Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему Справа №127/15628/23
Провадження №1-кп/127/468/23
09 червня 2023 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
інших учасників судового процесу: представника потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду № 12 обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.05.2022 за № 42022022110000108,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Прокурор вважав за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду, викликавши в судове засідання сторони обвинувачення та захисту, потерпілого, а також свідків згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування. Зауважив, що поданий прокурором позов в інтересах потерпілого має бути приєднаний до кримінального провадження і розглянутий судом разом з кримінальним провадженням. Крім того, прокурор клопотав про продовження застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання мотивував тим, що ризики, які існували на час обрання зазначеного запобіжного заходу, не відпали.
Представник потерпілого проти призначення кримінального провадження до судового розгляду не заперечував. Однак зауважив, що потерпіла сторона після вирішення кримінального провадження по суті бажає самостійно звернутись з цивільним позовом про відшкодування завданої шкоди, а тому правові підстави для прийняття позову прокурора відсутні.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник проти призначення кримінального провадження до судового розгляду не заперечували, зауважили, що бажають, щоб судовий розгляд був здійснений суддею одноособово. Щодо цивільного позову підтримали думку представника потерпілого. Щодо клопотання прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу зауважили, що ОСОБА_5 перебуває на стаціонарному лікуванні, тому не може перебувати в умовах СІЗО. Захисник обвинуваченого при цьому посилався на те, що у зв'язку зі стаціонарним лікуванням обвинуваченого застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не доцільне, оскільки обвинувачений не зможе перебувати вдома за станом його здоров'я, а тому просив змінити застосований до його підзахисного запобіжний захід на більш м'який, а саме особисте зобов'язання.
Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до висновку, що підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тобто для затвердження угоди, повернення обвинувального акта прокурору, закриття кримінального провадження, направлення до іншого суду відсутні, а тому кримінальне провадження необхідно призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відповідно до частини другої статті 31 КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів лише за клопотанням обвинуваченого. Суд враховує, що клопотання про здійснення судового розгляду кримінального провадження колегіальним судом стороною захисту (обвинуваченими) заявлене не було. А тому, відповідно до частини першої статті 31 КПК розгляд кримінального провадження необхідно здійснювати суддею одноособово.
У судове засідання необхідно викликати сторони обвинувачення та захисту, потерпілого, а також свідків згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування.
Підстави для складання досудової доповіді згідно з приписами пункту 6 частини третьої статті 314 та статті 314-1 КПК, на думку суду, відсутні.
Прокурор в інтересах Вінницької міської ради, яка є власником комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» подав позов про стягнення з ОСОБА_5 завданої матеріальної шкоди.
Вирішуючи питання щодо поданої позовної заяви, суд враховує таке.
Відповідно до частини четвертої статті 128 КПК форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Частиною п'ятою статті 128 КПК регламентовано, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Вирішуючи питання щодо наявності у прокурора повноважень на звернення до суду з відповідним позовом, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до частини першої статті 56 ЦПК у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 56 ЦПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Право прокурора на звернення до суду з цивільним позовом визначене статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому частиною четвертою статті 57 ЦПК визначено, що відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.
Отже, аналізуючи доводи прокурора, викладені у позовній заяві, наведені приписи процесуального закону, суд вважає, що правові підстави для повернення поданого прокурором позову відсутні. Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що вимоги до позовної заяви містяться у частині третій статті 175 ЦПК. Зазначеним вимогам поданий позов не відповідає.
Зокрема, відповідно до пункту 6 частини третьої статті 175 ЦПК позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.
Зазначені відомості прокурор у позовній заяві не навів. З огляду на викладене, суд вважає, що позовна заява прокурора не відповідає вимогам чинного ЦПК.
Відповідно до положень частини першої статті 185 ЦПК судді, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з частиною другою статті 185 ЦПК в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Разом з тим, як вже суд зазначив вище, частина п'ята статті 128 КПК містить застереження, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими саме КПК, і лише у разі коли, процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Зважаючи на завдання кримінального судочинства, визначені у статті 2 КПК, суд вважає за доцільне позовну заяву прокурора прийняти до розгляду, надавши обвинуваченому та його захиснику, згідно з приписами статті 178 ЦПК, строк для подання відзиву на подану позовну заяву.
Згідно з частиною третьою статті 315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 КПК, а порядок звернення з клопотанням обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу регламентований статтею 201 КПК глави 18 КПК. Зокрема, частиною першою статті 199 визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А частиною першою статті 201 КПК регламентовано, що підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
У судовому засіданні встановлено, що приписи статтею 199 та 201 КПК були дотримані й сторона обвинувачення та сторона захисту не заперечували проти розгляду клопотань одна одної по суті, не погоджуючись з доводами, викладеними у самих клопотаннях.
Крім того, зі змісту статті 350 КПК випливає, що клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для продовження застосування обраного до обвинуваченого запобіжного заходу або ж для його зміни, суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.
Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченої до вчинення інкримінованого їй злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначено перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов'язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.
Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на цей час розгляд кримінального провадження по суті не розпочате, а тому вирішення зазначеного питання на цій стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).
Також суд приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).
Прокурор, обґрунтовуючи доцільність продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, посилався на наявність ризику ухилятись від суду. Натомість захисник, заперечуючи проти наведених доводів прокурора, надав суду ряд медичних документів, які свідчать про те, що його підзахисний не може перебувати в умовах слідчого ізолятора за станом здоров'я і потребує відповідного лікування. Наведені твердження захисника обвинуваченого узгоджуються з матеріалами кримінального провадження, які надійшли до суду. Зокрема, згідно з наданими суду матеріалами кримінального провадження, незважаючи на застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, останній перебував не в слідчому ізоляторі державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)», а у КНП «Вінницька міська клінічна лікарня № 1». Наведене, на переконання суду, свідчить про обґрунтованість твердження захисника обвинуваченого про неможливість надання його підзахисному необхідної та належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятора. Стороною обвинувачення не доведені ризики переховування обвинуваченого від суду та чинення ним тиску на свідків кримінального провадження. Натомість надані стороною захисту матеріали свідчать про наявність ризику значного погіршення стану здоров'я обвинуваченого у разі ненадання належного медичного лікування.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінити на більш м'який, не пов'язаний з утриманням під вартою.
Вирішуючи питання щодо доцільності застосування запобіжного заходу, суд враховує, що обвинувачений перебуває на стаціонарному лікуванні. Наведені обставини свідчать про недоцільність застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки обвинувачений з об'єктивних причин не зможе перебувати за місцем свого проживання. При цьому з метою забезпечення кримінального провадження та виконання вимог, встановлених статтею 177 КПК, суд вважає за доцільне змінити застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов'язання та покласти на обвинуваченого обов'язки, визначені пунктами 1, 2 та 4 частини п'ятої статті 194 КПК.
Керуючись статтями 314-316 КПК, суд
Призначити судовий розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області (суддею одноособово) на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 209, частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України, відомості про які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.05.2022 за № 42022022110000108, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, яке відбудеться 16 червня 2023 року о 12.00 годині.
У судове засідання викликати: сторони обвинувачення та захисту, представника потерпілого, свідків згідно з реєстром матеріалів досудового розслідування.
Позовну заяву прокурора в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, яка є власником Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» прийняти до розгляду. Надати обвинуваченому та його захиснику строк до 16.06.2023 для подання відзиву на позовну заяву.
Змінити застосований до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою на особисте зобов'язання.
Звільнити ОСОБА_5 з-під варти негайно із зали суду.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини п'ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України покласти на ОСОБА_5 такі зобов'язання: прибувати на виклики до суду за першою ж вимогою на визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання, утримуватись від спілкування зі свідками кримінального провадження.
Строк дії ухвали в частині покладення на обвинуваченого ОСОБА_5 обов'язків, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини п'ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, становить 60 днів, тобто з 09 червня 2023 року до 23.59 години 07 серпня 2023 року.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Суддя: