про відмову у відкритті провадження
14 червня 2023 р. м. Чернівці Справа №600/3849/23-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Григораш В.О., розглянувши матеріали за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту, -
09.06.2023 до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (відповідач), з такими позовними вимогами:
встановити юридичний факт - проживання однією сім'єю ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя з рідним братом ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно ч.1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (ч. 2 ст.171 КАС України).
Перевіривши наявність передумов та існування правових підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, визначених статті 171 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначає, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметом спору у даній справі є встановлення юридичного факту - проживання однією сім'єю ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя з рідним братом ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , та загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою отримання позивачем одноразової грошової допомоги після смерті брата.
Розглянувши вказану позовну заяву суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
У п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, чітко визначені статтею 19 глави 2 КАС України.
Так, за даною процесуальною нормою, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов'язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу;
16) спорах щодо здійснення державного регулювання, нагляду і контролю у сфері медіа.
З аналізу вказаних норм, вбачається, зокрема, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх справ, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
При цьому, Цивільний процесуальний кодекс (далі -ЦПК) України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст.19).
Відповідно до вимог ч. 2 цієї ж статті цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
При цьому, згідно з вимогами ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В той же час п.п.1, 2 ч.1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, перебування фізичної особи на утриманні.
Тобто справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, перебування фізичної особи на утриманні розглядаються в порядку окремого провадження цивільного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Таким чином, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є як і спеціальний суб'єктний склад, так і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
Як встановлено судом на підставі змісту позовної заяви, суті позовних вимог та доданих документів, позивач як фізична особа звернулася до адміністративного суду з цим позовом для встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: віднесення позивача до кола членів сім'ї її брата ОСОБА_6 , який загинув при виконання бойового завдання в зоні ведення бойових дій, для отримання одноразової грошової допомоги як члена сім'ї загиблого військовослужбовця.
Однак, суд наголошує, що до юрисдикції адміністративних судів згідно з вимогами статті 19 КАС України не віднесено розгляд справ щодо встановлення юридичних фактів, оскільки справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення вирішуються згідно з розділом IV ЦПК України.
Справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору. Саме тому такі справи розглядаються в порядку непозовного цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.
Заявлені у цій справі позовні вимоги щодо встановлення факту, що має юридичне значення, не є публічно-правовими вимогами, а тому не можуть бути розглянуті адміністративним судом. Відповідно, розгляд адміністративним судом такої справи з позиції Європейського Суду з прав людини трактуватиметься як розгляд справи неуповноваженим судом.
Окрім цього, варто зазначити, що відповідачами у межах даної судової справи позивачем зазначено двох фізичних осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , а не суб'єктів владних повноважень, що в силу вищезазначених приписів Кодексу адміністративного судочинства України, також виключає можливість розгляду такої судової справи за правилами адміністративного судочинства.
При цьому як вбачається із позовної заяви, позивач зазначає в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог у даній справі - Міністерство оборони України та орган опіки та піклування Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області (суб'єкти владних повноважень)
У зв'язку із цим, суд вважає за потрібне відмітити, що позивачем не зазначено в позовній заяві та не надано жодних доказів, що між позивачем та Міністерством оборони України на час звернення до суду існує спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за нею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім'ї військовослужбовця, не пов'язаного з будь-якими цивільними правами та обов'язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням.
Так зокрема, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
За вимогами п. 10 вказаного Порядку члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи:
- заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги;
- витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу);
- витяг з особової справи про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
До заяви додаються копії:
- документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства;
- свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста;
- свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого);
- свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові);
- документів (відповідних сторінок за наявності), що посвідчують особу (паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту) членів сім'ї, з даними про прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, до яких внесено відомості про реєстрацію місця проживання, та довідку про реєстрацію місця проживання (у разі коли відомості про реєстрацію місця проживання до таких документів не внесені);
- свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині;
- документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою);
- рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста);
- рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім'ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні);
- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання.
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується допомога, подають уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - шістнадцятому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.
Суд зазначає, що у позовній заяві не зазначено та не надано доказів у підтвердження того, що позивач зверталась до Міністерства оборони України чи іншого компетентного органу, уповноваженого приймати рішення про призначення одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців, згідно Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з відповідним обсягом документів, передбачених вказаним нормативно-правовим актом.
Також не зазначено позовній заяві та не надано жодних доказів того, що Міністерством оборони України чи іншим компетентним органом, уповноваженим приймати рішення про призначення одноразової грошової допомоги сім'ям загиблих військовослужбовців, - приймалось рішення щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця позивачу.
Суд вважає за доцільне роз'яснити позивачу, що в порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені рішення (дії чи бездіяльність) суб'єкта владних повноважень - Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця.
Саме при розгляді справи щодо оскарження відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративний суд може надавати оцінку зазначеним обставинам сумісного проживання заявника із військовослужбовцем, що загинув, чи перебування на його утриманні для цілей визнання права на отримання одноразової грошової допомоги чи інших компенсаційних сум, тощо.
За наведених обставин суд вважає, що заявлені у цій справі позовні вимоги не є публічно-правовими, суб'єктний склад учасників процесу не відповідає приписам п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, оскільки в межах заявлених позовних вимог, на переконання суду, існує спір про цивільне право, який має виражений приватноправовий характер.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вказану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на те, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) будь-які юридичні факти.
У відповідності до п.1 ч .1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 ст. 170 КАС України передбачено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З урахуванням встановлених вище обставин суд приходить до висновку, що відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, розглядається за правилами цивільного процесуального законодавства за місцем проживання заявника.
Керуючись статтями 170, 241-243, 248 КАС України, суд -
1. У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту, - відмовити.
2. Роз'яснити ОСОБА_1 право на звернення з вказаною позовною вимогою в порядку цивільного судочинства.
Згідно статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
У відповідності до статей 293, 295 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя В.О. Григораш