Справа № 148/715/23
Провадження № 2-а/135/6/23
іменем України
07.06.2023 Ладижинський міський суд Вінницької області
в складі: судді Корнієнка О.М.,
з участю секретаря судових засідань Кузьміних О.В.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: поліцейський 1 батальону 3 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Рибалко Олександр Олегович, поліцейський 2 взводу 3 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Янішевський Святослав Тарасович, про визнання дій протиправними та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
ОСОБА_1 звернувся до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача: поліцейський 1 батальону 3 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Рибалко О.О., поліцейський 2 взводу 3 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Янішевський С.Т., про визнання дій протиправними та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просить скасувати постанову серії ЕАС №6760948 від 31.03.2023 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП.
Зазначив, що 11.04.2023 поштовим відправленням він отримав постанову від 31.03.2023 винесену поліцейським 1 батальону 3 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Рибалко О.О. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованому не в автоматичному режимі. Відповідно до вказаної постанови 31.03.2023 о 12 год. 57 хв в с.Смиківці, дорога М30 158 км водій керуючи транспортним засобом рухався зі швидкістю 110 км/год, при дозволеній швидкості руху 50 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam LTI 20/20 ТС008352. Додається фото порушення відео з н/к НОМЕР_1 . Чим порушив п.12.9.б ПДР України. Перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху, передбаченого знаками 3.29, 3.31, 30.3 за ч.1 ст.121КУпАП та накладено штраф в сумі 340 грн..
Вважає, що до нього було безпідставно застосоване стягнення у виді штрафу за дії в яких відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за перевищення швидкості руху на 20 км/год.. Постанову було винесено без достатніх правових підстав та з грубим порушенням вимог Конституції України, КУпАП, Законів «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух», без належних та допустимих доказів факту правопорушення. Просив визнати протиправними (незаконними) дії поліцейських ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , скасувати дану постанову, якою його було притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Повідомив, що дійсно рухався автомобілем 31.03.2023, був зупинений працівниками поліції. Після зупинки працівники поліції, йому повідомили що він порушив правила дорожнього руху, перевищив допустиму швидкість руху. Пред?явив поліцейському всі необхідні документи, повідомив, що є суддею. Поліцейський Рибалко О.О. повідомив, що розпочинає розгляд справи за перевищення швидкості руху. На що він повідомив поліцейському, що не згоден із пред?явленим порушенням, оскільки вважає недопустимими доказами показання приладу, яким відбувалась фіксація швидкості руху, які до того ж йому не пред?явили. Тому поліцейський мав складати протокол про адміністративне правопорушення. Однак, всупереч вимогам КУпАП поліцейським не було складено протокол. Поліцейський ОСОБА_2 пішов до свого службового автомобіля. При цьому біля його автомобіля залишився поліцейський ОСОБА_3 , який не пояснив жодних причин для перешкоди в русі, вказав, що він не затриманий, після чого позивач зазначив, що продовжив рух автомобілем. Після цього його повторно зупинили та затримали, застосувавши кайданки, доставили до відділу поліції.
Крім того, згідно поданої відповіді на відзив зазначив, що відповідно до приписів абзацу другого ст. 40 ч.1 Закону України «Про національну поліцію» не передбачено таких способів, як тримання технічного приладу (засобу) в руках полiцейським, а виключно монтаж/розміщення по зовнішньому периметру дорiг i будiвель.
Однак, відповідач в порушення ст. 19 Конституції України та інших нормативно-правових актів, якi вказані ним в позовнiй заяві, трактує норми ЗУ «Про національну поліцію», на власний розсуд.
До відзиву, відповідачем надано фото та відео докази, на якi він посилається як на підставу своих заперечень. Разом з тим, на фото, на якому зображено автомобіль, яким він рухався, вказаний час: 12:57:06. В свою чергу на відеофайлах, вiдображено, момент зупинки поліцейським ОСОБА_2 його автомобіля - 12:56:22.Таким, чином із представлених відповідачем доказів вбачається, що зупинка ним транспортного засобу, відбулась раніше, а ніж поліцейський зафіксував рух даного автомобіля.
Також на фото зазначено, що поміряна відстань до його транспортного засобу становить 229.1 м. При цьому на фото також відображено вантажний автомобіль, який рухався попереду. Однак, на відеофайлах, вказаний вантажний автомобіль відсутній, також відсутні дані щодо його проїзду перед поліцейським, або ж його обгону (випередження), автомобілем яким керував він.
Згідно оскаржуваної постанови, зазначено, що місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення є: «Тернопільська, Тернопільський, с. Смиківці, дорога МЗО, 158 км». Однак, як вбачається із відеофайлів наданих відповідачем, розгляд справи поліцейським, втретє проводився в період з 16:10:03 по 16:18:47, 31.03.2023, в приміщенні Управлiння патрульної поліції в Тернопільській областi. Iз вказаних обставин вбачається, що поліцейським Рибалко О.О. в оскаржувану постанову внесено недостовірні відомості.
Крім того зазначає, що поліцейським Рибалко О.О. його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП,. Тоді як частиною четвертою даної статті, передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобiв більш як на п'ятдесят кілометрів на годину.
Таким чином, в разі дійсного порушення ним ПДР, як стверджує поліцейський в постанові про те, що він рухався зі швидкістю 110 км/год, тобто перевищення становить більше, як на 50 км/год,. В такому разі відповідальність настає за ч. 4 ст. 122 КУпАП, а не за частиною першою даної статті.
Однак, в силу ст. 222 КУпАП, розгляд справи та прийняття рішення за вказаною ч. 4 ст. 122 КУпАП, не віднесено до підвідомчості органів Національної поліції.
Вказані обставини свідчать про незаконність дiй поліцейських. Таким чином, доводи відповідача та зазначені ним обставини, на якi відповідач посилається, є необгрунтованими, такими що суперечать фактичним обставинам справи, чинному законодавству та спрямованні на виправдання незаконних дiй працівників поліції.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначили, що вимоги позивача є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню.
Під час несення служби в с. Смиківці 31.03.2023 року полiцейським роти № 3 батальйону управлiння патрульної поліції в Тернопiльськiй областi Департаменту патрульної поліції Рибалком О.О. за допомогою лазерного вимірювача швидкостi TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС0008352) було виявлено порушення Правил дорожнього руху. А саме, водій транспортного засобу марки Мерседес з номерним знаком НОМЕР_2 , рухався зі швидкістю 110 км/ год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкостi руху в населеному пункті на 60 км/год, чим порушив п. 12.9 б ПДР України. Після чого, на підставі ст. 35 ЗУ "Про Нацiональну полiцiю", полiцейським було подано сигнал про зупинку транспортного засобу. Поліцейським було встановлено факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 12.9 б ПДР України, було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо позивача.
До матеріалів справи в якості доказу долучили фотознімок, на якому чітко зафіксовано державний номерний знак транспортного засобу, водій якого перевищив встановлені Правилами дорожнього руху обмеження швидкісного режиму для населеного пункту. Позивач, подавши позов, обгрунтував свою позицію, проте не надав жодного доказу на її підтвердження. Лазерний вимірювач швидкостi TruCam LTI 20/20 здійснює вимiрювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимiрювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановленi для вантажних, легкових транспортних засобiв а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобiв на приладi встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу +2 км/год, тобто при результаті замірів швидкості 110 км/ год приладом вже врахована похибка. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях вiд 15 м до 1200 м.
В матеріалах справи наявні вiдеозапис та фотознiмок, здійснений сертифікованим приладом TruCam LTI 20/20, на якому зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 110 км/год.
Вказані фотознiмок та вiдеозапис дають можливість достовірно встановити місце фіксації швидкості транспортного засобу позивача, адже на них відображена фіксація швидкостi руху автомобiля в населеному пункті, що вказує на те, що транспортний засiб позивача на момент фіксації рухався з перевищенням швидкостi.
Відтак, позивачем не надано достатніх доказів які спростовують порушення вимог п. 12.9. б ПДР України.
Також вважає недоцільним посилання позивача на те, що прилад TruCam LTI 20/20 не може застосовуватись, оскільки лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 є засобом вимiрювальної технiки, а не пристроєм, що здійснює автоматичну фото- та відеозйомку. Застосування технічних приладів i технічних засобiв, що мають функції фото- i відеозйомки, відеозапису є одним із превентивних заходiв, визначених статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію».
На в'їзді у населений пункт Смиківці як з боку м. Тернопiль, так i в напрямку м. Тернопіль встановлений дорожнiй знак 5.49 «Початок населеного пункту». Цей дорожній знак позначає найменування i початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги Правил дорожнього руху України, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Позивач перевищив допустиму швидкість в межах населеного пункту. Саме на фотознiмку з приладу TruCam відображені такі географічні координати, якi при переведенні на карту місцевості показують точку, що знаходиться саме в населеному пунктi Смиківці.
Зазначаю, що виявлене відповідачем адміністративне правопорушення не підлягає оформленню протоколом, а вирішення питання про притягнення водія до адміністративної вiдповiдальностi має відбуватись на місці його вчинення шляхом складання відповідної постанови, тобто за правилами ч.4 ст.258 КУпАП, що кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 276 КУпАП.
Поліцейський провів розгляд справи відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверженої Наказом МВС України від 07.11.2015 №1395. Тому, просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 31.03.2023 поліцейським УПП в Тернопільській області Рибалком О.О. винесено постанову серії ЕАС №6760948 згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено адмінстягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Як зазначено у постанові, 31.03.2023 о 12 год. 57 хв в с.Смиківці, дорога М30 158 км водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом в с.Смиківці рухався зі швидкістю 110 км/год, при дозволеній швидкості руху 50 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam LTI 20/20 ТС008352. Додається фото порушення, відео з н/к НОМЕР_1 . Чим порушив п.12.9.б ПДР України. Перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху, передбаченого знаками 3.29, 3.31, 30.3 за ч.1 ст.121КУпАП та накладено штраф в сумі 340 грн..
Позивачем додано до позовної зави диск із відеозаписами. З даних відеозаписів вбачається, що 31.03.2023 ОСОБА_1 був зупинений працівником поліції, який повідомив, що він порушив ПДР, а саме перевищив дозволену швидкість руху транспортного засобу в населеному пункті і доказом цього є фіксація правопорушення на камеру «Трукам», згідно якої швидкість автомобіля становила 110 км/год. Позивачем на вимогу працівників поліції пред?явлено для огляду документи. Позивач з доводами поліцейського не погодився висловивши свої зауваження та заперечення. В зв?язку з чим вказував на необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення та дослідження доказів. Згодом, отримавши від поліцейського відповідь про те, що він не затриманий, позивач продовжив рух автомобілем. Після чого автомобіль позивача був повторно зупинений поліцейськими, а позивача було затримано, застосовано спецзасоби щодо нього та доставлено у відділ поліції.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли суд враховує таке.
Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності до закону. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що передбачено ч. 2 ст. 77 КАС України
Як вбачається із підстав позову, позивач обґрунтовує зміст своїх вимог, зокрема порушенням процедури розгляду через не складення протоколу, неправомірного винесення постанови некомпетентним органом та відсутністю доказів його вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Слід зазначити, що сама постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення, містить лише опис обставин, які визнані поліцейським підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження.
Щодо доводів позивача про недодержання процедури розгляду поліцейським Рибалко О.О. справи про адміністративне правопорушення суд зазначає таке.
Відповідно до статті 217 КУпАП посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені цим Кодексом, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.
Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частинами першою, другою, третьою, п'ятою і шостою статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно із ч.ч. 3, 5, статті 258 КУпАП протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення. Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Із досліджених відеозаписів чітко видно, що ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу та після пред'явлення обвинувачення у вчиненні правопорушення заперечував проти вчинення ним правопорушення, оспорював допущене порушення, тому вказував на необхідність складання протоколу про адміністративне правопорушення.
В той же час, поліцейський Рибалко О.О. постанову у справі про адміністративне правопорушення на місці події не складав. Після оспорення водієм на місці події допущеного порушення і адміністративного стягнення протокол про адміністративне правопорушення також не складав, хоча був зобов'язаний це зробити відповідно до ст. 258 КУпАП та долучити його як додаток до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
З огляду на це, розглядаючи справу та приймаючи оскаржувану постанову без складання протоколу на місці вчинення такого правопорушення, поліцейський діяв не у відповідності до чинних на час виникнення спірних відносин положень КУпАП.
Такі процесуальні порушення, та спрощений порядок розгляду працівником поліції справи про адміністративне правопорушення призвели до винесення поліцейським протиправного рішення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Так, відповідно до п.12.9 «б» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 , 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Згідно з п 12.4. ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Із змісту оскаржуваної постанови, та досліджених відеозаписів видно, що працівник поліції на час зупинки транспортного засобу та спілкування із водієм вважав, що водієм допущено перевищення швидкості руху в населеному пункті, і таке перевищення на думку поліцейського становить 60 км/год.
Частиною першою статті 122 КУпАП встановлена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною четвертою статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину у вигляді накладення штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, в разі наявності в працівника поліції належних та допустимих доказів перевищення водієм транспортного засобу швидкості руху на 60 км/год, дії водія мали б бути кваліфіковані як перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, а адміністративна відповідальність за це правопорушення передбачена саме частиною четвертою статті 122 КУпАП, а не частиною першою статті 122 цього кодексу.
Відтак, об'єктивна сторона правопорушення, викладена в оскарженій позивачем постанові, не відповідає диспозиції частини першої статті 122 КУпАП.
Аналіз положень ст. 217, 222 КУпАП свідчить, що працівники поліції не наділені повноваженнями розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ч. 4 ст. 122 КУпАП, вказане також не наділяє відповідача правом змінювати кваліфікацію вчиненого правопорушення на більш м'яке, яке визначено іншою нормою - частиною 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно з п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАПпровадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відтак, у зв'язку з відсутністю в постанові серії ЕАС №6760948 від 31.03.2023 року об'єктивної сторони складу адміністративного порушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови та відповідно і дій поліцейського Рибалка О.О., який її виніс.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. Будь-які прогалини в законодавстві не можуть впливати на обсяг прав та обов'язків особи, тим більш, покладати на особу додаткові зобов'язання.
Неправильна юридична кваліфікація дій позивача обумовлена саме тим, що поліцейський не мав повноважень на розгляд справи про адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 122 КУпАП, тобто фактично дії позивача кваліфіковані за частиною першою статті 122 КУпАП за відсутності в його діях цього складу правопорушення з метою у будь-якому разі притягнути особу до адміністративної відповідальності.
При цьому, судом по даній справі не розглядається питання наявності чи відсутності в діянні позивача складу правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 122 КУпАП. Оскільки предметом розгляду по даній справі є питання наявності чи відсутності складу правопорушення, за яке ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності, тобто - ч. 1 ст. 122 КУпАП та правомірності дій працівників поліції по винесенню оскаржуваної постанови за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
На підставі викладеного, суд зазначає, що при розгляді справи не знайшов свого підтвердження факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Доказів, вказаних у ст. 251 КУпАП, які надані суду по даній адміністративній справі та які б вказували на вчинення ОСОБА_1 вказаного правопорушення, в матеріалах справи немає.
Європейський Суд з прав людини своїх рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
З'ясувавши повно, всебічно та об'єктивно обставини даної справи, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови, винесеної відносно позивача.
При цьому, суд виходить з того, що адміністративна відповідальність в Україні і процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпціях (рішення Конституційного Суду України от 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010).
Однією з таких правових презумпцій є закріплена у ст.62 Конституції України презумпція невинуватості, згідно якої особа вважається невинуватою до тих пір, поки її вина не буде доказана у встановленому законом порядку. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У зв'язку із застосуванням даного принципу саме відповідач, повинен довести наявність події і складу адміністративного правопорушення та винуватість особи, тобто наявність законних підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Крім того, відповідно до ст.9,77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП є недоведеним. Тому суд вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Крім того, суд зауважує, що законодавством регламентовано чіткий і послідовний порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності який, окрім іншого, передбачає обов'язок контролюючого органу забезпечити повне і всебічне дотримання процесуальних прав підконтрольного суб'єкта, зокрема право бути завчасно повідомленим про дату, час та місце розгляду його справи, бути присутнім під час її розгляду, надавати пояснення, докази, користуватися правовою допомогою тощо.
Можливість реалізації особою своїх прав на участь у розгляді справи, права на захист тощо, передбачена також шляхом оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення до суду.
Висновки аналогічного змісту містяться у рішенні Конституційного Суду України від 26.05.2015 року по справі №1-11/2015 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП та у постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №536/583/17.
Також слід звернути увагу, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - поліцейським) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16-а (2-а/337/154/2016).
Враховуючи викладене, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправними дії поліцейського 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Рибалка О.О., який виніс протиправну постанову.
Разом з тим, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій поліцейського Янішевського С.Т., яким не було винесено оскаржуваної постанови, задоволенню не підлягають, оскільки виходять за межі предмету розгляду даної справи.
При цьому, підлягає врахуванню, що за визначенням статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що відповідачем в адміністративній справі може виступати як відповідний орган державної влади, так і посадова особа цього органу чи відповідне управління, яке не має статусу юридичної особи.
Аналізуючи всі доводи учасників справи, суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Щодо відшкодування сплаченої суми судового збору, судом встановлено, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір у розмірі 1073 грн 60 коп., тому вказана сума підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на підставі ч. 1ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 9, 22 КУпАП, ст. 6, 77, 79, 241 246, 268, 269, 271, 286 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії поліцейського 1 батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції Рибалка Олександра Олеговича щодо складання та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серія ЕАС №6760948 від 31.03.2023.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАС №6760948 від 31.03.2023, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340 грн, та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073 грн 60 коп..
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя