13 червня 2023 року справа №200/1861/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 р. у справі № 200/1861/22 (головуючий І інстанції Голуб В.А. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточненого позову, просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, у загальній кількості 42 доби, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити позивачу нарахування та виплатити недоотриману одноразову грошову допомогу при звільнені в сумі 9 913, 60 гривень;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплатити щомісячну доплату за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки, в період дії карантину, за період з 01.01.2021 до моменту відсторонення від посади з 13.09.2021;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити позивачу нарахування та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та на оздоровлення, за 2021 рік.
- стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 6000, 00 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з розрахунку місячного грошового забезпечення із включенням до його складу індексації. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з розрахунку місячного грошового забезпечення, включивши до його складу індексацію, та виплатити перераховану одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням попередньо виплаченої суми. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати щомісячної доплати за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за період з січня 2021 року по червень 2021 року та з серпня 2021 року по 13.09.2021. Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної доплати за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за період з січня 2021 року по червень 2021 року та з серпня 2021 року по 13.09.2021. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування зазначено, що враховуючи відсутність фінансування Головного управління на цілі, визначені Постановою № 375 та Порядком, а також те, що ГУНП в Донецькій області не є головним розпорядником бюджетних призначень та не може самостійно брати фінансові зобов'язання для здійснення доплати позивачу, більш того, взяття таких зобов'язань буде вважитись протиправним діянням, та з огляду на те, що Головним управлінням було вжито всіх передбачених нормативно-правовими актами заходів, що є доказом відсутності протиправної бездіяльності відповідача. У 2021 році асигнування від головного розпорядника за бюджетною програмою 1007070 надійшли 29 липня за період часу з 01.01.2021 по 17.02.2021. У зв'язку із чим нарахування та виплата вказаної доплати з лютого 2021 року не здійснювалась ні тільки позивачу, а й іншим працівникам, оскільки за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів та на сьогодні головним розпорядником кошти не виділяються. На думку відповідача, судом не взято до уваги, що позивачем без поважних причин було пропущено строк звернення до суду із цією вимогою.
Також зазначає, що положеннями постанови № 988 та Порядку № 260 індексацію не віднесено саме до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і тому позивачу правомірно її не враховано у розрахунок одноразової грошової допомоги. За таких підстав, хоч індексація і є складовою заробітної плати, однак, відповідно до норм спеціального законодавства саме при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні не враховується.
Крім того, відповідно до вимог ЗУ «Про відпустки» додаткова відпустка як учаснику бойових дій не переноситься, не компенсується, не ділиться на частини, що також наведено у роз'ясненнях Міністерства соціальної політики України від 04.08.2016 р. № 430/13/116-16 та 23.09.2016 № 531/13/116-16, які є офіційними та оприлюдненими відповідно до вимог чинного законодавства. Статтею 24 цього Закону встановлено, що компенсуються не всі додаткові відпустки, а тільки щорічні та ті, які надаються працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитину - особу з інвалідністю (така відпустка є соціальною та визначена п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону). Позивач для використання додаткової відпустки, як учасник бойових дій, у 2017-2019 роках не звертався.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою від 10.04.2015 № 1426-27510 позивач є внутрішньо переміщеною особою із фактичним місцем проживання (перебування): АДРЕСА_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 01.11.2017 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Судом з наказу № 567/ос від 12.10.2021 встановлено, що з 13.10.2021 позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням без встановлення йому у жовтні 2021 року премії.
27.11.2021 представник позивача надіслав до Головного управління Національної поліції в Донецькій області адвокатський запит щодо здійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 .
Листом від 31.12.2021 № 123оз/26162-104 відповідач повідомив, що згідно з інформацією, наданою кадровим підрозділом, ОСОБА_1 додаткову відпустку, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» використав за 2020 та 2021 роки. Рапортів останнього щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій 2017, 2018 та 2019 рік до підрозділів кадрового забезпечення не надходило. При цьому відповідач зазначив, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не належить до щорічних відпусток у зв'язку з чим відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закону України «Про відпустки» додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією.
Крім того, відповідач зазначив, що наказом ГУНП в Донецькій області від 13.09.2021 № 505 о/с ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов'язків з 13.09.2021 на час проведення службового розслідування.
Наказом МВС України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Відповідно до п. 5 розд. ІІІ вказаного Порядку за поліцейським, відстороненим від виконання службових обов'язків (посади) у зв'язку з проведенням щодо нього службового розслідування в порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України, зберігаються всі види грошового забезпечення, які були йому встановлені до відсторонення, крім премії.
Тому наказом ГУНП в Донецькій області від 12.10.2021 № 567 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції з 13.10.2021 за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) без встановлення премії у жовтні 2021 року.
Також на переконання відповідача, оскільки індексація не є складовою частиною грошового забезпечення поліцейських, включення її до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні суперечить вимогам спеціального законодавства.
Враховуючи викладене, при звільненні ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу в сумі 26 233,70 грн із розрахунку: посадовий оклад 2 470,00 грн + оклад за спеціальне звання 1 000,00 гри + надбавка за вислугу років 1 214,50 грн (35 %)+ надбавка за специфічні умови проходження служби 1 873,80 грн (40 %) = 6 558,30 грн * 25 % * 16 років. Після надходження відповідного фінансування з Державного бюджету України, із відрахуванням обов'язкових податків і зборів, кошти перераховано на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 .
Стосовно нарахування грошового забезпечення за роботу понад установлений службовий час відповідач повідомив, що відповідно до п. 20 розділу І вищезазначеного Порядку визначено, що за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні грошове забезпечення поліцейським додатково не виплачується.
Спірним питанням даної справи в межах доводів апеляційної скарги є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018, 2019 роки; перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби з розрахунку місячного грошового забезпечення, включивши до його складу індексацію; нарахування та виплата щомісячної доплати за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за період з січня 2021 року по червень 2021 року та з серпня 2021 року по 13.09.2021.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно зі статтею 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ч. 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580) поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Статтями 91-93 Закону № 580 визначений службовий час і час відпочинку поліцейських.
Згідно з ч. 2 статті 92 Закону № 580 поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ч.ч. 9, 10 статті 93 Закону № 580 поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Абзацом 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 6 квітня 2016 року № 260 (далі - Порядок № 260) передбачено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
У частині десятій статті 93 Закону № 580 та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закону № 580 поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Учасникам бойових дій, статус яких визначений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закону № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Частиною 1 статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських-учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19.
Посилання апелянта на висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 31.10.2022 у справі № 241/2229/20 не заслуговують на увагу, оскільки він зроблений в цивільній, а не адміністративній справі.
Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону № 580 та Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 6 квітня 2016 року № 260, питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18.
Згідно з ч. 1 статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
До щорічних відпусток належать додаткові відпустки, передбачені законодавством, зокрема додаткова відпустка учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. В разі невикористання такої відпустки особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація (стаття 4 Закону України «Про відпустки»).
Згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Водночас, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 у справі № 620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі № 200/13837/19-а.
Крім того, на позивача поширюється дія Закону № 580, який містить в собі аналогічні норми законодавства щодо виплати грошової компенсації у разі звільнення зі служби в Національній поліції.
Щодо твердження апелянта, що позивач для використання додаткової відпустки, як учасник бойових дій, у 2017-2019 роках не звертався, суд зазначає наступне.
Порядком № 260 та Законом № 580 не встановлено особистого звернення поліцейського з відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації, оскільки грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки виплачується разом з компенсацією за невикористані дні щорічної основної відпустки. Вирішальним при виплаті вказаної компенсації є невикористання днів відпусток на час звільнення поліцейського.
На підставі зазначеного, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не звертався з відповідним рапортом щодо надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Таким чином, під час звільнення зі служби, із позивачем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, чого відповідачем здійснено не було.
Оскільки під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, тому, на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017-2019 роки.
Отже, апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо доводів апелянта, що положеннями постанови № 988 та Порядку №260 індексацію не віднесено саме до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і тому позивачу правомірно її не враховано у розрахунок одноразової грошової допомоги, суд зазначає.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
З аналізу норм законодавства вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Частиною п'ятою статті 94 Закону № 580-VIII закріплено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) серед іншого визначено, що Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII).
Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з абзацами першим, четвертим частини першої статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (частина шоста статті 2 Закону № 1282-XII).
Статтею 4 Закону № 1282-XII передбачено, що:
індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша);
обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина друга);
для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частина третя);
підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта);
у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частина п'ята).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок №1078), визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацами першим, п'ятим пункту 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078:
індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (абзац перший);
оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (абзац другий);
частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац четвертий);
сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац п'ятий);
у разі коли особа працює/служить неповний робочий/службовий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу (абзац шостий).
Згідно з абзацом першим пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий пункту 5 Порядку № 1078).
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій пункту 5 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078).
У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру (абзац п'ятий пункту 5 Порядку № 1078).
До чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078).
Якщо підвищення грошового доходу відбулося не з 1 числа місяця, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу з урахуванням положень цього Порядку (абзац сьомий пункту 5 Порядку № 1078).
З викладеного слідує, що індексація грошового забезпечення, у тому числі поліцейських, є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ та Порядку №1078.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу як для розрахунку пенсії за вислугу років, так і для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби призвело б до застосування для визначення розміру пенсії та одноразової грошової допомоги знеціненого грошового забезпечення.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, суд зазначає, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Отже, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункова величина одноразової грошової допомоги при звільненні.
Посилання апелянта на те, що Верховним Судом у постанові від 22.07.2021 по справі № 200/10368/18-а було констатовано те, що при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з поліції ГУНП в Донецькій області правомірно застосовує норми спеціального законодавства - Порядку №260, взявши для обрахунку місячне грошове забезпечення, встановлене позивачеві на день його звільнення, без включення до його складу індексації грошового забезпечення, є необгрунтованими, оскільки обставини цієї справи не є подібними до нинішньої.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що відповідно до наказу ГУ НП в Донецькій області від 12.10.2021 №567 о/с вислуга років позивача станом на 13 жовтня 2021 року складає у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги 16 років 09 місяців 14 днів, у пільговому обчислені - 23 роки 07 місяців 11 днів; з довідки ГУ НП в Донецькій області від 30.12.2021 №2002, вбачається, що позивачу в листопаді 2021 року було нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 26 233,20 грн із розрахунку: посадовий оклад 2 470,00 грн + оклад за спеціальне звання 1 000,00 гри + надбавка за вислугу років 1 214,50 грн (35 %)+ надбавка за специфічні умови проходження служби 1 873,80 грн (40 %) = 6 558, 30 грн * 25 % * 16 років.
Суд звертає увагу, що індексація грошового забезпечення не була включена до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховувалась та виплачувалась одноразова грошова допомога при звільненні, що підтверджується вищезазначеною довідкою, відповіддю ГУ НП в Донецькій області від 31.12.2021 № 123оз/26162-104 на адвокатський запит, в якій було зазначено, що до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не включається індексація грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, а саме зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з розрахунку місячного грошового забезпечення, включивши до його складу індексацію, та виплатити перераховану одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням попередньо виплаченої суми.
Отже, апеляційна скарга відповідача в цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної доплати за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за період з січня 2021 року по червень 2021 року та з серпня 2021 року по 13.09.2021, суд зазначає наступне.
Відповідач зазначає, що позивач дійсно забезпечував охорону публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за спірний період, однак в зв'язку з відсутністю фінансування доплата позивачу не виплачена.
Згідно постанови КМУ від 11.03.2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 на всій території України встановлений карантин з 12.03.2020 року.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 342 "Про визначення переліку посад працівників, службових і посадових осіб, щодо яких не застосовується обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі - Постанова № 342) установлено, що обмеження під час нарахування заробітної плати, грошового забезпечення у квітні 2020 р. та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не застосовується для таких категорій посад, зокрема: поліцейські, які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС), здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.
Згідно з пунктом 2 Постанови № 342 визначення переліку посад (професій) працівників, службових і посадових осіб, військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, поліцейських, зазначених у пункті 1 цієї постанови, з урахуванням специфіки їх участі у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС), здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику, органом державної влади, іншим державним органом.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни"(далі - Постанова № 375) установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
На підставі пунктів 2-5 Постанови № 375 встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам надавачів соціальних послуг державного/комунального сектору, які безпосередньо надають соціальні послуги за місцем проживання/перебування їх отримувачів (вдома), здійснюється у граничному розмірі до 100 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 червня 2020 року № 485 "Про виділення коштів для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я" затверджено Порядок використання коштів, виділених для здійснення доплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у відомчих закладах охорони здоров'я (далі Порядок № 485)
Пунктом 1 Порядку №485 визначено, що цей Порядок визначає механізм використання коштів державного бюджету за програмами, зокрема: "Здійснення доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, за рахунок коштів, виділених з фонду боротьби з гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та її наслідками" (далі - бюджетні кошти).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 485 головним розпорядником бюджетних коштів є МВС. Відповідальними виконавцями бюджетних програм є МВС, Національна гвардія, Адміністрація Держприкордонслужби, ДСНС та Національна поліція (далі - органи системи МВС).
На підставі абзаців 1 та 2 пункту 4 Порядку № 485 кошти, отримані органами системи МВС відповідно до пункту 3 цього Порядку, використовуються виключно для: доплати до грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії та Адміністрації Держприкордонслужби, особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
На виконання пункту 4 Постанови № 375 Міністерством внутрішніх справ видано наказ від 03 червня 2020 року № 431 "Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину", яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для отримання доплати за Постановою № 375 є сукупність таких умов:
1) особа є поліцейським;
2) поліцейський забезпечує життєдіяльність населення, зокрема шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Таким чином вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків забезпечують життєдіяльність населення у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
Як свідчать матеріали справи, що не заперечує відповідач, позивач, перебуваючи на службі в поліції, безпосередньо виконував обов'язки по забезпеченню життєдіяльності населення шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Проте доплата позивачу не виплачена в зв'язку з відсутністю фінансування.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Кечко проти України (рішення від 8 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Щодо доводів скаржника, що позивачем без поважних причин було пропущено строк звернення до суду із цією вимогою, колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять: - основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Колегія суддів зазначає, що додаткова доплата до грошового забезпечення, встановлена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 «Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» у випадку наявності відпрацьованих годин, входить до структури грошового забезпечення, і відповідно, є його складовою.
Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції чинній на час звернення з позовом у суд) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
За змістом п.2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних правовідносинах необхідно застосовувати положення частини 2 статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на момент подання позову), а тому покликання відповідача на ст.122 КАС України є безпідставними.
Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з січня 2021 року по листопад 2021 № 2002 від 30.12.2021 (а.с.20) позивачу не була нарахована та виплачена доплата за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки, в період дії карантину за період з січня по червень 2021 року та з серпня 2021 року по 13.09.2021 (тобто до моменту відсторонення позивача від посади).
Оскільки позивач має право на отримання доплат відповідно до постанови №211, враховуючи нарахування та виплату додаткової доплати позивачу, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни, в липні 2021 року за період 01.01.2021 - 17.02.2021 - 3 877,58 грн., колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.
Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для зміни постанови суду першої інстанції.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 р. у справі № 200/1861/22 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 р. у справі № 200/1861/22 - змінити.
Абзац шостий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 р. у справі № 200/1861/22 викласти в наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати щомісячної доплати за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за період з 18.02.2021 року по 13.09.2021 року».
Абзац сьомий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 р. у справі № 200/1861/22 викласти в наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячної доплати за виконання завдань по забезпеченню охорони публічної (громадської) безпеки в період дії карантину за період з 18.02.2021 року по 13.09.2021 року».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2023 р. у справі № 200/1861/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 13 червня 2023 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко