Справа № 621/293/21 Номер провадження 22-ц/814/1042/23Головуючий у 1-й інстанції Вельможна І.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
08 червня 2023 року м.Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Лобов О.А.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 липня 2021 року, постановлене суддею Вельможна І.В.,
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про індексацію простроченої заборгованості за договором позики,
05.02.2021 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що на виконанні у Зміївському РВ ДВС перебуває виконавчий лист №2-1412, виданий 01.10.2003 Зміївським районним судом Харківської області, про стягнення із ОСОБА_2 на його, позивача, користь заборгованості за договором позики у розмірі 6105,00 грн. Відповідачем судове рішення залишається не виконаним, а тому на підставі ст.625 ЦК України, просить суд визначити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, яка станом на час звернення в суд із цим позовом складає 44844,28 грн.
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто із ОСОБА_2 на його користь заборгованість з 3% річних у розмірі 548,95 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1202,69 грн., а всього 1752,14 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 35,48 грн.
Рішення районного суду вмотивовано тим, що з підстав неналежного виконання основного зобов'язання з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні витрати згідно ст.625 ЦК України в межах строку позовної давності, з 05.02.2018 по 04.02.2021.
Позивач оскаржив рішення районного суду в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне з'ясування обставин, просить рішення районного суду скасувати в частині, якою відмовлено у задоволенні вимог позову та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Із підстав, раніше викладених у позовній заяві, доводить, що законодавець надав право кредитору в любий час існування прострочення грошового зобов'язання подати вимогу про сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Реалізація такого права кредитором залежить виключно він наявності факту прострочення суми повернення позики, що відповідачем у цій справі визнається. Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд помилково застосував положення ЦК УССР 1963 року, залишивши поза увагою, що згідно п.6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, до позовів, строк пред'явлення яких, встановлюється законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності ЦК України, застосовуються правила позовної давності ЦК України.
Ухвалами Харківського апеляційного суду від 11.10.2021відкрито апеляційне провадження у вказаній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22.07.2021; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Розпорядженням Верховного Суду від 25.03.2022 №14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду - Полтавському апеляційному суду.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18.01.2023 прийнято справу до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.01.2000 ОСОБА_2 складено розписку, копія якої приєднана до позовної заяви, за змістом якої ним підтверджено отримання в борг від ОСОБА_1 зі строком повернення до 30.12.2000 кошти у розмірі 6105,00 грн., що на день складання розписки становило 1100,00 дол. США та зобов'язується їх повернути./а.с.3/
Згідно листа Зміївського РВ ДВС міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) від 07.06.2021 №13822, за даними АСВП на виконанні відділу перебувало ВП №32058809 з виконання виконавчого листа №2-1412, виданого 15.03.2004 Зміївським районним судом Харківської області про стягнення боргу з ОСОБА_2 у розмірі 6166,05 грн. на користь ОСОБА_1
06.04.2012 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та 04.04.2016 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (стара редакція), копію постанови разом з виконавчим документом направлено до підвідомчості Індустріального ВДВС Дніпропетровського МУЮ за місцем роботи боржника (ФО-П ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 ).
Повідомлено, що виконавчі провадження за вказаний період знищено у зв'язку з тим, що відповідно до п.9.9 про порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби строк зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву складає три роки./а.с.41/
Індустріальний ВДВС у м.Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) листом віл 01.07.2021 №20271 повідомлено, що згідно даних АСВП, виконавчий лист №2-1412, виданий 01.10.2003 Зміївським районним судом Харківської області про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на примусовому виконанні не перебував./а.с.48/
Згідно розрахунку, наданого позивачем, період прострочення грошового зобов'язання склав 6177 днів, за які нараховано: 6105,00 грн. (сума боргу) + 35642,20 грн. (інфляційне збільшення) + 3097,08 грн. (штрафні санкції) = 44844,28 грн./а.с.4-9/
21.05.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить застосувати строк позовної давності./а.с.35/
Частково задовольняючи вимоги позову, районний суд виходив із того, що з підстав неналежного виконання позичальником зобов'язання за договором позики, яке не припинилося після ухвалення судового рішення про стягнення боргу за тілом позики, останній має нести відповідальність на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.
При визначені розміру стягнення судом наведено власний розрахунок за період із 09.03.2004 по 04.02.2021, де розмір 3% річних склав3 097,09 грн., а інфляційні втрати - 36 098,87 грн. Разом із цим, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за період із 09.03.2004 по 04.02.2018, постановивши до стягнення за період із 05.02.2018 по 04.02.2021 3% річних у розмірі 549,45 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 1202,69 грн.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
За змістом позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у справі №310/11534/13-ц від 04.07.2018,№916/190/18 від 04.06.2019, №522/1528/15-ц від 26.01.2021, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу,за увесь час прострочення.
Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу в 2003 році зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за договором позики не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання, яке на момент звернення в суд із позовом (лютий 2021 року) залишається невиконаним. Відтак,позикодавець має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, який у цій справі обраховується від 02.10.2003 (наступний день від дати постановлення рішення) по 04.02.2021 (вимоги позову).
Разом із тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Наведені норми матеріального права та позицію Верховного Суду, якою врегульовано спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував та дійшов вмотивованого висновку про сплив позовної давності за вимогами позивача за період із 09.03.2004 по 04.02.2018, постановивши до стягнення виплати в порядку ч.2 ст.625 ЦК України за останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, а саме, із 05.02.2018 по 04.02.2021.
Проведений районним судом розрахунок виплат 3% річних та інфляційний витрат позивачем не спростовано, що є його процесуальним обов'язком, та відповідає перерахунку, здійсненому апеляційним судом через систему: https://ips.ligazakon.net/calculator/ff.
Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до довільного тлумачення норм права на власну користь, оскільки за наявності права кредитора на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України,за увесь час прострочення, реалізація такого права має здійснюватися із дотриманням строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Тоді як посилання позивача у доводах апеляційної скарги не правильне застосування до спірних правовідносин положень ЦК УССР 1963 року не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване судове рішення постановлено на підставі ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.367,368,374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.А. Лобов