13 червня 2023 року справа №200/5285/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року (повне судове рішення складено 03 березня 2023 року) у справі № 200/5285/22 (суддя в І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Голового управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області) про визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Донецькій області щодо не зняття обмеження з моменту призначення і період поточної виплати пенсії та відмови провести перерахунок пенсії з 01.05.2021 і нарахування та не виплати ОСОБА_1 в повному обсязі пенсійної виплати, зобов'язати відповідача зняти обмеження з моменту призначення і період поточної виплати пенсії та здійснити перерахунок пенсії з 01.05.2021 без обмеження її максимальним розміром і нарахувати та виплати позивачу не доплачену частину пенсійної виплати з урахуванням фактично виплачених сум відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) з огляду на рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з 01.05.2021 він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію згідно із Законом № 2262-ХІІ в розмірі 70% грошового забезпечення. Позивач зазначав, що враховуючи додаткові надбавки до пенсії (інвалід війни, учасник бойових дій, особливі заслуги (25%)) розмір пенсії складає 22 819,34 грн., однак ГУ ПФУ в Донецькій області обмежило розмір його пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, і на 17 листопада 2022 року розмір його пенсії становив 20 270 грн.
Позивач наголошував, що не погоджуючись з розрахунком пенсії, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про необхідність зняти обмеження з моменту призначення і період поточної виплати пенсії та провести перерахунок пенсії з 01.05.2021року без обмеження її розміру, однак, листом від 21.12.2022 за №18211-16280/Б-02/8-0500/22 відповідач відмовив йому в знятті обмеження та проведенні перерахунку пенсії зазначив, що пенсія призначена та виплачується відповідно до норм чинного законодавства.
Позивач вважав такі дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, що здійснюють управлінські функції, щодо рішення про відмову зняти обмеження і провести перерахунок та виплату різниці пенсійної виплати необґрунтованими, протиправними та такими, що суперечать Рішенню Конституційного Суду України, Конституції України та чинного законодавства України та порушують його права на належне пенсійне забезпечення.
З огляду на зазначені обставини позивач просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 її максимальним розміром з 01 травня 2021 року.
Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 01 травня 2021 року, та виплатити різницю недоотриманої пенсії, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 01 травня 2021 року.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року внесено зміни до статті 43 Закону № 2262-ХІІ та зазначено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. «Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року передбачено, що вказані обмеження застосовуються до осіб не залежно від дати призначення пенсії. Абзацом 5 статті 7 Закону України «Про державний бюджет» № 1082-IХ від 15 грудня 2020 року встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з 01 січня 2021 року - 1769 гривень, з 01 липня 2021 року - 1854 гривні, з 01 грудня 2021 року - 1934 гривні. Абзацом 8 статті 7 Закону України «Про державний бюджет» № 1928-IХ від 02 грудня 2021 року встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з 01 липня 2022 року - 2027 гривень, з 01 грудня 2022 року - 2093 гривні.
Відповідач наголошує, що на даний час розмір пенсі із урахуванням надбавок, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю 3-ї групи в наслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 27.07.2021, з 01.05.2021 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Донецькій області та отримує пенсію за вислугу років, призначеної відповідно до вимог Закону № 2262-ХІІ.
Відповідно до протоколу від 24.11.2022 року встановлено, що позивачу всього призначено пенсію в розмірі 22 819,34 грн., призначено згідно з Законом № 2262-XII загальний розмір пенсії за справою щомісячно в сумі 20 270 грн. з 01.05.2021 по 31.07.2024.
Згідно протоколу про перерахунок пенсії від 01.10.2022 встановлено, що позивачу проведено перерахунок пенсії та нарахована пенсія ОСОБА_1 з усіма доплатами в розмірі 22 819,34 грн., з рахуванням максимального розміру пенсії до виплата призначена пенсія в розмірі 20 270 грн.
Відповідно до протоколу від 05.01.2023 встановлено, що позивачу всього призначено пенсію в розмірі 22 905,14 грн., призначено згідно з Законом № 2262-XII загальний розмір пенсії за справою щомісячно в сумі 20 930 грн. з 01.05.2021 по 31.07.2024.
З листа ГУ ПФУ в Донецькій області від 18.11.2022 № 16822-14893/Б-02/8-0500/22 встановлено, що позивачу виплачена пенсію на картковий рахунок в серпні 2021 року в загальній сумі 15 788 грн. поточна пенсія за серпень 2021 року, та 47 152,31 грн. доплата за період з 01.05.2021 по 31.07.2021 (15 682,02 грн. пенсія за травень 2021 року, 15 682,02 грн. пенсія за червень 2021 року, 15 788,27 грн. пенсія за липень 2021 року). Станом на 17.11.2022 пенсійна виплата ОСОБА_1 становить 22 819,34 грн.: основний розмір пенсії - 14 129,29 грн., індексація - 1978,10 грн., збільшення основного розміру пенсії 25% - 4026,85 грн., підвищення особі з інвалідністю війни 3 групи - 658,10 грн., непрацездатна дитина до 18 років ОСОБА_2 - 1013,50 грн., непрацездатна дитина віком до 18 років Софія - 1013,50 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України від 09.07.2003 року «Про державне загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до виплати підлягає сума пенсії 20 270 грн. Крім того зазначено, що порядок використання у 2022 році коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.2022 № 540 «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Згідно із Постановою № 540 виплата у 2022 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня (далі грошова допомога) особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) здійснюється органами Пенсійного фонду України у розмірах неменше, ніж у 2021 році, шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій за червень 2022 року. Таким чином, розмір разової грошової допомоги яка склала 3391,00 грн. розраховано відповідно до Постанови № 540.
Листом від 24.11.2022 № 17115-15289/Б-02/8-0500/22 ГУ ПФУ в Донецькій області на виконання вимог пункту 5 Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1 надіслало виписку з протоколу станом на 24.11.2022.
Листом від 09.12.2022 № 0500-0202-8/72989 ГУ ПФУ в Донецькій області на виконання доручення Пенсійного фонду України від 11.11.2022 № 2800-030203-9/47655 ГУ ПФУ в Донецькій області відповідно до Закону України від 02.10.1996 № 393/96 «Про звернення громадян» надає помісячний розрахунок нарахованих та виплачених сум пенсії, які підлягали виплаті з 01.05.2021 (з дати призначення), а також протокол розрахунку отримуваної пенсії.
Не погоджуючись з розрахунком пенсії, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Донецькій області із заявою про необхідність зняти обмеження з моменту призначення і період поточної виплати пенсії та провести перерахунок пенсії з 01.05.2021 без обмеження її розміру.
Листом від 21.12.2022 за № 18211-16280/Б-02/8-0500/22 ГУ ПФУ в Донецькій області відмовило позивача, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22.12.2021 по справі № 200/15394/21, яке набрало законної сили 09.08.2022, Головним управлінням в вересні 2022 року проведено перерахунок пенсії з 01.05.2021 згідно додаткової довідки про розмір грошового забезпечення від 8 вересня 2021 року № 1238.
Загальний розмір пенсії після перерахунку складає 22 905,14 грн. Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Отже, до виплати підлягає сума пенсії 20 930,00 грн. Доплата до пенсії за період з 01.05.2021 по 31.07.2021 складає 1419,58 грн. Виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, та членам їх сімей згідно ст. 8 цього Закону забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, виплата коштів на виконання рішення здійснюється в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо не зняття обмеження з моменту призначення і період поточної виплати пенсії та відмови провести перерахунок пенсії з 01.05.2021 і нарахування та не виплати в повному обсязі пенсійної виплати, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, врегульовано Законом № 2262-ХІІ.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі - Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони суперечать одна одній.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.
Приписами частини 7 статті 43 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.
Відповідно до п. 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Конституційний Суд України, керуючись частиною третьою статті 61 Закону України «Про Конституційний Суд України», вважає, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, згідно з якими «максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Приписами п.п. 1, 2 резолютивної частини вказаного рішення, визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень;
Положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII з 20.12.2016 втратили чинність, оскільки є неконституційними.
При цьому, буквальне розуміння змін, внесених Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06 грудня 2016 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України у справі №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
За таких обставин, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06 грудня 2016 року зміни до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Отже, внесені Законом № 1774-VIII до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни є повторним запровадженням нормативного регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому слід констатувати, що ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17 та ряду інших.
Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
З цих підстав суд не бере до уваги посилання апелянта на рішення Верховного Суду, які ухвалені раніше, ніж те, яке зазначено вище в цій постанові.
Вирішуючи спір, слід також врахувати, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсязі існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, такі гарантії не можуть бути звужені шляхом внесення змін до законодавства.
Також на користь зазначеного висновку суду свідчить стала практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, в рішенні ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (за заявою № 68385/10 та № 71378/10) зазначено, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
З огляду на викладене, колегія судів погоджується з судом першої інстанції що відповідачем протиправно обмежено максимальним розміром належну позивачу пенсію.
Відповідно до ст. 19 Конституції України відповідно суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід звернути увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи викладене, керуючись частиною 2 статті 9 КАС України, місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо обмеження пенсії позивача її максимальним розміром з 01 травня 2021 року, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 01 травня 2021 року, та виплатити різницю недоотриманої пенсії, з урахуванням виплачених сум, починаючи з 01 травня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 200/5285/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 13 червня 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук