ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.06.2023Справа № 910/5374/23
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Приватного підприємства науково-виробнича фірма "ІМЕКС ХІМГРУПП" (18016, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Волкова, будинок 36) до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94) про стягнення 81675,00 грн.,
без повідомлення (виклику) сторін,
06.04.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства науково-виробнича фірма "ІМЕКС ХІМГРУПП" (далі - позивач) до Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (далі - відповідач) про стягнення 81675,00 грн та була передана 07.04.2023 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" на користь Приватного підприємства науково-виробнича фірма "ІМЕКС ХІМГРУПП" суму заборгованості за договором купівлі-продажу (поставки) з у розмірі 81675,00 грн.
Ухвалою суду від 11.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
03.05.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого, останній заперечував проти заявлених позовних вимог із посиланням на форс-мажорні обставини (карантин та військова агресія), які унеможливили виконання зобов'язань відповідачем у встановлені договором строки.
15.05.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджувався із твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
29.09.2021 року між Державним підприємством «Завод 410 ЦА» (надалі - покупець/відповідач) та Приватним підприємством науково-виробнича фірма "ІМЕКС ХІМГРУПП" (надалі - продавець/позивач) було укладено договір купівлі-продажу (поставки) № УЗ-21-545/5 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 п. 1.2 Договору, Продавець зобов'язався поставити Покупцю товари, зазначені в Специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору (далі - Специфікації) або в заявці у разі поставки Товару до укладення цього Договору.
Найменування товару: (розчинники лаків і фарб). Код ДК:021-2015-44832100-2.
Поставка товарів здійснюється окремими партіями, згідно з заявкою Покупця переданою Продавцю факсимільним зв'язком або електронною поштою. Номенклатурний перелік, асортимент, ціна, кількість товарів що поставляються за цим Договором, передбачені у Специфікаціях або в заявці у разі поставки Товару до укладення цього Договору.
Продавець зобов'язаний на Товари, які постачаються за цим Договором, видати документ (паспорт, сертифікат якості, інші документи, підтверджуючі якість із посиланням на відповідні ГОСТи, ТУ або ін., податкову накладну, видаткову накладну, Акт приймання-передачі у разі поставки Товару до укладення цього Договору. У разі надання копій документів, що підтверджують якість та відповідність товару, продавець повинен завірити такі документи відповідним чином: своєю печаткою та підписом керівника із зазначенням П.І.Б., посади, дати встановлення підпису та написом "з оригіналом згідно" (п. 2.2 договору).
Згідно з п. 3.1 Договору, загальна ціна цього Договору на момент його укладення складає: 81675,00 грн у тому числі ПДВ у розмірі 13612,50 грн.
У розділі 4 Договору сторони погодили порядок здійснення оплати, зокрема: розрахунки проводяться наступним шляхом:
- Продавець передає Покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- Покупець згідно рахунку в рамках Специфікації (Додатку), проводить платіж, умови оплати зазначаються в кожній Специфікації або в заявці у разі поставки Товару до укладення цього договору окремо (п.4.1.).
Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на банківський рахунок Продавця (п. 4.3.).
За умовами пунктів 5.1-5.3 Договору, строк поставки партії товару буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки Товару до укладення цього Договору окремо. Місце поставки (передачі) партії товарів буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки Товару до укладення цього Договору окремо. Умови поставки товарів та гарантії буде вказано в кожній Специфікації або заявці у разі поставки Товару до укладення цього Договору окремо.
Відповідно до п. 5.4 Договору, продавець здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар, зазначеної в п.2.2 Договору.
Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження Товару переходить від Продавця до Покупця, після проходження вхідного контролю на складі Покупця за участі, в разі залучення 615 Військового представництва Міноборони України, якщо не передбачено інше.
Згідно з п. 6.1.1 договору покупець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Цей договір, відповідно до п.10.1. набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє терміном на один рік, а в частині виконання зобов'язань (по оплаті та поставці) - до повного виконання їх сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, сторонами затверджено Додатком № 1 до договору Специфікацію № 1, відповідно до якої поставці підлягає:
- Розчинник Р-5А ГОСТ 7827-74 у кількості 1500 кг на загальну суму 81675,00 грн з ПДВ., а також узгоджено умови оплати: 100% оплати вартості товару здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю на підприємстві Покупця, та підписання Договору.
Також Специфікацією узгоджено, що умови та місце поставки: DDP-склад покупця, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 94, за рахунок Продавця. Термін поставки погоджено: протягом 15 к.д. з моменту отримання заявки від Покупця та підписання Договору.
На підставі видаткової накладної №РН-0000021 від 28.01.2022 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято Розчинник Р-5А ГОСТ 7827-74 у кількості 1500 кг на загальну суму 81675,00 грн з ПДВ.
Вищевказана накладна підписана з боку сторін без зауважень.
Оскільки відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений товар здійснено не було, позивач 06.02.2023 за вих. №06-02/1 звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості у розмірі 81 675,00 грн у строк до 15.02.2023.
В якості доказів направлення останньої, позивачем долучено копію опису вкладення до цінного листа, копію поштової накладної 1800512496504.
Відповідач за вих. № 16.2-290 від 07.03.2023 повідомив відповідача про настання форс мажорних обставин непереборної сили з додатками.
Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по сплаті за поставлений товар.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається із Додатку № 1 до договору Специфікація № 1, відповідно до якої сторони погодили узгоджено умови оплати: 100% оплати вартості товару здійснюється протягом 30 банківських днів після поставки товару та проходження вхідного контролю на підприємстві Покупця, та підписання Договору.
Відповідачем не заперечується отримання товару, а відтак строк оплати за видатковою накладною №РН-0000021 від 28.01.2022 настав 11.03.2023.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок за договором поставки щодо передачі відповідачу товару виконав, що підтверджується видатковою накладною.
Відповідачем у свою чергу оплату за поставлений товар не здійснив, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі та складають 81 675,00 грн.
Заперечуючи стосовно позовних вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що п.8.1 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).
Доказом виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України (п 8.3 Договору).
Також відповідачем було зазначено, що з 19 грудня 2020 до 30 квітня 2023 КМУ встановлено карантин на всій території України (Постанова № 1236 від 09.12.2020). За визначенням ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» карантин є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Пунктом 7. Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232 «Порядок застосування штрафних санкцій» Господарського кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/22 від 24.02.2022 p., введено воєнний стан який діє до 20 травня 2023 року.
Також, Відповідач посилається на Лист Торгово-промислової палати України, який був розміщений на сайті ТПП України 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 та з якого вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Поряд із цим, суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 у справі № 904/3886/21.
Відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов'язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.
Таким чином, відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин повинен був надати підтвердження їх впливу на права та обов'язки сторін, які передбачені договором.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення основну заборгованість.
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94, код ЄДРПОУ 01128297) на користь Приватного підприємства науково-виробнича фірма "ІМЕКС ХІМГРУПП" (18016, Черкаська обл., місто Черкаси, вулиця Волкова, будинок 36, код ЄДРПОУ 36584093) 81 675 (вісімдесят одна тисяча шістсот сімдесят п'ять) грн. 00 коп та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 12.06.2023
Суддя Владислав ДЕМИДОВ