Іменем України
30 травня 2023 року м. Кропивницький
справа № 401/3497/21
провадження № 22-ц/4809/513/23
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Головань А. М., Дуковський О. Л.,
учасники справи:
позивач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2022 року (суддя Волошина Н.Л.),-
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 21 жовтня 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 з вимогою про стягнення 32 200 грн 00 коп. у відшкодування матеріальної шкоди.
Вимоги позову обґрунтовані наступним.
ОСОБА_1 єфізичною особою - підприємцем, відповідач ОСОБА_2 з 23 грудня 2019 року працювала у ФОП продавцем продовольчих товарів відповідно до трудового договору № 10/19 від 23 грудня 2019 року.
За умовами Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 23 грудня 2019 року, відповідач несла повну матеріальну відповідальність за незбереження ввірених їй матеріальних цінностей.
У відповідності до наказу № 3/1 від 19 квітня 2021 року було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей в магазині АДРЕСА_1 , за результатами якої встановлено недостачу в сумі 32 200 грн 00 коп, яка виникла в зв'язку з самовільною видачею відповідачем товарів споживачам без оплати їх вартості.
14 липня 2021 року відповідачка була звільнена з роботи за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Факт недостачі ОСОБА_2 визнала, про що написала розписку та зобов'язалась відшкодувати її в строк до 15 червня 2021 року, однак зобов'язання не виконала, в зв'язку з чим позивач на підставі ст. 130, п. 1 ч. 1 ст. 134, ст. 135-1, ст. 135-3 КЗпП України звернулася до суду.
Відзив на позов не подано.
Короткий зміст оскарженого судового рішення
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд вказав, що оскільки належних, достатніх і допустимих доказів про обставини та розмір заподіяння шкоди, необхідних для покладання на особу матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником при виконанні трудових обов'язків, позивачем не надано, підстав для задоволення вимог немає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26.12.2022 у справі № 401/3497/21 повністю і ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 32 200 (тридцять дві тисячі двісті) гривень 00 копійок.
В обґрунтування скарги вказано, що відповідачкою ОСОБА_2 , визнавався факт заподіяння матеріальної шкоди в розмірі 32 200,00 грн, а відтак і справедливість позовних вимог.
При оцінці наданої в якості доказу наявності боргу розписки ОСОБА_2 суд безпідставно дійшов висновку, що даний доказ не є достатнім та допустимим у зв'язку з відсутністю в розписці інформації щодо періоду протягом якого відповідачка заподіювала шкоду та відсутності в змісті розписки інформації щодо самовільного і неузгодженого з позивачем роздачі покупцям товарів в борг. Однак тривалість періоду, протягом якого відповідачка завдавала шкоду не впливає на її розмір, а доказів, чи хоча б вмотивованих спростувань чи свідчень третіх осіб щодо самовільної, без узгодження з власницею, роздачі товарів купцям у борг, ОСОБА_2 не надано.
На підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог надано необхідні документи та докази.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подана 09 лютого 2023 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 09 лютого 2023 року витребувано зі Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області матеріали даної цивільної справи.
Ухвалою суду від 16 березня 2023 року відкрито провадження у даній справі; встановлено строк для подачі відзиву.
03 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії, справу призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 17 травня 2023 року, про що постановлено відповідну ухвалу.
Учасників справи належним чином повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с.198-199).
Ухвалою суду від 18 квітня 2023 року відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2022 року у даній справі залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 30 травня 2023 року продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.
Про участь сторін в суді апеляційної інстанції
Позивач та відповідач належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з'явились (а.с.198-199). Відповідно до ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За положеннями ч.5 ст.268 ЦПК, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 працювала у ФОП ОСОБА_1 продавцем продовольчих товарів і виконувала роботи з відпуску товарів.
Посада ОСОБА_2 належала до категорії працівників, із якими відповідно до статті 135-1 КЗпП України міг бути укладений письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.
ОСОБА_2 може нести повну матеріальну відповідальність за завдану шкоду на підставі п. 1 ст. 134 КЗпП України.
ОСОБА_2 працювала в магазині в селі Глинськ Олександрійського району Кіровоградської області разом з напарницею.
Складена розписка про заборгованість від 11.05.2021 року (а.с.16-17).
Позиція апеляційного суду
Відповідно до частини другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За положеннями ст. 376 ЦПК підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши підстави оскарження, переглядаючи судове рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Спір в даній справі виник за наслідком трудових відносин, заподіяння шкоди роботодавцю.
Згідно із ч.1 ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини).
За змістом ч.1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Так, статтею 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За змістом статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
Статтею 135-1 цього Кодексу передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КзпПП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина, в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Як встановлено судом, з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей позивача ОСОБА_1 , яка є фізичною особою підприємцем з відповідачем ОСОБА_2 укладений договір про повну матеріальну відповідальність від 23.12.2019 року.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.92 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст.135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Оскільки, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків, ч. 1 ст. 130 КЗпП України, то суду слід з'ясувати, які саме трудові обов'язки були покладені власником або уповноваженим ним органом на працівника.
За правилами п. 5 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 29.12.92 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суду мають бути надані докази про винне порушення працівником обов'язків за трудовим договором і наявність причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і шкодою, яка наступила, час її виявлення, пояснення працівника, акти і доповідні записки службових осіб, матеріали службових перевірок, тощо.
Отже, повна матеріальна відповідальність працівника за цією підставою можлива тільки у випадках умисного знищення або умисного псування виданих працівнику матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів. Умисне заподіяння шкоди має бути підтверджено фактом наявності умислу та свідомого бажання працівника в ході виробничого процесу заподіяти підприємству шкоду або допустити її настання.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд першої інстанції правильно визначившись зі спірними правовідносинами і правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права дійшов абсолютно вірного висновку про недоведеність позивачем своїх вимог, відсутності правового обгрунтування для відшкодування збитків.
ОСОБА_1 не довела достатніми, допустимими та об'єктивними доказами, які саме матеріальні цінності передавалися у відання відповідачки, чи має місце їх нестача та який розмір завданої матеріальної шкоди.
ОСОБА_1 доводила свої вимоги письмовими доказами: копією наказу "Про прийняття на роботу ОСОБА_2 " № 36 від 19 грудня 2019 року; копією Трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю № 10/19 від 23 грудня 2019 року; копією Договору про повну матеріальну відповідальність від 23 грудня 2019 року; копією 1 та 17 сторінок трудової книжки на ім'я ОСОБА_2 ; копією наказу «Про проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в магазині № 45 «Продукти» с. Глинськ» № 3/ 1 від 19 квітня 2021 року; копією розписки ОСОБА_2 від 11 травня 2021 року; копією Наказу «Про звільнення ОСОБА_2 » № 7 від 14 липня 2021 року; копією листа - вимоги про погашення нестачі від 15 вересня 2021 року з поштовим повідомленням про вручення; копією довідки про доходи ОСОБА_2 за період з лютого по липень 2021 року ( а.с. 10, 11-12, 13, 14, 15, 16-17, 18, 19-20, 21).
Однак відсутній акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, акт про передачу та прийняття ОСОБА_2 товарно-матеріальних цінностей на початок її роботи в магазині, акт про передачу товару за період проведення інвентаризації, тощо.
Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на вимогу закону за якими роботодавець має створити всі необхідні умови/запобіжники для збереження майна, натомість, з доказів добутих у справі за наслідком пояснень та свідчень свідка виходить, що напрацьованою була практика продавати товар у борг, питання повернення коштів були на рівні побутових обставин, тощо.
За вказаного неможливо забезпечити не тільки збереження майна, визначити межу та рівень відповідальності працівників,зокрема, відповідача у справі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, на які судом першої інстанції надана обґрунтована відповідь. Теза, що відповідач визнавала борг, склала розписку не є підставою для безумовного задоволення позову, так як умови відшкодування визначені законодавством, заява про визнання позову не заявлялась. Натомість, ОСОБА_2 вказувала, що практика видачі товару в борг була системною, контроль повернення коштів не встановлювався, зараз борги повертаються через магазин і їй не відомо про залишок нестачі, а розписка написана під примусом.
Загальний висновок апеляційного суду
Частиною першою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргуфізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2022 року,- без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді А.М. Головань
О.Л. Дуковський