13 червня 2023 року справа №360/60/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року по справі №360/60/23 (суддя І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,-
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з її утриманням у вищому навчальному закладі, в сумі 43020,06 грн..
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказу вручення ОСОБА_1 повідомлення про відшкодування витрат, пов'язаних з її утриманням у вищому навчальному закладі, у спосіб, визначений в пункті 5 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем разом з позовною заявою на підтвердження дотримання ним досудового порядку врегулювання спору та вручення відповідачу повідомлення про необхідність відшкодування у добровільному порядку витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, надано скрін-шот з мобільного додатку «Viber», за допомогою якого таке повідомлення було направлено на мобільний номер відповідача, зазначений ним у контракті про здобуття освіти у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, від 01 вересня 2020 року. Однак, з огляду на положення пункту 5 Порядку № 261, суд вважає, що цей доказ не є допустимим у розумінні частини другої статті 74 КАС України.
На виконання вимог ухвали від 25 січня 2023 року позивачем 27 січня 2023 року подано заяву, в якій вказано, що згідно з відомостями, зазначеними власноручно ОСОБА_1 , її зареєстроване місце проживання значиться на території Старобільського району Луганської області, який згідно з Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 15 грудня 2022 року № 297), відноситься до територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Тому відправка поштової кореспонденції наразі не здійснюється до вказаного району. Також відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, що також унеможливлює повідомлення відповідача вказаним способом.
Однак, з метою дотримання розумності строку пред'явлення позову до суду, а також надання можливості добровільно відшкодувати кошти, витрачені на утримання відповідача, університетом застосовано альтернативний спосіб повідомлення відповідача шляхом направлення повідомлення на номер телефону відповідача через мобільний застосунок «viber». Направлення відповідачу повідомлення альтернативним засобом зв'язку, у разі неможливості повідомлення засобами поштового зв'язку, узгоджується з правовою позицією Верховного суду, зазначеною в постанові від 17 листопада 2022 року в справі № 560/5541/20, та сприяє досягненню правової мети повідомлення відповідача про зобов'язання відшкодувати витрати в інший спосіб, не передбачений Порядком відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261. Адже, у разі не повідомлення відповідача засобами мобільного зв'язку, вказане призведе до неможливості взагалі відшкодувати кошти, витрачені на утримання курсанта в університеті, а також неповернення коштів до бюджету країни.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві згідно з пунктами 1 та 4 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, а також позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що для досудового врегулювання спору позивач мав вручити відповідачу під підпис або надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах особової справи, повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання такого повідомлення відшкодувати витрати із зазначенням їхнього розміру та реквізитів рахунку для перерахування коштів, за для того, щоб забезпечити можливість добровільно відшкодувати витрати на навчання і лише, у разі відмови відповідача, міг звернутися до суду.
Порядком № 261 не передбачено надіслання повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів у будь-який інший спосіб, не визначений в пункті 5 цього Порядку, у тому числі й на мобільний номер телефона відповідача через мобільний застосунок «Viber», тобто альтернативним засобом зв'язку.
З викладеного слідує, що позивач не надав належних та допустимих доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання.
Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що зареєстрованим місцем проживання відповідача є територія Старобільського району Луганської області, який згідно з Переліком територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, затв.наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 15 грудня 2022 року № 297), відноситься до територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). Тому відправка поштової кореспонденції наразі не здійснюється до вказаного району. Також відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, що також унеможливлює повідомлення відповідача вказаним способом. Позивач вважає, що повідомлення на мобільний номер телефона відповідача через мобільний застосунок «Viber», є відповідним доказом.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити з наступних підстав.
Вимоги до позовної заяви визначені статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України, за приписами якої у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
В позовній заяві зазначаються:
1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;
3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень;
4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору;
7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;
11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п'ятої цієї статті стосовно представника.
У разі пред'явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
За правилами, встановленими частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно із статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України).
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку подання.
Колегія суддів вважає, що беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду і не впливають на оцінку обставин, які є підставою для відкриття провадження у справі. Подання доказів можливе на наступних стадіях процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред'явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Колегія суддів звертає увагу, що за правилами, встановленими частиною 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем до позову було додано наявні в нього докази на підтвердження вручення ОСОБА_1 повідомлення про відшкодування витрат, пов'язаних з її утриманням у вищому навчальному закладі, у спосіб, визначений в пункті 5 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261.
На виконання вимог ухвали суду від 25 січня 2023 року позивачем подано заяву, в якій повідомлено про відсутність у нього інших доказів з цього питання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 4 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд повертає позовну заяву якщо позивач не надав доказів звернення до відповідача для досудового врегулювання спору у випадках, в яких законом визначено обов'язковість досудового врегулювання, або на момент звернення позивача із позовом не сплив визначений законом строк для досудового врегулювання спору.
Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Отже, головним чинником для застосування в обов'язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним.
Судом першої інстанції при прийнятті спірної ухвали не було зазначено яким законом встановлено обов'язковий порядок досудового врегулювання спору, або такий спосіб був встановлений за домовленістю сторін.
Відтак, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для повернення позовної заяви позивачу на підставі пункту 4 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у даній адміністративній справі.
Згідно пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Суд вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, його висновки не відповідають обставинам справи, тому судове рішення ухвалено з порушенням процесуального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року по справі №360/60/23 - задовольнити.
Скасувати ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 31 січня 2023 року по справі №360/60/23 та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Повне судове рішення складено 13 червня 2023 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 13 червня 2023 року та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко