Номер провадження: 22-ц/813/2782/23
Справа № 522/8658/20
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Сегеда С. М.
31.05.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Дришлюка А.І.,
за участю:
секретаря Хухрова С.В.,
апелянта ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 січня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Чернявської Л.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області Пашичева Г.Л., Приватне підприємство «Агенство нерухомості «Лідер», про визнання договору купівлі-продажу частки квартири недійсним,
встановив:
29.05.2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частки квартири недійсним, відповідно до якого просить визнати договір дарування 51/1000 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з восьми житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 217,5 кв.м., у тому числі житловою площею 144,1 кв.м., який було посвідчено приватним нотаріусом Пашичевою Г.Л. 06.04.2019 року, номер запису у реєстрі про право власності 31055373, удаваним та таким, який приховує договір купівлі-продажу квартири; визнати договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 недійсним, який вчинений під впливом обману; зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 усе те, що вона одержала від цього правочину, а саме 8200,00 доларів США, та стягнути з відповідачки на її користь судові витрати.
Свої позовні вимоги мотивувала тим, що 06.04.2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування 51/1000 частки квартири АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з восьми житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 217,5 кв.м., у тому числі житловою площею 144,1 кв.м. Договір дарування було оформлено за ініціативою продавця ОСОБА_4 з метою зменшення витрат на нотаріальні послуги та державних платежів, а фактично 06.04.2019 року сторони уклали між собою договір купівлі-продажу та визначили вартість майна, що було відчужено, в сумі 8200 доларів США., яку ОСОБА_1 сплатила ОСОБА_3 - матері відповідачки, яка весь час займалася продажем даної квартири. Крім того вказуала, що ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та вона, ОСОБА_1 , не були знайомі між собою, не були родичами, а тому, на її думку у дарувальника ОСОБА_4 за спірним договором не було жодних підстав безоплатно передавати в дар їй нерухоме майно, у зв'язку з чим цей договір дарування від 06.04.2019 року має бути визнано удаваним.
Також зазначила, що укладаючи 06.04.2019 року договір дарування, сторони договору насправді вчинили договір купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки ОСОБА_4 оплатно передала у власність ОСОБА_5 нерухоме майно, а остання передала 8200 доларів США ОСОБА_3 , що підтверджується наданою ОСОБА_3 розпискою від 06.04.2019 року, відповідно до якої ОСОБА_3 продала кімнату в комуні по АДРЕСА_1 та отримала від ОСОБА_1 за свою квартиру 8200,00 доларів США.
Разом з тим, перш ніж укласти договір купівлі-продажу, позивач оглянула квартиру, але ніяких недоліків в ній не помітила. Пізніше вона почала користуватися цією квартирою, але в неї немає можливості користуватися кухнею та газовою колонкою, що підтверджується актом ЖКС «Фонтанський» від 31.05.2019 року. На адвокатський запит КП «Міське агентство з приватизації житла» надала інформацію, що згідно бази даних підприємства існують приватизовані частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , а саме: 170/1000, 230/1000, 123/1000, 327/1000, 153/1000, що підтверджує, те що такої частки квартири, як 52/1000 зовсім не існує, та вона не приватизована.
Зазначає, що договір був вчинений під впливом обману, у зв'язку з чим позивач вважала, що є достатньо доказів щоб визнати вищенаведений договір купівлі-продажу недійсним, так як відповідачі навмисно ввели її оману щодо істотних умов нерухомого майна, яке вона придбала.
Також позивач зазначила, що у зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна буде визнано недійсним, то ОСОБА_3 повинна повернути їй усе те, що вона одержала від цього правочину, а саме 8200,00 доларів США. Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково (т.1, а.с. 228-230).
Визнано договір дарування 51/1000 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з восьми житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 217,5 кв.м., у тому числі житловою площею 144,1 кв.м., який було посвідчено приватним нотаріусом Пашичевою Г.Л. 06.04.2019 року, номер запису у реєстрі про право власності 31055373, удаваним та таким який приховує договір купівлі-продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.01.2022 року, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ухвалення в цій частині нового судового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с. 234-237).
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Хлопко А.Ю. просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.01.2022 року залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення (т.2, а.с.38-42).
Судове рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 фактично в апеляційному порядку не оскаржується.
Вирішуючи питання про слухання справи за участю заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 , за відсутності інших учасників, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у тому числі агентство нерухомості «Лідер», в порядку ч. 1 ст. 131 ЦПК України, оскільки за зареєстрованою адресою перебування - відсутнє (т.2, а.с.109-121).
Колегією суддів також врахована заява приватного нотаріуса Пашичевої Г.Л. про розгляд справи у її відсутність (т.2, а.с.123).
З підстав викладеного в сукупності, а також враховуючи, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше року (т.2, а.с.2), колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_7 про відкладення розгляду справи (т.2, а.с.126-127).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Хлопко А.Ю. посилався на те, що позивачем не доведено наявність умислу та обману з боку ОСОБА_4 стосовно можливості користування на кухні газовою плитою та газовою колонкою. Щодо наявності 51/1000 частки квартири та її приватизації зазначив, що ОСОБА_4 набула право власності на 51/1000 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування та право власності якої зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про нерухоме майно 15473458, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 185832351000.
Оскільки право приватної власності ОСОБА_4 було зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, це право ніким не оспорювалось та не скасовувалось, більше того, факт набуття вказаного права офіційно визнано та підтверджено державою, то жодних перешкод для укладення спірного договору дарування не було. З огляду на викладене, адвокат Хлопко А.Ю. вказав, що договір дарування частки квартири від 06.04.2019 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 463, укладено у відповідності до вимог Цивільного кодексу України.
Оскільки зазначені обставини, підтверджуються матеріалами справи (т.1, а.с.8, 9), то на думку колегії суддів, доводи заявника апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_4 було відсутнє право власності на 51/1000 частки квартири, а тому вона не мала права укладати договір купівлі-продажу цієї частки квартири, є безпідставними і такими, що спростовуються наявними у справі доказами (т.1, а.с.62, 64, 191, ).
Так, згідно договорів дарування 51/1000 частки квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_8 11 грудня 2007 року подарувала вказану частку квартири гр-ну ОСОБА_9 , який 10.07.2009 року подарував вказану частку квартири гр-ці ОСОБА_10 , яка 14 липня 2016 року подарувала цю частку квартири гр-ці ОСОБА_4 , а остання за спірним договором від 06 квітня 2019 року подарувала (продала) цю частку квартири позивачу ОСОБА_1 (т.1, а.с.8, 62, 64, 191, 205).
Більше того, з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки № 5.0-12,1916 від 14 червня 2021 року директора ТОВ Одесагаз-постачання, за період з липня 2016 року по березень 2019 року за постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 сплачувала ОСОБА_4 , в подальшому особовий рахунок № НОМЕР_1 був відкритий на ім'я ОСОБА_1 , яка на час видачі довідки за постачання природного газу не сплачувала (т.1, а.с.139)
Вирішуючи даний спір, суд обґрунтовано виходив із того, що у зв'язку з укладенням шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище з « ОСОБА_11 » на « ОСОБА_12 ».
При цьому, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що спірний договір дарування частки квартири є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, як то передбачено ст. 235 ЦК України, тобто договору купівлі-продажу, з чим повністю погоджується колегія суддів.
Що ж стосується вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який вчинений під впливом обману, то суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що спірна кв. АДРЕСА_2 є комунальною (квартирою спільного заселення) квартирою, що складається з 8 житлових кімнат.
51/1000 частки, що належала на праві приватної власності ОСОБА_4 та була відчужені за плату позивачу ОСОБА_1 складається з житлової кімнати площею 7,6 кв.м., що підтверджується технічним паспортом, виготовленим КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 26.06.2009 року.
За змістом ст. 382 ЦК України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
З матеріалів справи вбачається, що ще до укладення оскаржуваного договору ОСОБА_4 попередила ОСОБА_1 про те, що у власність їй буде передано саме кімнату площею 7,6 кв.м., а всі інші допоміжні приміщення (кухня, вбиральня, коридор та ін.) є приміщеннями спільного користування між усіма власниками вказаної комунальної квартири.
Проте, як вбачається з акту від 31.05.2019 року, складеного КП «ЖКС «Фонтанський», на який посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, на кухні спільного користування комунальної квартири АДРЕСА_2 наявні 3 (три) газові плити, місце для встановлення газової плити ОСОБА_1 відсутнє. Сусіди доступ на кухню ОСОБА_1 не надають.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_4 вказала, що вона разом з іншими власниками квартири користувалась газовою плитою та газовою колонкою на кухні в квартирі АДРЕСА_2 , та сплачувала за використаний газ грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Одесагаз-постачання», особовий рахунок № НОМЕР_1 .
Проте, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки саме сусіди не надають ОСОБА_1 доступ до кухні, що підтверджується актом КП «ЖКС «Фонтанський» від 31.05.2019 року (т.1, а.с.17), то слід дійти висновку про те, що позивачем не доведено наявність умислу та обману з боку ОСОБА_4 стосовно можливості користуватися на кухні газовою плитою та газовою колонкою.
З підстав викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в задоволенні вказаних позовних вимог, а також похідних від них - про повернення сторін в первинне положення, та повернення позивачу ОСОБА_1 8200 доларів США, є безпідставними і необґрунтованими.
При цьому колегія суддів зазначає, що як було вказано вище, із спірного договору вбачається, що попер5едньому власнику ОСОБА_4 належали на праві особистої приватної власності 51/1000 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого Масловою М.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 14.07.2016 року за реєстровим номером 1-1110, право власності якої було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про нерухоме майно 15473458, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 185832351000, а не на підставі приватизації (т.1, а.с.8, 9).
Так, в листі КП «Міське агентство з приватизації житла» від 14.06.2019 року № 342/01-09 зазначено, що міськагенство не вбачає за можливе надати засвідчені копії приватизаційної справи на 51/1000 частки зазначеної квартири спільного заселення та додатково сповіщає, що згідно комп'ютерної бази даних підприємства існують приватизовані частки, а саме: 170/1000 (1994 р.), 230/1000 (1994 р.), 123/1000 (1994 р.), 327/1000 (1996 р.), 153/1000 (2007 р.).
Саме у зв'язку з даним листом позивач і заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 вважає, що станом на дату укладення оскаржуваного договору не існувало 51/1000 частки квартири АДРЕСА_2 .
Проте, як було вказано вище, ОСОБА_4 не приватизувала 51/1000 частки вказаної квартири, а отримала її в дар (придбала за 8200 доларів США) на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 14.07.2016 року Масловою М.В., за реєстровим номером 1-1110.
Із листа КП «Міське агентство з приватизації житла» від 14.06.2019 року № 342/01-09, вбачається, що квартиру АДРЕСА_2 було приватизовано повністю у 2007 році та вона перебувала на праві спільної часткової власності у 5 (п'ятьох) власників.
Крім того з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №222839920 від 05.09.2020 року вбачається, що співвласниками квартири АДРЕСА_2 є:
1) 153/1000 - ОСОБА_13 ;
2) 200/1000 ОСОБА_14 ;
3) 51/1000 ОСОБА_1 ;
4) 12/200 ОСОБА_15 ;
5) 12/200 ОСОБА_16 ;
6) 23/400 ОСОБА_17 ;
7) 12/100 ОСОБА_18 ;
8) 17/100 ОСОБА_19 ;
9) 153/2000 ОСОБА_20 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що лист КП «Міське агентство з приватизації житла» від 14.06.2019 року № 342/01-09 та комп'ютерна база даних вказаного підприємства не є належним доказом відсутності у ОСОБА_4 права власності на 51/1000 частки кВ. АДРЕСА_2 .
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Через відгул судді Дришлюка А.І. повне судове рішення складено 13.06.2023 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
А.І. Дришлюк