07 червня 2023 року Справа № 490/11851/16-а
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ткаченко О. В., при секретарі судового засідання Сулеймановій С. М.,
за участю:
представника заявника (відповідача): не з'явився;
представника позивача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви відповідача про прийняття додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі
за позовом фізичної особи - підприємця Грабчинської Тетяни Олександрівни ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Миколаївського міського голови Сєнкевича Олександра Федоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про визнання незаконним та скасування розпорядження від 13.10.2016 № 267р та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2023 у справі № 490/11851/16-а прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до Миколаївського міського голови Сєнкевича О. Ф. та закрито провадження у справі.
03.05.2023 від представника відповідача Валентової К. надійшла заява № б/н (вх. № 5616/23) про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, з урахуванням якої заявник просить суд стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за подачу апеляційних та касаційних скарг.
В обґрунтування своєї заяви представник відповідача посилається на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Представник відповідача вважає, що звернення позивача з позовом у справі № 490/11851/16-а було необґрунтованим, що, на його думку, підтверджується постановою Верховного суду від 09.02.202 в даній справі, (вказівка на необхідність обґрунтувати, які права позивача порушуються саме оспорюваним розпорядженням з урахуванням того, що визнання незаконною бездіяльності органів місцевого самоврядування не є предметом позову у цій справі).
Від позивача до суду надійшла заява № б/н від 04.06.2023 (вх. № 7166/23 від 05.06.2023), в якій проти задоволення заяви відповідача заперечує, посилаючись на те, що її дії при зверненні з позовом не були необґрунтованими, що підтверджується матеріалами справи та прийнятими у ній рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Позивач посилається на те, що судами визнавались її вимоги з основного питання спору законними. Часткове скасування чи зміна судових рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій пов'язані із процесуальними питаннями та питаннями компенсації витрат, понесених під час судового розгляду справи.
Також позивачка повідомила, що її відмова від позову пов'язана з тим, що 06.02.2022 скінчився термін оренди спірного об'єкту та його було повернуто відповідачу. 24.02.2022 позивачка припинила свою діяльність, як фізична особа - підприємець. Тому позовні вимоги втратили актуальність.
Крім того, позивачка вважає, що звернення відповідача з апеляційними та касаційними скаргами було його правом, а не обов'язком.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 5, 6 ст. 130 ГПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
У випадках, встановлених частинами третьою - п'ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.
Системний аналіз норм процесуального законодавства, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.
Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на оплату судовим збором апеляційних та касаційних скарг, у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача в контексті застосування частини п'ятої статті 130 ГПК України, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав. Близька за змістом послідовна та стала правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2021 у справі № 910/13025/19, від 02.09.2021 у справі № 922/2568/20, від 23.12.2021 у справі № 910/16777/20 та від 26.05.2022 у справі № 905/460/21.
За змістом ч. 5 ст. 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Відповідачем у заяві не зазначено, які саме дії позивача він вважає необґрунтованими; наявність таких дій з боку позивача не підтверджена жодними доказами.
З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим ст. 55, 124 Конституції України, та безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.
Відповідно із ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто вказана стаття ЦК України передбачає захист лише порушеного права. Однак, вирішення питання наявності, чи відсутності порушеного права позивача має відбуватись під час розгляду справи у суді і в разі встановлення, що право позивача не порушено, суд відмовляє позивачу у позові. Слід також зазначити, що звернення позивача з таким позовом до суду не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій та зловживання правом, оскільки заявник може цілком сумлінно помилятись щодо обґрунтованості свого позову та наявності порушеного права.
Відповідачем не доведено та не підтверджено доказами те, що дії позивача з пред'явлення позову мали на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача, а також були умисними, що виключає можливість відшкодування відповідачу компенсації здійснених ним витрат за подачу апеляційних та касаційних скарг на підставі ч. 5 ст. 130 ГПК України.
Керуючись ст.129, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 221, ст. 232 - 235 ГПК України, суд -
В задоволенні заяви № б/н від 03.05.2023 (вх. № 5616/23) представника Миколаївського міського голови Валентової К. про стягнення з ФОП Грабчинської Т. О. на користь Миколаївського міського голови Сєнкевича О. Ф. через виконавчий комітет Миколаївської міської ради судових витрат за подачу апеляційних та касаційних скарг у сумі 15 627,45 грн, пов'язаних з розглядом справи № 490/11851/16-а - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 12.06.2023 року.
Суддя О. В. Ткаченко