14 червня 2023 року Справа № 280/3606/23 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Богатинський Б.В., перевіривши матеріали позовної заяви
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),
до військової частини НОМЕР_2 (окремий батальйон територіальної оборони 101-ї окремої бригади територіальної оборони), (пункт постійної дислокації: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ 26623307),
ТВО командира ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_2 (пункт постійної дислокації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП невідомий),
військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 окрема бригада територіальної оборони), (пункт постійної дислокації: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ невідомий)
про стягнення грошового забезпечення,-
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 1), ТВО командира ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_2 (далі - відповідач 2), військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 3) в якій позивач просить суд стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, належне позивачу за травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2022 року.
Також, просить стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
Позовну заяву подано та підписано представником позивача адвокатом Войтовичем Є.М. (далі - представник позивача), на підтвердження повноважень наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АР №1048419 від 26.05.2023.
Позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".
Ухвалою суду від 05 червня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду належним чином оформленої виправленої позовної заяви (у примірнику для суду та копії відповідно до кількості відповідачів) із уточненням відповідачів, змісту позовних вимог у відповідності до ст. 5 КАС України та п. 4, 5, 9 ч.5 ст.160 КАС України (зазначити: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; докази, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача), з урахуванням зауважень суду.
Представником позивача 09.06.2023 у порядку усунення недоліків надана до суду надана до суду уточнена позовна заява. Представник повідомляє суд, що безпосереднім місцем проходження служби позивача була ВЧ НОМЕР_2 (окремий батальйон територіальної оборони 101-ї окремої бригади територіальної оборони), і саме наказами цього відповідача про грошове забезпечення щомісяця має визначатися його розмір. Відповідно до виписки з поточного рахунку позивача, яку надано ПАТ КБ «Приватбанк» джерелом виплат є відповідач - військова частина НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 окрема бригада територіальної оборони). В момент звернення до суду і в момент усунення недоліків позовної заяви неможливо чітко сформулювати позовні вимоги, оскільки невідомі реквізити наказів, які підлягають скасуванню як протиправні в частині визначення розміру грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 . Позивач змушений пред'являти вимоги саме про стягнення належного забезпечення з кожного з відповідачів з тим, щоб змінити позовні вимоги в стадії підготовчого провадження після витребування доказів.
Розглянувши подану уточнену позовну заяву суд виходить з такого.
Згідно з положеннями ч. 5 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в позовній заяві, зокрема, зазначається:
п. 4 зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
п. 5 виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
п. 9 у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
У відповідності до ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Положеннями ч. 1 ст. 245 КАС України визначені повноваження суду при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
8-1) заборону політичної партії та передачу майна, коштів та інших активів політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави;
9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Таким чином, адміністративний позов спрямований на захист прав, свобод та інтересів особи, які порушив відповідач - суб'єкт владних повноважень, надаючи позивачу можливість вибору способу захисту для ефективного відновлення його порушених прав та інтересів з урахуванням приписів частин першої та другої статті 5 КАС України.
Як зазначав суд в ухвалі про залишення позовної заяви у цій справі, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, яке повинно бути реальним та стосуватися (зачіпати) особисті права або інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 09.07.2018 в адміністративній справі № 9901/675/18.
Позивачем недоліки позовної заяви вказані судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не виправлені, позовні вимоги сформовані не у відповідності до вищевикладених положень КАС України, позивачем не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 4 статті 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем не зазначено яким саме з відповідачів порушено права чи інтереси позивача.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Тобто, обов'язковою ознакою дій (бездіяльності) та рішень суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що визначення позовних вимог належить до прав позивача, позивач не скористався своїм правом для виправлення позовних вимог.
Суд не вправі формулювати позовні вимоги та обґрунтування позову замість позивача.
Пункт 1 ч.4 ст.169 КАС України встановлює, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
Згідно з ч.6 ст.169 КАС України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
З огляду на викладене, позовна заява підлягає поверненню позивачу.
Керуючись ст.ст. 169, 241, 243, 248 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 (окремий батальйон територіальної оборони 101-ї окремої бригади територіальної оборони), ТВО командира ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_2 , військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 окрема бригада територіальної оборони) про стягнення грошового забезпечення, - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви, згідно ч.8 ст.169 КАС України, не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.256 КАС України з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена, апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та у строки встановлені ст.ст.295, 297 КАС України протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.
Ухвалу складено та підписано 14.06.2023.
Суддя Б.В. Богатинський