вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" червня 2023 р. Справа№ 910/12452/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги
Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування"
на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2023 (дата складання та підписання повного тексту рішення 27.02.2023)
та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2023
у справі № 910/12452/22 (суддя Щербаков С.О.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування"
про стягнення 47 951, 50 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В листопаді 2023 року Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» про стягнення 47 951, 50 грн, з яких: 36 151, 49 грн - страхове відшкодування; 8 240, 56 грн - пеня; 3 559, 45 грн - інфляційне збільшення; 567, 53 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є особою, відповідальною за збитки, які були відшкодовано позивачем потерпілій особі як страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземного транспорту №173/002/000945 від 16.03.2021.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у справі № 910/12452/22 позов задоволено та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 36 151 грн 49 коп. - страхового відшкодування, 8 240 грн 56 коп. - пені, 3 559 грн 45 коп. - інфляційних втрат, 567 грн 53 коп. - 3 % річних, 2 481 грн 00 коп. - судового збору та 7 000 грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля «Opel Ampera», а тому у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування», оскільки цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля «Subaru Forester», водія якого визнано винним у вчиненні правопорушення, застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Альфа страхування» за полісом № ЕР/204022705.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2023 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат та стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування на користь Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» 3 000 грн. 00 коп. - витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката з підготовки відповіді на відзив.
Короткий зміст апеляційної скарги та її доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2023 у справі № 910/12452/22, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа страхування» звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати згадане рішення суду як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 512, 514, 979, 993 ЦК України, ст.ст. 16, 20, 25, 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 35, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована посиланням на те, що спірна ДТП сталася 09.09.2021, тому позивач міг звернутися із відповідною заявою або позовом до суду протягом річного строку, встановленого Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто, до 09.09.2022. В той же час, з позовом позивач звернувся 10.11.2022.
Також, скаржник в апеляційній скарзі просить скасувати додаткове рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2023 з посиланням на те, що останнє ухвалено без врахування того, що за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Позивач подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін. При цьому позивач вказує, що позивач надав речові докази, а саме копії претензії від 28.01.2022 № 0346/17, яка була направлена відповідачу щодо спірної виплати та повідомлення про вручення поштового відправлення з датою отримання 31.01.2022. При цьому дані про направлення спірної регресної вимоги були внесені до Централізованої бази Моторного транспортного страхового бюро України (МТСБУ), а станом на 28.01.2022 позивач та відповідач були членами МТСБУ.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" по справі № 910/12452/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 витребувано з господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12452/22 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" на рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2023 та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2023 до надходження матеріалів із суду першої інстанції.
Після надходження до суду матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" на рішення від 20.02.2023 та на додаткове рішення від 06.03.2023 господарського суду міста Києва у справі № 910/12452/22; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи на підставі ст. 270 ГПК України.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту від 16.03.2021 № 173/002/000945, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» та громадянином ОСОБА_1 , застраховано майнові інтереси останнього як страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем «Opel Ampera», державний номер НОМЕР_1 .
09.09.2021 по пр-ту Броварському у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю зазначеного вище автомобіля «Opel Ampera», державний номер та автомобіля «Subaru Forester», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням громадянина ОСОБА_2 , в результаті якої було пошкожено автомобіль «Opel Ampera», застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія».
Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 05.10.2021 громадянина ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, що сталося 09.09.2021 у м. Києві, по пр-ту Броварському за участю автомобіля «Opel Ampera», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Subaru Forester», державний номер НОМЕР_2 .
Згідно з ремонтною калькуляцією від 17.11.2021 № 1310/21_А вартість відновлювального ремонту автомобіля «Opel Ampera» становить 65 981, 45 грн., а згідно з висновком від 17.11.2021 № 49-D/11/01 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Opel Ampera» з урахуванням коефіціенту фізичного зносу складає 36 151, 49 грн.
13.01.2022 позивачем складено страховий акт № КАСКО/173/000/21/0020, за яким виплата страхового відшкодування складає 65 981, 45 грн.
Відповідно до зазначеної вище ремонтної калькуляції та страхового акту позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 65 981, 45 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 22556 від 13.01.2022.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначав, що на момент ДТП (09.09.2021) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Subaru Forester» була застрахована за двома договорами страхування, а саме: ЕР/204022705, укладений з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа страхування» (дата початку дії полісу - 15.05.2021) та ЕР/204311956, укладений з ПрАТ «СК Український страховий стандарт» (дата початку дії полісу - 03.06.2021).
Зазначене підтверджується відповіддю Моторного (транспортного) страхового бюро України на запит суду № 01-37.1/342/22 від 09.12.2022.
Враховуючи, що договір страхування ЕР/204022705 цивільно-правової відповідальності за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля «Subaru Forester» був укладений з ПрАТ «Страхова компанія «Альфа страхування» раніше, позивач визначив ПрАТ «Страхова компанія «Альфа страхування» відповідачем у даній справі.
Також, позивач зазначав, що звертався до відповідача із заявою від 28.01.2022 № 0346/17, в якій просив здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 65 981, 45 грн, яка отримана відповідачем 31.01.2022 відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення і залишена останнім без задоволення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Частинами першою-четвертою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Свої правила має відшкодування шкоди у разі її завдання внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (стаття 1188 ЦК України), відповідно до яких: шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
В питанні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню потерпілому винною у ДТП особою, слід звертатися до положень статті 1192 ЦК України, відповідно до частини другої якої розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
В ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування визначено як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (ст. 980 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
У ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначено, що страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з підпунктом 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вкотре наголосила, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми (п. 85).
Згідно з п.1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а відповідно до п.2.3 Методики вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.
Відповідно до ст.1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Матеріалами справи підтверджено, що у зв'язку із пошкодженням застрахованого транспортного засобу позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 65 981, 45 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 22556 від 13.01.2022. Розмір шкоди, завданої застрахованому автомобілю підтверджується наявними матеріалах справи належними доказами.
У зв'язку з викладеними обставинами позивач звернувся до відповідача як страховика особи, вину якої встановлено відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 05.10.2021 із заявою на виплату страхового відшкодування за полісом № ЕР/204022705, яка отримана відповідачем 31.01.2022.
Посилання скаржника на те, що надані позивачем докази, зокрема, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не свідчать про направлення згаданої заяви, не приймається апеляційним господарським судом до уваги.
У цьому зв'язку суд зважає на посилання позивача на те, що дані про направлення спірної регресної вимоги були внесені до Централізованої бази Моторного транспортного страхового бюро України (МТСБУ), а станом на 28.01.2022 позивач та відповідач були членами МТСБУ. Докази зазначеного надані позивачем суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, за відсутності будь-яких інших, окрім спірних, правовідносин між сторонами, свідчать про отримання 31.01.2022 відповідачем заяви на виплату страхового відшкодування за полісом № ЕР/204022705.
За таких обставин посилання скаржника на те, що позивачем пропущено річних строк для звернення із заявою, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування згідно зі ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є безпідставним.
Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом, строк виконання зобов'язання з виплати страхового відшкодування за полісом № ЕР/204022705 є таким, що настав 02.05.2022 та починаючи з 03.05.2022 відбулося прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 992 ЦК України встановлено, що у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на зазначене вище вмотивованим є висновок суду про стягнення з відповідача 36 151, 49 грн страхового відшкодування з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та заявленої до стягнення пені.
В частині оскаржених відповідачем стягнутих за рішенням від 20.02.2023 та додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 06.03.2023 витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята-шоста статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 21.05.2019 №1/05, укладений ним з Адвокатським бюро «Юхименко та Партнери», предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законнними методами та способами правової допомоги клієнту спрямованої на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення або невизнання, додаткову угоду № 3 від 21.05.2022 до договору № 1/05, за якою продовжено дію договору на наступні 12 календарних місяців, акт про надання правової допомоги № 155 від 13.10.2022 до договору № 1/05 з детальним описом наданих послуг та виконаних адвокатом робіт, у зв'язку з необхідністю підготовки та складання позовної заяви про відшкодування шкоди в порядку суброгації до ПрАТ «Страхова компанія «Альфа страхування» за договором добровільного страхування № 173/002/000945 від 16.03.2021. Загальна вартість послуг за цим актом складає 7 000, 00 грн.
Також, позивачем надано платіжне доручення від 18.10.2022 № 153753471 на суму 7 000, 00 грн, за яким здійснено оплату послуг адвоката.
Окрім того, після ухвалення рішення у справі позивач подав заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката з підготовки відповіді на відзив у розмірі 3 000, 00 грн., надавши на підтвердження понесення яких акт про надання правової допомоги № 167 від 10.01.2023 до договору № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019 за яким клієнт прийняв правничі послуги у вигляді підготовки та складання відповіді на відзив у справі №910/12452/22, витрата часу - 3 години. Загальна вартість послуг за цим актом складає 3 000, 00 грн., а також що платіжне доручення від 11.01.2023 № 162221131 на суму 3 000, 00 грн., за яким здійснено оплату наданої адвокатом послуги.
Апеляційний господарський суд у цьому зв'язку констатує, що не існує єдиного арифметичного алгоритму для визначення (обчислення) витрат на професійну правничу допомогу, а тому у кожному конкретному випадку, керуючись положеннями статей 126, 129 ГПК України, слід визначати розмір цих витрат та їх розподіляти, наводячи відповідні мотиви прийнятих рішень стосовно цих витрат.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, ретельно проаналізувавши подані позивачем докази стосовно розміру понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, а також заяву відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, доводи апеляційної скарги, враховуючи доцільність цих витрат з урахуванням складності цієї справи та обсягу наданої послуги, дійшов висновку про обґрунтованість, співмірність та адекватність позовним вимогам заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а відтак, правомірними є висновки місцевого господарського суду щодо їх стягнення з відповідача за рішенням від 20.02.2023 та додатковим рішенням від 06.03.2023.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень відсутні.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 20.02.2023 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 06.03.2023 у справі №910/12452/22 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко