ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.06.2023Справа № 910/4820/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю., розглянувши в
порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Державного підприємства "Інфотех"
про стягнення 375 493,48 грн
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Інфотех" про стягнення 375 493,48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав своїх грошових зобов'язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 341008 від 20.11.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/4820/23 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено строки надання сторонами відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви п'ять днів з дня вручення цієї ухвали.
Позивач 27.04.2023 подав до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 розгляд справи № 910/4820/23 продовжено.
Через систему "Електронний суд" відповідачем 04.05.2023 подано відзив, заперечено позовні вимоги з оглядну на їх безпідставність. Також, відповідачем заявлено клопотання про поновлення процесуального строку для подачі відзиву.
Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд дійшов висновку про обґрунтованість причин пропуску строку відповідачем на подання відзиву, поновив відповідачу такий строк та долучив відзив до матеріалів справи.
Позивачем 30.05.2023 подано відповідь на відзив, спростовано доводи відповідача викладені у відзиві. Також, позивачем заявлено клопотання про поновлення процесуального строку для подачі відповіді на відзив, обґрунтоване введенням воєнного стану на території України. Суд, керуючись частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість причин пропуску строку позивачем на подання відповіді на відзив, поновив позивачу такий строк та долучив відповідь на відзив до матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Сторонами у справі укладено договори на постачання теплової енергії у гарячій воді № 341008 від 06.01.2021 та від 17.02.2022, за якими позивач зобов'язався поставити відповідачу теплову енергію у гарячій воді для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а відповідач - оплатити її вартість.
Позивач стверджує, що відповідач не в повному обсязі вносив плату за спожиту теплову енергію, в результаті чого з жовтня 2021 року по грудень 2022 року утворилась заборгованість у розмірі 569 519,42 грн, що з урахуванням часткової оплати (березень 2023 року у розмірі 447 425,05 грн) становить 122 094,37 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилається на умови договору № 341008 від 20.11.2020, строк дії якого закінчився 15.04.2021.
Таким чином, період дії договору від 20.11.2020 не охоплює заявлений позивачем період заборгованості (жовтень 2021 року - грудень 2022 року), а відтак, обґрунтування позовних вимог умовами договору від 20.11.2020 є недопустимими та не стосуються предмета спору.
За твердженням позовної зави (абзац 2 сторінка 2) сторонами було укладено аналогічний договір № 341008 від 06.01.2021, який діяв до 31.12.2021 та договір № 341008 від 17.02.2022, який діяв до 31.12.2022.
У той же час, позивачем до позову не додано договір № 341008 від 06.01.2021, термін дії якого охоплює спірний період заборгованості.
На підтвердження факту постачання теплової енергії за період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року в спірне нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 15-Б, а також її обсягу позивач долучив до матеріалів справи, зокрема, довідки про нарахування за теплову енергію Державного підприємства "Інфотех", рахунок-фактуру № 341008/2022-12 від 31.12.2022 на суму 712 227,26 грн, акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.12.2022, акти приймання-передавання товарної продукції та облікові картки.
За змістом частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до частини третьої статті 13, частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За загальним правилом вартість послуги з постачання теплової енергії (при наявності індивідуальних приладів обліку) встановлюється за формулою: кількість спожитої теплової енергії по конкретному житловому будинку множиться на тариф, затверджений в установленому порядку та спосіб. Отже, складовими такого розрахунку є: вартість (тариф) одиниці поставленого теплоносія; кількість спожитої теплової енергії.
Натомість, відсутність інформації хоча би по одній зі складових розрахунку унеможливлює встановлення кількості та вартості спожитої теплової енергії.
Судом встановлено, що жоден доказ, наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог, не містить розрахунку кількості спожитої теплової енергії, яка враховувалась позивачем при здійсненні розрахунку суми боргу за спірними договорами.
Абзац 5 сторінки 3 відповіді на відзив стверджує, що через відсутність звітів про обсяги споживання теплової енергії зі сторони відповідача, нарахування відбувались згідно договірних навантажень. При цьому, позивач не вказує обсяги договірних навантажень.
Надані позивачем облікові картки, акти приймання-передавання товарної продукції за період з жовтня 2021 року по грудень 2022 року не містять деталізації заявлених обсягів спожитої теплової енергії за спірними договорами.
Крім того, з облікової картки за грудень 2022 року вбачається, що заборгованість за спірний період складається з урахуванням доборів за січень 2022 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року, та повернень за січень 2022 року, лютий 2022 року, березень 2022 року, листопад 2021 року, грудень 2021 року.
В той же час, позивачем не зазначено правових підстав здійснення таких нарахувань (донарахувань), вирахувань за вказані місяці.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг теплопостачання, оскільки позивачем не доведено споживання цих послуг та їх обсягу саме відповідачем у вказаному позивачем приміщенні.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зауважує, що за приписами статей 77, 78, 87 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи; на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тоді, як суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи з наведених правових приписів процесуального Закону судом встановлено відсутність підстав для задоволення заявленого позову про стягнення боргу, штрафних санкцій, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
За таких обставин, Господарський суд міста Києва відмовляє у задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Т.Ю. Кирилюк