Справа № 540/796/22
14 червня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними та скасування вимог про нарахування єдиного соціального внеску та стягнення моральної шкоди,
01.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо ОСОБА_1 , як самозайнятої особи (адвоката) з моменту зупинення адвокатської діяльності з 31.01.2017 р.;
зобов'язати Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі утриматися від дій щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо позивача, як самозайнятої особи (адвоката), до моменту поновлення адвокатської діяльності у встановленому законом порядку;
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 30.11.2018 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 13843,76 грн.;
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 14.08.2019 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 7965,54 грн.;
визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17.11.2020 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 30858,78 грн.;
стягнути з відповідача відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Херсонської обласної КДКА від 06.06.2012 № 106 йому видано свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю № 547 від 06.06.2012. Позивач взятий на податковий облік як адвокат з 14.06.2012 за № 107056, згідно довідки від 14.06.2012 № 655; як платника єдиного внеску з 18.04.2013 за № 2123004980 в УПФУ в м. Херсоні. З 30 січня 2017 р. позивач зупинив адвокатську діяльність у зв'язку із переходом на державну службу до органів прокуратури, де він працює по теперішній час. Про зупинення адвокатської діяльності позивач подав до податкового органу відповідне повідомлення. В січні 2022 р. позивач дізнався про існування трьох виконавчих проваджень щодо нього щодо виконання трьох вимог ГУ ДПС в Херсонській області щодо сплати єдиного соціального внеску. Позивач зазначає, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено з 30.01.2017 і з означеної дати позивач не здійснював адвокатську діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, що свідчить про відсутність у останнього обов'язку зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні чинного законодавства. Також позивач зазначає, що внаслідок прийняття податковим органом безпідставних вимог та подальших його дій з пред'явлення цих вимог до примусового виконання в органи ДВС, останніми на його банківські рахунки було накладено арешти, автомобіль оголошено у розшук, що призвело до його зупинення та намагань працівників поліції його помістити на штрафний майданчик, що викликало постійне нервове напруження у позивача. Тому позивач вважає, що наведені душевні страждання мають бути компенсованими йому в розмірі 10 тис. грн.
Ухвалою судді Херсонського окружного адміністративного суду Бездрабко О.І. від 14.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 02.02.2022 клопотання ОСОБА_1 задоволено частково: зупинено стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на підставі вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 14.08.2019 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 7965,54 гри., що стягується у виконавчому провадженні № 60995117, яке перебуває у провадженні Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса), до набрання законної сили судовим рішення у справі № 540/796/22; зупинено стягнення з ОСОБА_2 заборгованостей на підставі вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17.11.2020 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 30858,78 грн., що стягується у виконавчому провадженні № 65104825, яке перебуває у провадженні Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), до набрання законної сили судовим рішення у справі № 540/796/22.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2023, головуючим по справі визначено суддю Завальнюка І.В.
Ухвалою судді Завальнюка І.В. від 20.02.2023 справу № 540/796/22 прийнято до провадження та продовжено її розгляд.
06.03.2023 до суду від ГУ ДПС в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов.
30.03.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою відзив поданою неналежною особою, зокрема ГУ ДПС в Одеській області, яке не є відповідачем за пред'явленими позовними вимогами.
Ухвалою суду від 18.04.2023 залучено в якості співвідповідача по справі Головне управління ДПС у Полтавській області (ВП 43995495).
05.05.2023 до суду від ГУ ДПС в Полтавській області надійшла заява, згідно з якою останнє не є належним відповідачем, так як до нього не заявлено позовних вимог.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 14.06.2012 взятий на облік як платник податків - адвокат за № 107056, згідно довідки від 14.06.2012 № 655.
Відповідно до повідомлення про взяття на обліку платника єдиного внеску від 25.04.2013 ОСОБА_1 узятий на обліку в управління ПФУ в м. Херсон 18.04.2013 як платника єдиного внеску (2904606319).
Згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України адвокат Рєбров Є.С. (свідоцтво № 547 від 06.06.2012, видане Херсонською обласною КДКА) зупинив право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 30.01.2017.
З огляду на матеріали справи, в січні 2022 р. позивач дізнався про наявність в провадження Дніпровського відділу ДВС у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) трьох проваджень щодо виконання трьох виконавчих документів:
1) вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 30.11.2018 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 13843,76 грн.;
2) вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 14.08.2019 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 7965,54 грн.;
3) вимоги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17.11.2020 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 30858,78 грн.
Згідно відомостей електронного кабінету платника податків ОСОБА_1 , нарахування ЄСВ податковим органом здійснені: за 2018 р. - 13843,76 грн; за 2019 р. - 24563,48 грн; за 2020 р. - 33612,96 грн; за 2021 р. - 36912,96 грн; за 2022 р. - 36912,96 грн.
Зважаючи на протиправність зазначених вимог та порушення своїх майнових інтересів, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
За приписами підпункту14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України під самозайнятою особою розуміється платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Проаналізувавши наведені вище положення законодавства суд дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, в даному випадку, незалежної професійної адвокатської діяльності, та отримання доходу від такої діяльності.
При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є свідченням здійснення особою адвокатської діяльності.
Відповідно до статей 31, 32 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
З наведених вище положень Закону №5076-VI можна дійти висновку, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю.
Поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, у зв'язку з чим суди дійшли висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не розповсюджується на правовідносини, в яких адвокатська діяльність була зупинена, як на цьому наполягає контролюючий орган.
Наявність в особи свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує його право як адвоката на здійснення незалежної професійної діяльності, однак не є доказом безпосереднього здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.
Крім того, необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини, які сформувались з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків ("Серков проти України", заява № 39766/05, "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та №37943/06) слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків.
Як вбачається у цій справі, право позивача на заняття адвокатською діяльністю зупинено на підставі пункту 1 частини першої статті 31 Закону №5076-VI з 30.01.2017. Починаючи з означеної дати позивач не здійснював адвокатську діяльність та не отримував доходу від такої діяльності, що свідчить на користь висновку про відсутність у останнього обов'язку зі сплати єдиного внеску як самозайнятої особи в розумінні чинного законодавства.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.11.2018 справа №820/1538/17, постанові від 18.11.2021 справа №520/6094/19.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову в частині оскарження спірних вимог та наявність підстав для його задоволення в цій частині.
Вищезазначений судовий розсуд є належним та достатнім способом захисту порушеного права, за яким позивач звернувся до суду, у зв'язку із чим додаткового захисту у вигляді зобов'язання податкового органу утриматися від дій щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо позивача, як самозайнятої особи (адвоката), до моменту поновлення адвокатської діяльності у встановленому законом порядку (що по суті охоплено вимогою щодо відповідного рішення відповідача) не потребується, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.
В той же час, резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє (Постанова, Пленум Вищого адміністративного суду, від 20.05.2013, № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі").
Наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року № 5 затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 1 розділу VII «Відображення в інформаційній системі показників за результатами адміністративного та/або судового оскарження рішень податкових органів» Порядку від 12 січня 2021 року № 5 до базового запису в інформаційній системі, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, приєднуються оскаржені документи, що внесені в підсистему, яка забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, шляхом встановлення зв'язку із відповідними записами підсистеми, яка забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи (перенесення атрибутів документів, суміжних до інформаційної системи, що відображає результати адміністративного оскарження).
Пунктом 2 цього ж розділу визначено, що первинними документами, на підставі яких вносяться первинні показники до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, є: скарги (заяви) платника; рішення про продовження терміну розгляду скарги (заяви); рішення про результати розгляду скарги (заяви); рішення про залишення скарги (заяви) без розгляду.
До первинних показників належать дані документів, а саме: дата отримання скарги (заяви); вхідний реєстраційний номер скарги (заяви) в податкових органах; контрольний термін розгляду скарги (заяви); граничний термін розгляду скарги (заяви); вид скарги (заяви); податковий номер; найменування - для юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) - для фізичної особи; прийняте рішення; тип прийнятого рішення; номер і дата прийнятого рішення; дата відправлення та отримання платником (скаржником) прийнятого рішення. сума, що оскаржується; сума, узгоджена за результатами адміністративного оскарження.
Водночас, з метою належного та повного захисту порушених прав позивача, що виключало б ймовірність їх подальшого порушення з боку суб'єкта владних повноважень, суд також вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ГУ ДПС в Полтавській області, на яке Наказом ДПС України № 173 від 28.03.2022 (зі змінами та доповненнями) покладено виконання окремих повноважень Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, у тому числі в частині здійснення адміністрування податків i зборів, платежів тощо, здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків позивача шляхом зменшення грошового зобов'язання з єдиного внеску, який обліковується на підставі вимог Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 30.11.2018 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 13843,76 грн, від 14.08.2019 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 7965,54 грн., від 17.11.2020 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 30858,78 грн.
Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у 10 тис. грн., суд виходить з наступного.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України.
Захист порушеного права забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
При цьому компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення прав, шляхом їх поновлення, а має самостійне юридичне значення.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 Верховний Суд сформулював загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади.
Так, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (стаття 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов'язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.
Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року (справа №809/4025/14) та 21 серпня 2020 року (справа №665/49/13-а) було підтримано рішення судів попередніх інстанцій в частині відшкодування моральної шкоди з урахуванням обставин справи, без надання відповідних доказів у вигляді довідок з медичних установ.
Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, дійсно могли спричинили душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли моральну шкоду, оскільки податковим органом безпідставно прийнято податкові вимоги за наявності у податкового органу підтверджуючих документів, наданих у відповідності до вимог Закону № 2464 та Порядку № 1162. В свою чергу, на підставі цієї вимоги органом державної виконавчої служби розпочато примусові виконання виконавчих документів, в ході яких накладено арешт на кошти позивача (постанови про арешт коштів боржника від 15.04.2021 ВП № 65104825, від 14.01.2022 ВП № 60995117), оголошено його транспортний засіб у розшук (постанова про розшук майна боржника від 16.11.2021 ВП № 65104825) тощо. При цьому зазначеним обставинам передувала правомірна, дисциплінована та добросовісна поведінка позивача у відносинах з податковим органом.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, встановивши фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
На переконання суду, заявлений позивачем розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості (не є співмірним до порушення), у зв'язку із чим вважає справедливим присудити суму в розмірі 1000 грн.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно пунктів 1 частини 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження розрахунку вартості послуг адвоката в розмірі 2000 грн до позову додано договір про надання правової допомоги б/н від 19.01.2022 та квитанцію про сплату позивачем 2000 грн за правову допомогу адвокату Білецькому О.В.
Згідно з ч. 7 ст. 134 КАСУ обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На виконання вищезазначеної норми відповідачем не надано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а у відзиві не наведено доводів проти заявленої суми.
Разом з тим, розмір понесених витрат на правничу допомогу входить до предмету доказування по справі. При цьому, позовні заяви цієї категорії фактично є шаблонними та не потребують значного часу та витрат на їх складання, рівно як і за розглядуваних обставин не потребувало значного часу вивчення судової практики в аналогічних спорах. Так, правовий аналіз судової практики та складання позовної заяви по схожих справах є порівняно типовою роботою, яка не розпочинається спочатку при підготовці наступного позову, а робота із практикою в подальших роботах повторює первісні судові практики. Тобто обсяги роботи при складанні однотипних позовних заяв за аналогічних спірних правовідносин не потребують докладання однакових зусиль та часу у порівнянні із опрацюванням іншої категорії спорів.
При викладених обставинах, дослідивши матеріали даної справи, суд вважає заявлений представником позивача розмір витрат на правову допомогу неспівмірним зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг, ціною позову (позов немайнового характеру) і значенням справи для сторони, та, з урахуванням задоволення позову, вважає достатнім і співмірним розмір витрат правничої допомоги в сумі 1000 грн.
При цьому суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17.
Також суд враховує, що вимога про визнання протиправними дій як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування рішень) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне присудити позивачу понесені ним судові витрати з урахуванням розсуду спору відповідно до положень ч.8 ст.139 КАС України, - за рахунок асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. Так, з порушенням права, яке потребувало судового захисту, в першу чергу пов'язано прийняття неправомірних вимог Головним управлінням ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, тоді як обраний судом спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Головне управління ДПС в Полтавській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом зменшення грошового зобов'язання з єдиного внеску, що обліковується згідно вимог Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі обумовлений процедурою, тобто способом захисту порушеного права.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73022, м. Херсон, проспект Ушакова, 75; ЄДРПОУ 43995495), Головного управління ДПС у Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Європейська, 4; ЄДРПОУ 44057192) про визнання протиправними та скасування вимог, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 30.11.2018 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 13843,76 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 14.08.2019 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 7965,54 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 17.11.2020 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 30858,78 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС в Полтавській області здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 шляхом зменшення грошового зобов'язання з єдиного внеску, що обліковується згідно вимог Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 30.11.2018 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 13843,76 грн, від 14.08.2019 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 7965,54 грн, від 17.11.2020 р. № Ф-21633-51 "У" на суму 30858,78 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн (одна тисяча гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 992,4 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн (одна тисяча гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк