Справа №: 164/187/23
п/с: 2/164/310/2023
12 червня 2023 року Маневицький районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Невара О.В.,
при секретарі Шумік О.І.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника третьої особи Козака Р.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернувся до Маневицького районного суду Волинської області з позовомдо ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що він являється власником житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Малолітній ОСОБА_4 з 9 квітня 2014 року зареєстрований по АДРЕСА_1 , однак за вказаною адресою не проживає. З 30 листопада 2021 року малолітній ОСОБА_4 фактично проживає по АДРЕСА_1 . За місцем реєстрації малолітній ОСОБА_4 не проживає, його особисті речі в будинку відсутні. Зняти з реєстрації по АДРЕСА_1 малолітнього ОСОБА_4 в позасудовому порядку позивачу ОСОБА_1 не вдалося.Вказані обставини перешкоджають позивачу вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому на праві приватної власності нерухомим майном, створюють йому певні незручності майнового характеру, зокрема, в частині оплати за комунальні послуги та реалізації його права, як малозабезпеченої особи, на компенсацію витрат за житлово-комунальні послуги. Посилаючись на зазначені обставини, просив суд визнати малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у поданій до суду заяві, просив визнати малолітнього ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Відповідач ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - органу опіки та піклування Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області Козак Р.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили, вважають їх необґрунтованими та такими, що порушують права малолітнього ОСОБА_4 , а тому в їх задоволенні просили відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 та членам його сім?ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на праві приватної, спільної сумісної власності. ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Умань Черкаської області. Його батьками являються ОСОБА_10 та ОСОБА_11 29 листопада 2013 року Прилісненською сільською радою Маневицького району Волинської області було зареєстровано шлюб ОСОБА_10 та ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Малолітній ОСОБА_4 з 9 квітня 2014 року зареєстрований по АДРЕСА_1 , однак за вказаною адресою з 11 листопада 2018 року не проживає. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 померла. Рішенням виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області № 47 від 30 червня 2022 року було встановлено опіку над малолітнім ОСОБА_4 та призначено його опікуном ОСОБА_2 , закріплено право користування житлом за ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 . З 30 червня 2022 року малолітній ОСОБА_4 фактично проживає в будинку по АДРЕСА_1 без реєстрації. Зняти з реєстрації по АДРЕСА_1 малолітнього ОСОБА_4 в позасудовому порядку позивачу ОСОБА_1 не вдалося. Зареєструвати малолітнього ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 опікунОСОБА_2 не має можливості, так як не являється власником вказаного житлового будинку. Зазначені обставини не оспорюються сторонами, а також це встановлено з досліджених судом свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 16 липня 2020 року, свідоцтв про смерть серії НОМЕР_2 від 18 серпня 2017 року та серії НОМЕР_3 від 8 лютого 2023 року, свідоцтва про право власності на житло від 7 лютого 2005 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 6498482 від 14 лютого 2005 року, повідомлень Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області № 815/02-10/2-22 від 6 грудня 2022 року та № 3/02-10/2-23 від 2 січня 2023 року, рішення виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області № 47 від 30 червня 2022 року, протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області № 7 від 28 листопада 2022 року, довідки виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області № 523 від 8 червня 2023 року.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного кодексу України та ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
За змістом зазначених норм право користування житлом, яке перебуває у власності особи, мають члени сім?ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Згідно з ст. 391 Цивільного кодексу України власник наділений правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб та будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення ким саме порушене право та з яких підстав.
Відповідно до ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім?ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім?ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім?ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Виходячи з вищевикладеного, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Таким чином, для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов: відсутність члена сім?ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення.
Згідно з ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. 64 Житлового кодексу України члени сім?ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов?язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім?ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім?ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім?ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов?язки, як наймач та члени його сім?ї.
Згідно з ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу України до членів сім?ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім?ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі „Кривіцька і Кривіцький проти України" („Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine", заява № 30856/03) поняття „житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме: існування достатніх і тривалих зв?язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв?язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Також суд враховує, що відповідно до ч. 2, 3 ст. 29 Цивільного кодексу України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікунами) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.
Не можна вважати неповажною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків або опікуном, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання.
Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків або опікуна, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку.
Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків або опікуна, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини або опікуна не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об?єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц, від 4 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц, від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18.
Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України „Про охорону дитинства" діти - члени сім?ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Оскільки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишив місце проживання по АДРЕСА_1 , будучи малолітнім та не маючи права самостійно визначати своє місце проживання, тому сам по собі факт його не проживання у спірному будинку не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом.
Згідно з ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При вирішенні позовних вимог суд бере до уваги, що позивачем ОСОБА_1 відповідно до ст. 81 ЦПК України, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи, не доведено належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 дійсно не проживає в будинку по АДРЕСА_1 без поважних причин та втратив інтерес до вказаного житла.
Крім того, суд бере до уваги, що житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 та членам його сім?ї ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на праві приватної, спільної сумісної власності.
Суд при вирішенні позовних вимог враховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі „МакКенн проти Сполученого Королівства" від 13 травня 2003 року, „Кривіцька та Кривіцький проти України" від 2 грудня 2010 року.
Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й „необхідним у демократичному суспільстві", інакше кажучи, воно має відповідати „нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі „Зехентнер проти Австрії", 2009 року, пункт 56).
Аналізуючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 2-5, 10-13, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 29, 317, 319, 383, 391, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 150, 156, 163, 167 ЖК України, Законом України „Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року, Законом України „Про охорону дитинства", ст. 6 Сімейного кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 .
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, місцезнаходження: 44614, с. Прилісне, вул. Сойне, 1б Камінь-Каширського району Волинської області, код ЄДРПОУ 04334413.
Повний текст судового рішення складено 14 червня 2023 року.
Суддя районного суду О.В. Невар