року по 10 березня 2020 року, оскільки договірні відносини між сторонами припинилися з 19 жовтня 2017 року, та з моменту припинення договору банківського вкладу на правовідносини сторін не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» після припинення договірних (споживчих) відносин між сторонами.
Відповідна позиція узгоджується із постановою Верховного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 757/29269/18-ц.
Судом першої інстанції не в повній мірі досліджено усі обставини, неправильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового про задоволення позову.
Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк»- Коцюби Олексія Вікторовича задовольнити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року скасувати, постановити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3097,32 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач
Судді