Справа № 199/5509/18
(2/199/18/23)
Іменем України
21.03.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Свержевської В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Валентина Григорівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник Олександр Іванович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суховарова Наталія Володимирівна, арбітражний керуючий Салова Марія Сергіївна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Валентина Григорівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник Олександр Іванович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суховарова Наталія Володимирівна, арбітражний керуючий Салова Марія Сергіївна, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування позову зазначив, що 05.08.2008 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №025/0808/71-118.
Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, Банк зобов'язується надати боржнику (за кредитним Договором - Позичальникові) кредит у сумі 83 000,00 доларів США, a боржник зобов'язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами, у строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.
Банк свої зобов'язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_2 кредит у сумі 83000,00 доларів США.
У свою чергу, відповідач (боржник за договором) неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, чим грубо порушує істотні умови Кредитного договору, в результаті чого станом на 16.07.2018 року має прострочену заборгованість, яка складається із: заборгованість за кредитом - 81 804,56 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 2 145 997,43 грн.; заборгованість за відсотками - 79 818,29 дол. США., що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку - 2 093 891,16 грн..
Із метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором №025/0808/71-118 від 05.08.2008 року ВАТ «Сведбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_2 05.08.2008 року уклали Іпотечний договір, відповідно до якого останній передав Банку в іпотеку наступне майно, а саме: в житловому будинку літ.А-9 квартира АДРЕСА_1 , яка складається із: 1-коридор, 2, 4, 5-житлові кімнати, 3-комора, 6-кухня, 7-санвузол, 1-лоджія, І-балкон, яка знаходиться у АДРЕСА_2 .
Ринкова вартість предмету іпотеки становить 730 862,00 гривень. Відповідно до Інформаційної довідки №129009263 від 26.06.2018 року власником вищезазначеного предмету іпотеки є відповідач ОСОБА_1 .
28.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», який у свою чергу виступає правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк», та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено Договір факторингу.
Відповідно до п.2.1, 2.2. Договору Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі документації.
Із моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору.
Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
Разом із тим, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» укладено Договір факторингу.
Відповідно до п.2.1, 2.2. Договору Клієнт (ТОВ «ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації з моменту відступлення Клієнтом Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії, надані боржниками щодо заборгованостей, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/стягувача за договором №025/0808/71-118 від 05.08.2008 року, позичальником згідно з яким є ОСОБА_2 .
Таким чином, на даний час усі права кредитора за вищевказаними Кредитним договором належать ТОВ «Кредитні ініціативи».
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №025/0808/71-118 від 05.08.2008 року, яка станом на 16.07.2018 року становить: заборгованість за кредитом - 81 804,56 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 2 145 997,43 грн.; заборгованість за відсотками - 79 818,29 дол. США., що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку складає - 2 093 891,16 грн., а саме на квартиру АДРЕСА_3 .2, шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Полтавець Т.О. надала до суду відзив на позов, у якому проти задоволення позову заперечувала, оскільки позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності свідчили про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки 27.03.2018 року ОСОБА_1 придбав вказану квартиру у ОСОБА_5 , що підтверджується договором №1322 від 27.03.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Батовою Тетяною Сергіївною, рішення про державну реєстрацію 40329702 від 27.03.2018 року.
На момент придбання квартири у реєстрі були відсутні відомості про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, тому особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, таким чином ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_4 .
Тому, посилаючись на вказані обставини, представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив справу слухати у його відсутність.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, у якій просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та проводити розгляд справи за його відсутності.
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, просила проводити розгляд справи за її відсутності, про що надала до суду письмову заяву.
Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Т.С. у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву у якій просила провести розгляд справи за її відсутності.
Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник О.І., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суховарова Н.В. та арбітражний керуючий Салова М.С. у судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, про день та час судового засідання повідомлялися у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що 05.08.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», було укладено кредитний договір №025/0808/71-118, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 83000 доларів США на строк із 05.08.2008 року по 04.08.2037 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5% (т.1, а.с.5-8).
05.08.2008 року між ВАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір №025/0808/71-118-І, який було посвідчено приватним нотаріусом Мельник Олександром Івановичем та зареєстрований в реєстрі під №3104 (т.1, а.с.17-18).
Відповідно до умов іпотечного договору, ОСОБА_2 у забезпечення виконання основного зобов'язання передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_4 .
Судом встановлено, у 2009 році Господарським судом Дніпропетровської області в рамках господарської справи №Б 26/171-09 про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_2 , постановлено ухвалу про початок ліквідаційної процедури, призначення арбітражного керуючого Салової М.С., відкриття ліквідаційної процедури.
16 липня 2009 Товарною Біржею «Універсальна біржа нерухомості Троїцька» були проведені публічні торги, за наслідками яких було укладено біржовий контракт про придбання ОСОБА_3 у ФОП ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_4 .
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_6 , визнано дійсним правочин, укладений 16 липня 2009 року у формі Біржового контракту, в ході проведення торгів біржею «Універсальна біржа нерухомості «Троїцька», щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , та визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру (т.2, а.с.79-80).
Із відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2009 року приватним нотаріусом Бондар І.М. було вилучено іпотечне обтяження квартири АДРЕСА_4 . Внесення змін до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна було здійснено 27.11.2009, за реєстрованим номером №7690165 (т.1, а.с.185-189).
Також із відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що 30.11.2009 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_3 (т.1, а.с. 185-189).
05.12.2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , який посвідчено приватним нотаріусом Бондаренко В.Г., зареєстровано в реєстрі за №1743 (т.2, а.с.74).
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2009 року скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі (т.3, а.с.32-34).
24.03.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , договір посвідчений приватним нотаріусом Суховаровою Н.В. та зареєстровано в реєстрі під №343(т.2 а.с.128).
27.03.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Т.С., зареєстрованого в реєстрі за №1322 (т.2, а.с.2-3).
На виконання ухвали суду приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Т.С. надано до суду копію нотаріальної справи з посвідчення вказаного договору купівлі-продажу (т.2, а.с.1-39).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на дату посвідчення договору купівлі-продажу (27.03.2018 року) заборони відчуження об'єкту нерухомого майна та відомості у Державному реєстрі іпотек відсутні (т.2, а.с.40-43).
На теперішній час право власності на квартиру АДРЕСА_4 27.03.2018 року зареєстровано за ОСОБА_1
28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено Договір факторингу №15 (т.1, а.с.25-38).
Відповідно до п.2.1 Договору Банк відступає Фактору свої права Вимоги заборгованості по кредитним договорам, укладених з Боржниками, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації.
Відповідно до п.2.2. Договору з моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії надані боржниками щодо заборгованості, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
28.11.2012 року Актом прийому-передачі Реєстру заборгованостей боржників за Договором про надання факторингу №15 від 28.11.2012 року ПАТ «Сведбанк» передав факторові ТОВ «Вектор Плюс» права вимоги заборгованостей до боржників (т.1, а.с.50).
28.11.2012 між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір факторингу (т.1, а.с.39-47).
Відповідно до п.2.1 умов вказаного договору, Клієнт (ТОВ ФК «Вектор Плюс») відступає Фактору (ТОВ «Кредитні ініціативи») свої права Вимоги заборгованості по кредитним договорам, укладеним із Боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації.
Також, відповідно до п.2.2 вказаного договору з моменту відступлення Банком Фактору прав вимоги заборгованості від боржників, усі гарантії надані боржниками щодо заборгованості, стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору. Разом із правами вимоги до Фактора переходять усі пов'язані з ними права, зокрема права грошової вимоги щодо нарахованих та несплачених Боржниками процентів, комісій, штрафних санкцій та інших обов'язкових платежів.
28.11.2012 між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено Договір про передачу прав за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В. (т.1, а.с.58).
Таким чином, внаслідок укладених договорів відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором №025/0808/71-118 від 05 серпня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк».
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.
Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України договірне зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
Частиною п'ятою статті 2 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
У разі порушення боржником основного зобов'язання, відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно, виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 ЗК «Про іпотеку»).
Отже, за наведених умов забезпечення виконання зобов'язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 28.11.2012 року при укладенні між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» Договору про передачу прав за іпотечним договором, заборони відчуження іпотечної квартири АДРЕСА_4 в реєстрі обтяжень не було.
Станом на момент придбання 27.03.2018 року вказаної квартири відповідачем ОСОБА_1 обтяження щодо зареєстрованого майна також було відсутнє.
Суд звертає увагу, що відповідач придбав квартиру за договором купівлі-продажу майже через 9 років після вилучення приватним нотаріусом Бондар І.М. іпотечного обтяження квартири АДРЕСА_4 , на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.10.2009 року.
Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови ВС від 2 липня 2019 року у справі №48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови ВС від 26 червня 2019 року у справі №669/927/16-ц).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (провадження №14-436цс19)).
Тому, за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3537/17 (провадження №12-127гс19).
У пункті 49 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
За своєю правовою природою іпотека має речово-правову природу. Зважаючи, що в Цивільному кодексі України норми про іпотеку містяться в книзі п'ятій «Зобов'язальне право», то за таким підходом вона є забезпечувальним речовим правом. Разом із тим, характерною ознакою речового права є його абсолютний характер. Абсолютність речового права закріплює юридичне відношення управненої особи саме до речі, а не до конкретної зобов'язаної особи, що є характерним для зобов'язальних прав. Речовому праву управненої особи на річ кореспондується пасивний обов'язок будь-яких третіх осіб не перешкоджати управненій особі у використанні речі та не вчиняти будь-яких інших дій щодо речі без згоди управненої особи.
Оскільки абсолютне речове право діє щодо будь-яких третіх осіб і ті повинні дотримуватись його, то вони мають бути обізнані про наявність та зміст такого права. Тобто у разі придбання речі, обтяженої іпотекою, набувач повинен бути завчасно повідомлений про таке обтяження. У зв'язку з цим, сучасне речове право характеризується ще однією ознакою - його публічністю. Відповідно до цієї ознаки речові права підлягають публічній реєстрації, що робить їх наявність і зміст доступним для всіх третіх осіб - учасників цивільних правовідносин. В Україні реєстрація речових прав та їх обтяжень відбувається відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Таким чином, перш ніж набути у власність обтяжений іпотекою об'єкт нерухомості, набувач має можливість довідатися про наявність такого обтяження з публічного реєстру. За таких обставин положення статті 23 Закону України «Про іпотеку» про те, що до набувача переходять обов'язки за договором іпотеки, є спірними для правозастосовної практики.
Так, рішення суду повинно відповідати принципам справедливості та добросовісності, які відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України є загальними засадами цивільного законодавства, відтак, кожна цивільно-правова норма має застосовуватися з урахуванням цих засад. Судове рішення повинно бути справедливим за своєю суттю.
Суд вважає, що цивільно-правова відповідальність повинна покладатися не на набувача квартири, який нічого не порушив та є добросовісним набувачем, що знайшло своє підтвердження в суді, а на тих осіб, які вчинили порушення - позичальника, який не виконав свого зобов'язання за договором про повернення одержаних в кредит коштів.
Добросовісним набувачем особа вважається тому, що інформація про обтяження майна іпотекою до його відома не була доведена, а саме він, проявивши розумну обачність, не міг довідатися про обтяження придбаного ним об'єкту. Адже в Реєстрі обтяжень відомості про іпотеку об'єкта нерухомості були відсутні, як на момент відчуження об'єкта на користь відповідача, так і на момент придбання цього об'єкта продавцем та його попередниками, продавець залишався власником об'єкта впродовж доволі тривалого часу, при цьому нотаріус, який посвідчував договір, перевірив наявність обтяжень на запевнив покупця в їх відсутності, що також підтверджено при огляді судом копій нотаріальних справ із посвідчення вказаних договорів купівлі-продажу.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження речового права, що підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містить і частина друга статті 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають із моменту державної реєстрації іпотеки. Відтак, якщо в публічному реєстрі запис про обтяження відсутній, то річ не є обтяженою іпотекою ні для нинішнього, ні для її наступного власника. Це цілком відповідає правилу, відомому ще з римського права: «Ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам».
Як зазначалося вище, Велика Палата в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі 922/3537/17 вказала, що «добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому, за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень» (п. 38 постанови). Такого ж висновку дійшли Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі №487/1398/15, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі №905/2947/17. Подібне вирішення правового конфлікту відповідатиме і практиці Європейського суду з прав людини. В ситуаціях, коли йдеться про позбавлення права власності добросовісного набувача через помилку державного органу, Європейський суд з прав людини послідовно стверджує, що «легалізація передачі права власності на квартиру шляхом процедури реєстрації, спеціально спрямованої на надання додаткової безпеки власнику титулу, відноситься до виключної компетенції держави. Оскільки численні регуляторні державні органи дозволили перехід права власності, то потреба виправити їх минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення від 05 листопада 2002 року у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява №36548; рішення від 13 грудня 2007 року у справі «Гаші проти Хорватії№, заява № 32457/05, п. 40; рішення від 11 червня 2009 року у справі «Трго проти Хорватії», заява N 35298/04, п. 67; рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, п. 71; рішення від 29 січня 2015 року у справі "Столярова проти росії", заява N 15711/13, п. 48; рішення від 17 листопада 2016 року у справах "Пчєлінцева проти Росії", заява N 47724/07, п. 98 та "Поняєва та інші проти росії", заява N 63508/11, п. 53; рішення від 09 липня 2019 року у справі "Ольховський проти росії", заява N 53716/17, п. 27).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди мають застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Цивільна відповідальність у такому разі докладатиметься не на добросовісних осіб, які не вчинили порушень, а на державу, чий посадовець допустив недбальство в роботі і цим завдав збитків кредитодавцю.
Також суд вважає за потрібне зазначити, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Згідно з абзацом третім статті 1 Закону України №Про іпотеку№ іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Так, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону №898-IV).
Отже, за вказаних умов забезпечення виконання зобов'язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку, переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
Судом було встановлено, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_6 , яким визнано дійсним правочин, укладений 16 липня 2009 року у формі Біржового контракту в ході проведення торгів біржею «Універсальна біржа нерухомості «Троїцька», щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 , визнано за ОСОБА_3 право власності на вказану квартиру, скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 січня 2011 року.
У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного Реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
Як зазначено вище, при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
Велика Палата у постанові від 15.06.2021 року по справі №922/2416/17 зазначила, що у справі за вимогою про визнання права іпотекодержателя необхідно врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно. Таким чином, позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги усі встановлені в ході розгляду справи обставини, суд не вбачає підстав для задоволення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Валентина Григорівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мельник Олександр Іванович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суховарова Наталія Володимирівна, арбітражний керуючий Салова Марія Сергіївна, про звернення стягнення на предмет іпотеки, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя