вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2023 р. Справа№ 910/14469/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Ніконенко Є.С.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 01.06.2023:
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023
у справі № 910/14469/22 (суддя - Курдельчук А.Д.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран-Інвестментс"
про стягнення заборгованості у розмірі 346 212,72 грн.,
Короткий зміст заявлених вимог
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач, Залізниця, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран-Інвестментс» (далі - відповідач, Товариство) про стягнення заборгованості у розмірі 346 212,72 грн (151 816,92 грн плати за користування вагонами та 194 395,80 грн збору за зберігання вантажу).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/14469/22 у задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гран-Інвестментс» про стягнення заборгованості у розмірі 346 212,72 грн. відмовлено повністю.
Судове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідачем підтверджено відсутність вини стосовно затримки вагонів, а тому відсутні підстави для стягнення з Товариства 151 816,92 грн. плати за користування вагонами та 194 395,80 грн збору за зберігання вантажу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд відкрити апеляційне провадження у справі № 910/14469/22. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі №910/14469/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, стягнути з ТОВ «Гранд-Інвестментс» 151 816, 92 грн. плати за користування вагонами, 194 395, 802 грн. збору за зберігання вантажу та судовий збір оплачений позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема апелянт вказує, що без наявності належним чином оформленого додаткового плану на перевезення, завантаження відповідачем власних вагонів та пред'явлення їх до перевезення було передчасним, тому затримка вагонів сталася з причин, які залежали від відповідача.
Також скаржник зазначає, що з боку залізниці порушень чинних правил планування у даному випадку допущено не було, оскільки, Правила планування не передбачають обов'язкового погодження усіх додаткових замовлень відправників на експортні перевезення; будь-якого терміну погодження для залізниці для такого виду планування перевезень Правила планування не містять.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення учасників апеляційного провадження
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 15.05.2023, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а саме рішення залишити без змін.
Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що у разі своєчасного узгодження позивачем плану перевезень відповідача у строк з 04.04.2022 до дати введення конвенційних заборон на перевезення, вагони могли бути відправлені на станцію призначення та їх затримки в місцях загального користування не відбулось би.
Також відповідач зазначає, що у даній справі, виходячи із фактичних обставин, затримка вагонів була спричинена саме несвоєчасним узгодженням залізницею плану перевезень, що виключає вину відповідача та є причиною, яка від нього не залежить, а тому плата за користування вагонами нарахована позивачем неправомірно та не підлягає стягненню.
24.04.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло клопотання про проведення судового засідання поза межами суду у режимі відеоконференції.
24.04.2023 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення за справою №910/14469/22.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та клопотання учасників апеляційного провадження
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/14469/22 передано колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 витребувано справу № 910/14469/22 у Господарського суду міста Києва, відкладено вирішення питань пов'язаних з рухом апеляційної скарги.
17.04.2023 справа № 910/14469/22 надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/14469/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.06.2023.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами суду.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 01.06.2023 з'явився представник скаржника, який підтримав апеляційну скаргу з викладених у апеляційній скарзі підстав, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення яким задовольнити позов повністю.
У судове засідання 01.06.2023 з'явився представник відповідача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд апеляційної інстанції залишити відповідне оскаржуване рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
25.02.2020 Товариством (замовник) та Залізницею (перевізник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-42174050/2021-0001 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого предметом Договору є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуг) і проведення розрахунків за ці послуги.
Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (пункт 1.5 Договору).
Відповідно до пунктів 2.1.4, 2.1.5 Договору на замовника покладений обов'язок сплачувати послуги перевізника та інші платежі, а також відшкодувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежить від перевізника з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Одним із обов'язків Замовника, визначених пунктом, 2.1.14, є самостійно та регулярно ознайомлюватися зі змінами до Договору, направленими Перевізником документами та повідомленнями, іншою інформацією щодо надання послуг, розміщеними в інформаційних системах Перевізника.
Пунктом 7.3 Договору визначено, що строк позовної давності за вимогами Перевізника до Замовників, що випливають з Правовідносин Сторін за Договором, становить один рік.
Позовні вимоги ґрунтуються на наступному.
02 та 05 квітня 2022 р. на станцію Хоростків регіональної філії «Львівська залізниця» за залізничними накладними №№01780, 01782, 01783, 01784, 01785, 01788, 01789, 01781, 01786, 01787 із Польської залізниці на адресу Відповідача прибули 10 порожніх вагонів, як вантаж на своїх осях. Про прибуття вказаних вагонів у встановленому порядку повідомлено вантажоодержувача, про свідчить запис у графі 35 залізничних накладних.
Оскільки по станції Хоростків ТОВ «ГРАНД-ІНВЕСТМЕНТС» не має власної під'їзної колії, подача вагонів для навантаження мала проводитись на під'їзну колію ТОВ «Енергоощадні технології»» згідно з поданою Письмовою заявкою (угодою) від 02.04.2022 №20, погодженою із власником під'їзної колії та залізницею. За умовами договору про експлуатацію залізничної під'їзної колії №Л/ДН-2/18/697/М/п від 01.08.2018, укладеного між залізницею та ТОВ «Енергоощадні технології» та вказаної Письмової заявки (угоди) подача/забирання вагонів здійснюється локомотивам власника під'їзної колії, максимальна одночасна подача складає 4 вагони.
Однак, через очікування розкредитування перевізних документів та подачі під вантажні операції вагони на під'їзну колію після їх прибуття на станцію, не подавалися. Відповідно до акту загальної форми від 02.04.2022 №521 починаючи з 15 год. 30 хв. 02.03.2022 порожні вагони №№95416210, 95416517, 95931929, 95360756, 95415733, 95416442, 95955621 простоювали на станції Хоростків в очікуванні подачі під вантажні операції з вини клієнта, інші порожні вагони за №№95417200, 95416608, 95331887, починаючи з 05.04.2022 з 00 год.40 хв. простоювали на станції Хоростків з цих же причин, що зафіксовано актом загальної форми від 05.04.2022 №542.
05.04.2022 о 20 год. 10 хв. і 06.04.2022 о 10 год. 00 хв. та 13 год. 40 хв. вагони подані під навантаження вантажем «зерно кукурудзи» на під'їзну колію. Цей факт засвідчено актами загальної форми і пам'ятками про забирання вагонів №№134, 135, 136. Після завантаження вантажовідправником вагони партіями забирались із під'їзної колії на місця загального користування, де вони знову затримувались в очікуванні оформлення перевізних документів, що зафіксовано актами загальної форми від 06.04.2022 №№548, 551, 553. Лише 27.04.2022 відповідачем оформлено перевізні документи №№37433190, 37433562, 37433554 на відправлення вагонів призначенням на Польську залізницю (акти загальної форми на закінчення затримки №№724, 721, 723, 722). Усі вказані акти загальної форми підписані повноважним представником відповідача без зауважень.
У відповідності до ст.119 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 р. №457 (зі змінами та доповненнями), пунктами 6,12 Розділу 6 Правил перевезення вантажів залізничним транспортом України - «Правила користування вагонами», затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999. №113 (зі змінами та доповненнями), за час перебування власних вагонів на місцях загального користування сплачується плата у розмірі 50% ставок.
Таким чином позивачем на відповідача нарахована плата за користування вагонами:
- №№95360756, 95416210, 95416517, 95931929 у сумі 49 044 грн.80 коп. за мінусом суми коштів - 4342 грн. 40 коп., які були стягнуті по відомості плати за користування №06040002 ) за час користування - 584 год.;
- №№95416608, 95417200, 95931887 у сумі 36 630 грн. 60 коп. за час користування - 537 год.;
- №№95415733, 95415442, 95955621 у сумі 40 838 грн.70 коп. за час користування 594 год.
Загальна сума нарахованої плати за користування 10 вагонами становить 126 514 грн. 10коп. без ПДВ. а разом з ПДВ - 151 816 грн. 92 коп.
Вказані суми включені до розрахункового документа - відомості плати за користування №28040005, яку представник відповідача підписав із запереченням щодо правомірності нарахованих сум.
У свою чергу, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що затримка у формуванні перевізних документів під час перебування залізничних вагонів у місцях загального користування з причин, що не залежали від Товариства.
Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною другою статті 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частин першої та другої статті 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків, зазначених розмірів плати. Порядок розрахунків та перелік операцій з вагонами (контейнерами), за час виконання яких не стягується плата, встановлюється Правилами. У розрахунках затримка до 30 хвилин не враховується, затримка 30 хвилин і більше враховується як повна година.
Слід зазначити, що відомість №28040005 плати за користування вагонами підписана представником Товариства із зауваженнями, чим останній висловив незгоду із нарахованими сумами.
З матеріалів справи вбачається, що у період з 04.04.2022 по 26.04.2022 Залізницею не було узгоджено план перевезень Товариства, що і мало своїм наслідком затримку вагонів.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини другої статті 614 ЦК України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Проаналізувавши спірні правовідносини, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем підтверджено відсутність вини стосовно затримки вагонів.
Водночас, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Правилами користування вагонами і контейнерами (ст. 119-126 Статуту залізниць України), затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 (далі також - Правила користування вагонами і контейнерами), передбачено наступне.
Згідно з п.6 розділу III «Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами» час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером. Номерному обліку часу користування підлягають усі вагони і контейнери, подані під вантажні операції на місцях загального користування, а на місцях незагального користування - вагони і контейнери парку залізниць України й інших держав, передані на під'їзні колії або орендовані ділянки колій.
Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Отже, в даному положенні наголошується на тому, що плата за користування вагонами в очікуванні подавання під операції обчислюється в разі очікування з причин, що залежать від вантажовласника.
Відповідно до п.8 розділу III «Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами» у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Таким чином, у цій нормі знову підкреслено, що акт загальної форми складається в разі затримки вагонів з причин, що залежать від вантажовласника.
Згідно з п.12 розділу III «Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами» загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Відповідно до п.13 розділу III «Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами» плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.
Згідно з п.15 розділу III «Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами» за час перебування на під'їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків.
Проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів дійшла до переконання, що в усіх положеннях, що регулюють нарахування вантажовласнику плати за затримку вагонів, міститься вказівка на причини такої затримки, а саме:
з причин, які залежать від вантажовласника;
з вини вантажовласника;
в усіх випадках, крім тих, що залежать від залізниці.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до переконання, що виходячи із фактичних обставин, викладених вище, затримка вагонів була спричинена саме несвоєчасним узгодженням залізницею плану перевезень, що виключає вину відповідача та є причиною, яка від нього не залежить, а тому плата за користування вагонами нарахована позивачем неправомірно та не підлягає стягненню.
Щодо посилань скаржника на роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008. №04-5/225 «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» (далі також - «роз'яснення»), колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п.3 роз'яснення Правила зберігання вантажів установлюють, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки.
За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (в тому числі під митним оформленням та з інших причин, незалежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення на станцію до моменту закінчення затримки.
Таким чином, дане роз'яснення повністю повторює положення Правил зберігання вантажів (статті 12, 46 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 (далі також - «Правила зберігання вантажів»), та наголошує на тому, що збір за зберігання сплачується в разі затримки вантажу з вини одержувача (відправника) або з причин, незалежних від залізниці.
Щодо посилання скаржника на пункт роз'яснення, відповідно до якого збір за зберігання вантажів та плата за користування вагонами не є заходом відповідальності, яка може застосовуватись лише за наявності вини сторони у зобов'язанні, колегія суддів зазначає наступне.
Незважаючи на те, що Президія ВГСУ не визначає збір за зберігання вантажів як санкцію (відповідальність), визначення причин затримки вантажу для нарахування збору за зберігання вимагається в силу положень законодавства (п.8 та п.9 Правил зберігання вантажів), відповідно до яких залежно від фактичних обставин підставою для нарахування такого збору є затримка вантажу з вини одержувача (відправника) або з причин, незалежних від залізниці.
Щодо твердження скаржника про те, що залізниця може відмовити у прийманні замовлення.
Скаржник у своїй апеляційній скарзі посилається на п.2.2 Правил планування перевезень вантажів (статті 17-21 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873 (далі за текстом - «Правила планування»), відповідно до якого залізниця може відмовити у прийманні замовлення на перевезення вантажів за відсутності у неї технічних або технологічних можливостей для здійснення перевезень з повідомленням про це відправника через начальника станції.
При цьому, скаржник не конкретизує, що він цитує абзац п'ятий п.2.2 Правил планування.
Відповідно до п. 1.2 Правил планування перевезення вантажів залізницями здійснюються на підставі договорів про організацію перевезень за місячними планами, за пред'явленням, за окремими замовленнями відправників (вантажовласників або за їх дорученням - експедиторських організацій).
Загалом п.2.2 Правил планування, як і сам розділ 2 «Місячне планування перевезень вантажів», стосується формування та узгодження місячних замовлень на перевезення, адже відповідно до абзацу першого цього пункту згідно з договором про організацію перевезень не пізніше 12 днів до початку наступного місяця відправник надає залізниці відправлення місячне замовлення на перевезення вантажів за формою ГУ-12 або формою ГУ-12К через АС МЕСПЛАН або на електронному носії у формі, сумісній з АС МЕСПЛАН, із зазначенням обсягів перевезень у вагонах (контейнерах) і тонах. Замовлення оформляється окремо для кожної номенклатури вантажу для кожної станції відправлення.
При цьому, в твердженнях скаржника є певні суперечності, зокрема:
Останній посилається на п.2.2 Правил планування, при цьому вони надають залізниці право на відмову у прийманні перевезень. У той же час, з тверджень позивача незрозуміло, чи залізниця відмовила, чи тимчасово призупинила приймання перевезень. Адже п.2.2 Правил планування регламентує саме відмову у перевезенні та не містить порядку тимчасового його призупинення.
Якщо взяти до уваги п.2.2 Правил планування, на який посилається позивач, залізниця може відмовити у прийманні замовлення на перевезення вантажів за відсутності у неї технічних або технологічних можливостей для здійснення перевезень з повідомленням про це відправника через начальника станції. При цьому, позивачем не вказано, коли і яким чином відповідача було про це повідомлено. Доказів на підтвердження такого повідомлення також не надано.
Таким чином, за висновками колегії суддів, аргументи скаржника з посиланням на п.2.2 Правил планування не доводять правомірності нарахування відповідачу плати за користування вагонами та збору за зберігання.
Окремо, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суду у подібних категоріях справ.
Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду справа № 908/1795/19 від 18.09.2020 зазначається:
п.14 постанови «Відтак, при розгляді спору про стягнення залізницею плати за користування вагонами (контейнерами) до предмета доказування належить доведення позивачем належними, допустимими і достатніми доказами факту використання вагонів (контейнерів) для перевезення вантажів замовника послуг з перевезення у відповідний період, а у разі якщо мала місце затримка вагонів на станціях призначення і на підходах до них (якими можуть бути проміжні станції) в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження, - надання доказів того, що така затримка була спричинена саме з вини вантажоодержувача (власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства)».
п. 18 постанови: «Отже, обов'язок щодо сплати збору за зберігання вантажів покладається на одержувача (вантажоодержувача, вантажовласника) у разі, якщо ним було допущено прострочення у вивезенні вантажу з місця загального користування в межах терміну безоплатного користування (пункт 5 Правил зберігання вантажів), та у разі затримки залізницею вантажів у вагонах з вини одержувача незалежно від місця затримки зі спливом терміну безоплатного зберігання (пункту 8 Правил зберігання вантажів)».
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.11.2020 у справі №908/1779/19.
Щодо встановлення наявності або відсутності вини вантажовласника в затримці вагонів, необхідно визначити, що законодавство України в загальному розуміє під поняттям «вина».
Як зазначається в постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №904/982/19: «ЦК України не містить визначення поняття "вина". Втім, у окремих статтях цього Кодексу, згадується про умисел та необережність. Таким чином, в цивільному праві традиційно розрізняють умисну та необережну форми вини.
У частині першій статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Застосовуючи за аналогією статтю 614 ЦК України до деліктних відносин, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди ("поведінкова концепція вини")».
Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів зазначає, що затримка вагонів сталася з причин, що не залежали від відповідача, а вина відповідача у затримці відсутня, оскільки ним було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання зобов'язання, а саме своєчасно та в порядку, визначеному законодавством, подано план перевезення через АС МЕСПЛАН, у зв'язку із чим суд першої інстанції дійшов цілком правомірного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було заявлено до стягнення із позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
У свою чергу, відповідач просив зменшити суму вказаних витрат до 5 000,00 грн.
Відповідно до частин першої та третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесення витрат у сумі 30 000,00 грн. відповідачем подано копії, зокрема, таких документів: - договору про надання правової допомоги від 29.12.2022 №29-12/2022; - акта приймання-передачі юридичних послух (правової допомоги) від 24.02.2023 №24/02-23; - детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (оригінал); - рахунок на оплату від 30.12.2022 №37; - платіжного доручення від 03.01.2023 №4118; - ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 16.08.2022 серія АА №1233631; - довіреності від 29.12.2021 №б/н; - свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю від 27.12.2018 №6291 серія КВ.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Згідно із статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем було заявлено про безпідставність вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відповідне клопотання про зменшення витрат.
Слід зазначити, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи предмет та підстави позову, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, а також зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо покладення на позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/14469/22, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/14469/22 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 у справі № 910/14469/22 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця".
4. Матеріали справи №910/14469/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 12.06.2023.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім