13 червня 2023 року
м. Харків
справа № 638/8408/20
провадження № 22-ц/818/919/23
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач: Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення вартості спожитої теплової енергії, інфляційних витрат та трьох відсотків річних за апеляційними скаргами представника ОСОБА_2 адвоката Жупинського Миколи Андрійовича та представника ОСОБА_1 - Плугатирьова Віталія Вікторовича на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року у складі судді Цвірюка Д.В.,-
У червні 2020 року, з урахуванням уточнень, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» ( далі - КП «ХТМ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення вартості спожитої теплової енергії, інфляційних витрат та трьох відсотків річних. В якому просить стягнути з ОСОБА_1 вартість використаної теплової енергії у розмірі 220 940,19 грн за період з 01.01.2017 року по 30.04.2020 рік, суму інфляційних витрат в розмірі 2169,77 грн, три відсотка річних у сумі 628,04 грн та стягнути з ОСОБА_2 вартість використаної теплової енергії у розмірі 77 393,46 грн за період з 20.10.2015 року по 30.04.2020 рік.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року позов комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» вартість теплової енергії за період з 19.06.2017 року по 30.04.2020 року у розмірі 107 000 гривні 07 копійок, три відсотка річних у розмірі 628 гривень 04 копійки, інфляційні витрати у розмірі 2169 гривень 77 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» вартість теплової енергії за період з 31.08.2018 року по 30.04.2020 року у розмірі 71 190 гривень 72 копійки. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання щодо судових витрат.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Жупинський Микола Андрійович посилаючись на порушенням норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано той факт, що ОСОБА_2 не має доступу до квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , отже не використовує їх за будь - яким призначенням; договору на надання послуг з централізованого опалення за вищевказаною адресою з нею оформлено не було. Даний договір було оформлено з її колишнім чоловіком ОСОБА_3 і саме на нього відкрито відповідний особистий рахунок КП «ХТМ». Також зазначає, що позивач не звертався на її адресу з пропозицією про укладення окремих договорів на послуги з централізованого опалення квартир та відкриття особистих рахунків. Також вказує, що дані квартири багато років ніким не використовувалися, оскільки починаючи з 2013 року знаходились під судовим розглядом.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилаючись на порушенням норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно було залучено до участі у справі ОСОБА_1 у якості відповідача, оскільки в період нарахування заборгованості він не був власником вказаних в рішенні суду квартир. Також, судом проігноровано факт нарахування КП «ХТМ» за тарифами для юридичних, а не фізичних осіб. Посилається на те, що квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не використовуються в якості офісних приміщень в період з 04.07.2015 року по 13.06.2021 рік, дані квартири не є комерційною нерухомістю, їх не внесено до статутних капіталів юридичних осіб, власниками квартир не є юридичні особи або фізичні особи- підприємці. Вважає, що розрахунок заборгованості наданий суду першої інстанції є невірним, що позбавило суд можливості встановити реальну суму боргу відповідачів перед позивачем.
Відзив на адресу апеляційного суду не надходив.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на виконання свого процесуального обов'язку надав належні та неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, отже суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 належать приміщення: квартира АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 на праві власності.
Відповідно до рішення Апеляційного суду Харківської області від 31.01.2017 року, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 10.07.2019 року, відповідачу ОСОБА_2 належить 1/2 частина наступних приміщень: квартира АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 .
Житлові приміщення, розташовані у АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 , обладнано централізованою системою теплопостачання, яке здійснює КП "Харківські теплові мережі".
Відповідачі отримують теплову енергію за рахунок позивача, яку позивач подає у централізовану систему опалення житлового будинку, де розташовані приміщення відповідачів. Претензій щодо якості наданих послуг відповідачами не заявлено.
03.07.2015 року та 14.06.2021 року представниками КП "Харківські теплові мережі" складені акти переддоговірного користування тепловою енергією та складено акт обстеження системи тепло-споживання, згідно якого встановлено, що приміщення квартир використовуються як офісні приміщення, у вказаних приміщеннях встановлені прилади для опалення. В зв'язку з тим, що житлові квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 використовуються як офісні приміщення, акти від 03.07.2015 року та 14.06.2021 року є підставою для нарахування за споживання теплової енергії по опаленню та гарячому теплопостачанню за тарифами для юридичних осіб. В акті обстеження системи тепло- споживання представниками КП "Харківські теплові мережі" зроблено припис про те, що споживач зобов'язаний укласти договір про постачання теплової енергії.
Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року.
Як зазначено позивачем, за період користування тепловою енергією з 01.01.2017 року по 30.04.2020 року, відповідачем ОСОБА_5 спожито теплової енергії на суму 220 940,19 грн. За період користування тепловою енергією з 20.10.2015 року по 30.04.2020 року, відповідачем ОСОБА_2 спожито теплової енергії на суму 77 393,46 грн.
За кожен розрахунковий період відповідачам направлялися платіжні вимоги-доручення про сплату за спожиту теплову енергію, що до цього часу не сплачені.
Постачання теплової енергії відповідачами підтверджується актами про підключення та відключення опалення, що складені представниками позивача та житлово-експлуатаційної організації: № 173/14848 від 07.10.2017 року; № 173/18669 від 09.10.2018 року; № 173/22491 від 07.10.2019 року ; № 173/4051 від 04.12.2019 року; №173/4575 від 14 червня 2021 року.
У зв'язку з тим, що приміщення відповідачів, не обладнані пристроями обліку теплової енергії розрахунок спожитої теплової енергії зроблений згідно з нормативним документом Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94 з урахуванням теплового навантаження.
Між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон) та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630 (надалі Правила).
Як на підставу позовних вимог, КП «Харківські теплові мережі» посилалося на те, що відповідачам на праві спільної сумісної власності належать по 1/2 частині приміщення за адресою у АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 , загальною площею 286,1 кв.м. з централізованою системою теплопостачання, яке здійснює КП "Харківські теплові мережі". Відповідачі безпідставно отримують теплову енергію за рахунок позивача, яку позивач подає у централізовану систему опалення житлового будинку, де розташовані приміщення відповідачів. Постачання теплової енергії у житловий фонд на потреби опалення здійснюється на підставі розпоряджень місцевих органів влади про початок та закінчення опалювального сезону, а на потреби гарячого водопостачання - протягом року. 04.12.2019 року представниками КП "Харківські теплові мережі" складено акти обстеження, згідно яких встановлено, що система теплопостачання єдина із системою теплопостачання житлового будинку, в який вбудовано нежитлове приміщення споживача теплової енергії, а також предписано укласти договір купівлі-продажу теплової енергії, що проігноровано відповідачами. За період користування тепловою енергією з 01.01.2017 року по 30.04.2020 року, відповідачем ОСОБА_1 спожито теплової енергії на суму 220 940,19 грн. Також, відповідачу здійснено індексацію боргу та нараховані інфляційні витрати у сумі 2169,77 грн, три проценти річних - 628,04 грн. За період користування тепловою енергією з 20.10.2015 року по 30.04.2020 року, відповідачем ОСОБА_2 спожито теплової енергії на суму 77 393,46 грн. За кожен розрахунковий період відповідачам направлялися платіжні вимоги-доручення про сплату за спожиту теплову енергію, що до цього часу не сплачені. Постачання теплової енергії відповідачам підтверджується актами про підключення та відключення опалення, що складені представниками позивача та житлово-експлуатаційної організації. У зв'язку з тим, що приміщення відповідачів не обладнані пристроями обліку теплової енергії розрахунок спожитої теплової енергії зроблений згідно з нормативним документом «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні КТМ 204 України 244-94 з урахуванням теплового навантаження. Внаслідок того, що відповідачі в добровільному порядку не погашають суму заборгованості, позивач вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору про надання послуг постачання теплової енергії .
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Згідно зі ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Законом України «Про теплопостачання» визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198, визначено споживача теплової енергії, як фізичну особу, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридичну особу, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
З матеріалів справи убачається, що у відповідності до свідоцтва про право власності №7920 від 28.05.1996 року ОСОБА_1 належить частина приміщення за адресою у АДРЕСА_7 , АДРЕСА_6 , тобто відповідач ОСОБА_1 є споживачем та несе обов'язок по сплаті житлово-комунальних послуг у розумінні ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 09.06.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 належить на праві спільної власності 1/2 частина приміщення за адресою у АДРЕСА_7 , АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об'єктів нерухомості 1922615463101; 1922567063101; 1922661563101, на підставі рішення Апеляційного суду Харківської області, тобто відповідач ОСОБА_2 є споживачем та несе обов'язок по сплаті житлово-комунальних послуг у розумінні ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Матеріали справи свідчать про те, що житлові приміщення розташовані у АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 обладнано централізованою системою теплопостачання, яке здійснює КП «Харківські теплові мережі».
Як свідчать акти про підключення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_8 , № 173/14848 від 07.10.2017 року; № 173/18669 від 09.10.2018 року; № 173/22491 від 07.10.2019 року ; № 173/4051 від 04.12.2019 року; №173/4575 від 14 червня 2021 року, які складені представниками позивача та представниками житлово-експлуатаційної організації, вказаний будинок підключався до центрального опалення та відповідно відключався в неопалювальний період, а отже, і зазначені приміщення також були підключені до центрального опалення.
За період користування тепловою енергією у вказаних приміщеннях з 01 січня 2017 року по 30 квітня 2020 року рахується заборгованість за спожиту теплову енергію в 220 940,19 грн. За період користування тепловою енергією з 20.10.2015 по 30.04.2020 року, відповідачем ОСОБА_2 спожито теплової енергії на суму 77 393,46 грн (а.с. 3-23, 182-189 т.1).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі, фактично користувався своєю власністю та отримували надані послуги з теплопостачання.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідачі не користувався належними їм на праві власності приміщеннями.
Відповідно до частин першої - третьої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Крім того частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача, за відсутності іншого погодженого строку, сплачувати отримані житлово-комунальні послуги щомісяця.
Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з теплопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.
Відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Згідно з пунктом 25 Правил самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Доказів відключення приміщень, які належать відповідачам від мереж централізованого опалення, або ненадання таких послуг за зазначений період, відповідачами не надано.
Щодо посилання відповідача ОСОБА_2 на те, що у неї відсутній обов'язок щодо оплати послуг централізованого опалення, у зв'язку з тим що заборгованість нарахована на особовий рахунок ОСОБА_5 та вона не має доступу до вказаних у позові приміщень, судова колегія, зазначає наступне.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що дійсно 1/2 частина квартир АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 .
Матеріали справи свідчать, та не заперечується сторонами, що рахунок відкрито саме на ім'я ОСОБА_6 .
Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
За таких обставин, в разі належності квартири декільком особам на праві спільної часткової власності, співвласники майна несуть обов'язок щодо утримання спільного майна, а також зобов'язані сплачувати за надані комунальні послуги.
03.07.2015 року та 14.06.2021 року представниками КП "Харківські теплові мережі" складені акти переддоговірного користування тепловою енергією та складено акт обстеження системи тепло-споживання, згідно якого встановлено, що приміщення квартир використовуються як офісні приміщення, у вказаних приміщеннях встановлені прилади для опалення. В зв'язку з тим, що житлові квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 використовуються як офісні приміщення, акти від 03.07.2015 року та 14.06.2021 року є підставою для нарахування за споживання теплової енергії по опаленню та гарячому теплопостачанню за тарифами для юридичних осіб. В акті обстеження системи тепло- споживання представниками КП "Харківські теплові мережі" зроблено припис про те, що споживач зобов'язаний укласти договір про постачання теплової енергії.
Доказів на спростування зазначених обставин матеріали справи не містять.
Тому висновок суду про правильність нарахування заборгованості відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Разом із цим, статтею 256 ЦК України закріплено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з вимогами ч.3 ст.267 ЦК України та ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частинами першою та п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Представником відповідача в суді першої інстанції заявлено про застосування строку позовної давності у три роки.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_1 19.06.2020 року, а з вимогами до ОСОБА_2 31.08.2021 року, суд першої інстанції обґрунтовано застосував 3-річний строк позовної давності і прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення вартості спожитої теплової енергії частково, в межах цього строку і в межах позовних вимог, а саме з ОСОБА_1 стягнути вартість теплової енергії за період з 19.06.2017 року по 30.04.2020 рік у розмірі 107 000,07 грн, а з ОСОБА_2 вартість теплової енергії за період з 31.08.2018 року по 30.04.2020 рік у розмірі 71 190,72 грн.
Що стосується вимог КП «ХТМ» щодо стягнення з Джаін Майанк індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням строку позовної давності розмір інфляційних втрат та трьох відсотків річних, з 19.06.2017 року по 30.04.2020 рік становить, 3% річних у розмірі 628,04 грн, інфляційні витрати у сумі 2169,77 грн за той же період
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384,389,390 ЦПК України суд, -
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 адвоката Жупинського Миколи Андрійовича та представника ОСОБА_1 - Плугатирьова Віталія Вікторовича - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 14.06.2023 року.