Справа № 359/1144/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5999/2023
30 травня 2023 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2022 року у складі судді Яковлєвої Л.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області, Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання та про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та встановлення порядку спілкування матері з дитиною,-
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом у якому просила відібрати дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і повернути її за попереднім місцем проживання разом з матір'ю ОСОБА_1 ; встановити відповідачу графік спілкування з донькою, а саме: кожної другої суботи з 14 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв., кожного вівторка та четверга з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.
Позов обґрунтовано тим, що сторони з 26 серпня 2010 року сторони перебували у шлюбі від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась спільна донька ОСОБА_3 . На підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 жовтня 2012 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано та визначено місце проживання доньки разом з матір'ю.
01 лютого 2021 року ОСОБА_2 взяв доньку з дозволу матері, щоб провести з нею спільно час, однак фактично викрав і не повертає її додому. Про даний факт позивачем зроблено заяву до Дніпровського управління поліції.
Враховуючи вказане та вимоги ст. 150, 153, 154, 162 СК України позивачка просила позов задовольнити у повному обсязі.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 , подав зустрічний позов у якому просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком - ОСОБА_2 та встановити графік спілкування ОСОБА_1 з донькою, а саме: кожної другої суботи з 14 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв., кожного вівторка та четверга з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що їх спільна донька, сама не бажає проживати з матір'ю та хоче проживати разом з батьком. Виключно з цих підстав та відсутності у матері бажання знайти компромісне рішення у вирішенні даного питання змусили відповідача подати даний позов до суду.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2022 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на не повне та не правильне встановлення обставин справи, що мають значення для справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відібрання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і повернення її за попереднім місцем проживання разом зі своєю матір'ю - ОСОБА_1 .
Вказує, що районний суд, взявши за основу висновки органів опіки та піклування, не врахував, що у висновку Виконавчого комітету Вороньківської сільської ради зазначається, що дитина тимчасово перебуває у бабусі, таким чином можна зробити висновок, що дитиною опікується не батько всупереч тому, що він зазначає. На цю обставину звертала увагу сторона позивача, однак судом врахована не була.
Також судом установлено графік спілкування ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , який є не достатнім, так як не передбачає спільного відпочинку, у період канікул не передбачено більш тривале перебування дитини з матір'ю.
Крім того зазначено, що ОСОБА_2 було вказано неправдиві дані у зустрічному позові на які суд уваги не звернув та не надав їм належної оцінки.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до справи, під час судового розгляду справи судом прийнято рішення про проведення опитування дитини в судовому засіданні, у зв'язку з чим, з метою забезпечення її явки, по справі оголошено перерву до 16.05.2022.
15.05.2022 на адресу апеляційного суду поступило клопотання ОСОБА_1 про відкладення справи розглядом з причин неможливості її явки до суду за сімейними обставинами (а.с. 219 т.2).
У судовому засіданні 16.05.2023 колегією суддів було відхилено указане клопотання ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю доказів на підтвердження поважності причин неявки, та заслухано думка дитини сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо обставин справи.
У судове засідання, призначене на 12 год. 30 хв. 30.05.2023 сторони не з'явилися, повідомлялися судом належним чином (а.с.229, 230 т.2).
30.05.2022 від позивачки на електронну адресу суду надійшли подібні за змістом клопотання про відкладення розгляду справи з причин зайнятості її адвоката у іншому процесі, проте не скріплені електронним цифровим підписом.
З огляду на викладене, а також з урахуванням положень п.2 ч. 3 ст.223 ЦПК України та повторної неявки позивачки чи її представника у судове засідання, колегія суддів вважає за можливе закінчувати розгляд справи у відсутність осіб, які не з'явилися у судове засідання.
Заслухавши доповідь головуючої судді, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".
Відповідно до пункту 1 статті 2 та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Європейської конвенції з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Відповідно до статті 19 СК України, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували з 26.08.2010 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09.10.2017 у справі № 2-7696/12 (а.с. 14-15 т.1).
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13 т.1).
Відповідно до судового наказу Дарницького районного суду м. Києва від 17 серпня 2018 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 % мінімального прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 30 липня 2018 року та до досягнення дитиною повноліття (а.с. 16 т.1).
Згідно Інформації з Єдиного реєстру боржників від 01 лютого 2021 року, ОСОБА_2 значиться боржником у виконавчому провадженні № 57511884 щодо стягнення аліментів (а.с. 17 т.1).
Зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого Дніпровським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) убачається, що 16 жовтня 2020 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, у зв'язку з чим подружжю присвоєно єдине прізвище - ОСОБА_1 (а.с. 18 т.1).
01.02.2021 ОСОБА_1 звернулась із письмовою заявою до т.в.о. начальника Дніпровського ГУНП у м. Києві А. Пасічника, в якій повідомила, що за усної домовленості з ОСОБА_2 передала йому 29 січня 2021 року доньку ОСОБА_3 для проведення спільного часу на вихідних, дитину батько мав повернути матері 31 січня 2021 року до 20 год. 00 хв., однак даного обов'язку не виконав і у телефонній розмові повідомив, що дитину не віддасть (а.с. 19-20 т.1).
02.02.2022 старшим інспектором сектору ювенальної превенції Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві у Зінька Р.М. та ОСОБА_3 відібрано письмові пояснення.
У своїх поясненнях ОСОБА_2 підтвердив, що 29.01.2021 взяв свою малолітню доньку ОСОБА_3 для спільного проведення часу на вихідних. Коли прийшов час повертати дитину до мами, де вона і проживала, донька почала плакати і категорично відмовилась їхати до матері. З огляду на що було здійснено телефонний дзвінок матері з повідомленням, що дитина залишиться з ним. Крім того в поясненнях повідомив про намір звернення з цього питання до органу опіки та суду, з метою визначення місця проживання доньки разом з ним (а.с. 78, 139 т.1).
Цього ж дня було відібрано письмові пояснення і у доньки сторін ОСОБА_3 , у яких вона зазначила, що проживала разом з мамою, її новим чоловіком, дітьми та батьками вітчима у квартирі у м. Києві. 29 січня 2021 року мама дозволила їй провести час на вихідних з батьком. Повертатись проживати разом з мамою вона не хоче категорично, оскільки мати ображає її, а тому з власної волі попросила у батька - не везти її до неї та лишитись проживати з ним (а.с. 77, 139 т.1).
Крім того, до справи долучено й письмові пояснення ОСОБА_3 адресовані суду де остання зазначила, що проживає разом з татом. У батька їй подобається проживати більше, оскільки він спокійний, приділяє їй увагу, грається, навчається з нею, надав їй окрему обладнану кімнату, гарно відноситься до неї. По місцю проживання мами їй було некомфортно, оскільки в одній кімнаті проживали її мама з новим чоловіком, вона та інші діти. Вказує, що її критикували та засуджували за погані оцінки, могли вдарити зошитом по голові. Мама не приділяла їй уваги та не цікавилась її життям, інтересами. Дитина повідомила, що любить батька і хоче проживати разом з ним (а.с. 143 т.1).
Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає разом зі своєю донькою по АДРЕСА_1 в цьому ж будинку зареєстрована та проживає його мати ОСОБА_10
21 лютого 2022 року № 535/02-17 Виконавчий комітет Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області надав суду роз'яснення, яким вирішено встановити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з її батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 81-82 т.2).
24 жовтня 2022 року орган опіки та піклування виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області надав доповнені роз'яснення, згідно яких підтримав раніше прийнятий висновок в частині визначення місця проживання дитини разом з батьком, а також визначив способи участі ОСОБА_1 у вихованні доньки, місце та час їх спілкування згідно графіку: щомісячно кожна друга субота з 14 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв.; кожного вівторка та четверга з 16 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.; щорічно під час канікул по декілька днів влітку та взимку за бажанням дитини. Зустрічі проводити на території с. Сошників, м. Київ в місцях культурно - розважального характеру, призначених для повноцінного відпочинку дітей, без присутності батька дитини, із обов'язковим урахуванням стану здоров'я, бажання, інтересів та потреб дитини (а.с. 139-142 т.2).
Відповідно до висновку від 25 липня 2022 року № 104-3534, Службою у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації вирішено визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з її батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та встановити способи участі ОСОБА_1 у вихованні доньки шляхом спілкування з нею щонеділі з 09 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв., за згодою дитини (а.с. 115-118 т.1).
Висновком Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 18 серпня 2022 року № 103/4069/41/3 вирішено визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з її батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та встановити способи участі ОСОБА_1 у вихованні доньки шляхом спілкування з нею щонеділі з 09 год. 00 хв. до 21 год. 00 хв., за згодою дитини (а.с. 111-112 т.2).
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд виходив з того що остання добровільно, за попередньої усної домовленості з ОСОБА_2 , надала йому дитину для спільного проведення часу на вихідних днях. ОСОБА_3 не викрадав та не утримує дитину поза її волею. Більш того, саме дитина не бажає повертатись до матері та проживати разом з нею. Доказів протилежного до суду сторонами не надано.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що місце проживання малолітньої доньки разом з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини та встановлюючи час зустрічей дитини з матір'ю, також взяв до уваги висновки служб у справах дітей та сім'ї та думку самої дитини.
Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом положень частин 7, 8 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до статей 3, 18, 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини).
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини).
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Згідно із статтею 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Відповідно до частини 2 статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України (далі СК України) питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
У частинах 1-3 статті 160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Отже, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Частинами 1, 2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17.
Згідно статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (чинна для України з 27 вересня 1991 року) передбачено у п. 1 ст. 3, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п. 1 ст. 18 цієї Конвенції ООН).
Як зазначено у п. 1 ст. 9 Конвенції ООН, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші.
Крім того малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Поняття "розлучення" не співпадає з поняттям "визначення місця проживання", оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Тим більш, що позивач не заперечує проти спілкування дитини з батьком.
01 липня 2017 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі "М.С. проти України", яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2017 року. ЄСПЛ наголосив, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Саме з урахуванням зазначених принципів ЄСПЛ здійснював оцінку того, чи національні суди вжили всіх заходів для визначення найкращих інтересів дитини у цій справі та визначили її місце проживання з дотриманням вимог статті 8 Конвенції.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Достовірними, відповідно до ст. 79 ЦПК України, є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.
Згідно ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням встановлених обставин справи, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов'язків, інтересів дитини, її віку, уваги і турботи батьків, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини разом з батьком з визначенням порядку спілкування матері з дитиною.
При цьому, місцевий суд взяв до уваги те, що дитина проживає разом з батьком з 29.01.2021, який створив донці умови для належного життя, фізичного, духовного розвитку та виховання; дитина зростає в атмосфері любові, матеріальної забезпеченості; підстави для розлучення дитини з батьком відсутні.
Також місцевий суд врахував прихильність доньки до батька, а також ту обставину, що дитина самостійно вирішила не повертися до матері.
Як зазначено у висновках служб у справах дітей та сім'ї, дитині створені належні житлово-побутові умови та умови для її виховання. ОСОБА_3 не заперечує проти зустрічей з матір'ю, проте постійно проживати з нею не бажає.
У постанові Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 241/47/19 наведено правовий висновок про те, що відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю.
Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Убачається, що дитині сторін на час розгляду справи в суді першої інстанції уже виповнилося 10 років.
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції було допитано дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка підтвердила зміст долучених до справи письмових пояснень про її бажання проживати разом з батьком, який повністю її забезпечує всім необхідним. Також дитина сторін пояснила, що разом з ними проживає її баба - мати батька, з якою у неї теж гарні відносини. У сім'ї матері їй приходилося спати у одній кімнаті з сином вітчима, що їй було дуже неприємно і почувалася вона некомфортно, а у батька для проживання вона має окрему кімнату.
Батько та бабуся її розуміють, підтримують, у них склалися дружні відносини, з ними вона почувається вільно.
Представником органу опіки та піклуванням присутнім під час надання пояснень ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції проаналізовано та вказано, що дитина надавала покази без будь-якого тиску, добровільно.
З огляду на викладене та матеріали справи, у їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки місцевого суду про те, що найкращим інтересам дитини відповідатиме постійне проживання дитини разом із батьком, за місцем проживання якого створено всі умови для гармонійного розвитку дитини.
Також колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо встановлення графіку побачень матері з дитиною виходячи з усталеного розпорядку її життя режиму та з урахуванням висновків служб у справах дітей та сім'ї.
Тобто саме такий спосіб участі матері у вихованні дитини та спілкуванні з нею у повній мірі відповідатиме інтересам дитини, а також є достатнім для забезпечення її участі у процесі виховання, а також з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, відношення до матері, батьки не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений судом спосіб участі у вихованні малолітньої дитини, що буде відповідати, насамперед, її інтересам.
При цьому, колегія суддів враховує відсутність зі сторони ОСОБА_1 під час розгляду справи районним судом заперечень проти запропонованого графіку її побачень з донькою та положення ч.1 ст.13 ЦПК України, відповідно до яких суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про надання судом позивачці обмеженого часу спілкування з дитиною.
Інші доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, адже зводяться до суб'єктивної незгоди з оскаржуваним рішенням, переоцінки обставин, які істотного значення для правильного розв'язання спору не мають.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", пункт 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції N 2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач:
Судді: