Справа № 161/8367/22
Провадження № 1-кп/169/18/23
13 червня 2023 року смт.Турійськ
Турійський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Турійськ кримінальне провадження № 12021030550000686 за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Стобихівка, Камінь-Каширського району, Волинської області, українки, громадянки України, освіта повна вища, розлучена, пенсіонерка, зареєстрована та проживаюча за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України;
сторони кримінального провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
обвинувачена ОСОБА_3 ,
потерпілий ОСОБА_5 ,
захисник обвинуваченої ОСОБА_6 ,
представник потерпілого ОСОБА_7 ,
ОСОБА_3 , 28.07.2021 року, близько 16 години50 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «MAZDA 3», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням «Доманове-Ковель-Чернівці-Тереблече», зі сторони м. Ковель, Волинської області в напрямку м. Луцьк, Волинської області поблизу будинку № 19 по вулиці Луцькій, села Колодяжне, Ковельського району, Волинської області, не уважно стежила за дорожньою обстановкою, відповідним чином не зреагувала на її зміну, перед зміною напрямку руху, не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, завчасно до початку маневру не подала сигнал світловими покажчиками повороту відповідного напрямку, виконуючи маневр повороту ліворуч на вулицю Лесі Українки, села Колодяжне, Ковельського району, Волинської області, не надала дорогу мотоциклу марки «SHINERAY XY400GY-3» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_5 , що рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо, внаслідок чого допустила зіткнення зазначених вище транспортних засобів. В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мотоцикла марки «SHINERAY XY400GY-3» реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_5 , згідно висновку експерта № 10 від 13.04.2022 року комісійної судово-медичної експертизи Волинського обласного бюро судово-медичних експертиз отримав тілесні ушкодження у вигляді - полі травми: відкритого перелому суглобових кінців лівої плечової і ліктьової кісток; закритого перелому правої стегнової кістки, перелому сідничної кістки справа, перелому дужки С4 хребця, перелому тіла С5 хребця, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії: закрита черепно-мозкова травма зі струсом головного мозку - легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, згідно п. 2.3.3 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»; відкритий перелом суглобових кінців лівої плечової і ліктьової кісток, закритий перелом правої стегнової кістки, перелом сідничної кістки справа, перелом дужки С4 хребця - тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознаками тривалого розладу здоров'я згідно п. 2.2.1 в) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»; перелом тіла С5 хребця - до тяжкого тілесного ушкодження, що є небезпечним для життя згідно п. 2.1.3 е) «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».
В прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення ОСОБА_3 п. 2.3 б), п. 9.4, п. 10.1, п. 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року (з наступними змінами та доповненнями), а саме:
- п. 2.3 б) - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
- п. 9.2 б) - водій повинен подати вигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом;
- п. 9.4 - подати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50 - 100 м у населених пунктах і за 150 - 200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути незрозумілим для інших учасників руху. Подання сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів;
- п. 10.1. - перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п. 16.3 - перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо та праворуч.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 пояснила, що 28.07.2021 року сталась дорожньо-транспортна пригода за її участю. Провину свою визнала повністю, щиро розкаялась. Цивільні позови визнала, але при визначенні сум відшкодування покладалась на розсуд суду. Також повідомила, що частково відшкодувала потерпілому ОСОБА_5 заподіяну шкоду. Просила вибачення у потерпілого та суворо її карати.
Потерпілий ОСОБА_5 допитаний в судовому засіданні пояснив, що в с. Колодяжне Ковельського району Волинської області він рухався на мотоциклі, рухаючись в потоці транспортних засобів та під'їжджаючи до перехрестя виїхав автомобіль обвинуваченої та здійснив зіткнення з ним. Що саме було після ДТП він не пам'ятає, так як втратив свідомість. Цивільний позов підтримав повністю та просив його задовольнити.
На підставі ч.3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників процесу, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому з'ясовано, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позицій, а також роз'яснює, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин, суд вважає, що винність ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України доведена у повному обсязі.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне дії ОСОБА_3 кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
Як передбачено ч. 2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, ступеню їх тяжкості та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які пом'якшують та обтяжують його.
Призначаючи покарання обвинуваченій, у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та часткове відшкодування шкоди.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
З врахуванням роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Крім того, суд враховує роз'яснення, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004, згідно якого Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року №14 при призначенні покарання за ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
Так, обвинувачена характеризується за місцем проживання позитивно; раніше не судима, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має стійкі соціальні зв'язки, порушень в сфері безпеки руху раніше не допускала, а також всі обставини справи та позицію сторони обвинувачення, вважає за можливе призначити обвинуваченій покарання в межах санкції інкримінованої їй статті у виді позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 та ст. 76 КК України.
Відшкодування витрат на залучення експерта підлягають стягненню.
Відповідно до ст. 100 КПК України необхідно вирішити долю речового доказу.
По справі заявлено два цивільних позови.
Комунальне підприємство «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради (далі - КП «ВОКЛ») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушенням.
Позивач просив стягнути з відповідача витрати на лікування потерпілого в сумі 41364,74 гривні. Свої вимоги мотивують, тим що потерпілий ОСОБА_5 проходив лікування в комунальному підприємстві «Волинська обласна клінічна лікарня» в липні протягом 4 днів та в серпні протягом 18 днів.
Вирішуючи цивільний позов щодо позовних вимог КП «ВОКЛ», суд з урахуванням доведеності вважає його таким, що підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлений параграфом 2 Глави 82 ЦК України.
За змістом ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
За змістом наведеної норми матеріального права обов'язок відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, покладається саме на винну особу, яка вчинила цей злочин, і заподіяла шкоду здоров'ю потерпілої, як умисними, так і необережними діями.
Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» від 07 липня 1995 року № 11 роз'яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою КМУ № 545 від 16 липня 1993 року (далі Порядок).
Цим Порядком передбачено, що сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених в стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.
Як вбачається з п.2 Порядку визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.
Згідно з п. 3 Порядку визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я або прокурора.
Потерпілим ОСОБА_5 було заявлено цивільний позов до ОСОБА_3 та Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуране Груп» про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В процесі розгляду справи позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог.
Відповідно до яких, позивач просив стягнути з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуране Груп» на його користь завдану йому майнову шкоду (збитки) вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України в сумі 188051,43 гривні, з яких 120462,84 гривні - шкода заподіяна здоров'ю потерпілого, 67588,59 гривні - шкода заподіяна майну потерпілого.
Стягнути з ОСОБА_3 на його користь 3720 гривень сплачених судовому експерту за проведення експертного авто товарознавчого дослідження.
Стягнути з ОСОБА_3 на його користь завдану моральну (немайнову) шкоду в сумі 150000гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на його користь судові витрати в сумі 10000 гривень, сплачені на професійну правничу допомогу.
Свої вимоги мотивує наступним. Після ДТП перебував на лікуванні в медичному закладі витратив значні кошти на ліки, імпланти, діагностичні дослідження.
Щодо вартості матеріального збитку зазначає, що вона визначена відповідно до експертного дослідження.
Суму моральної шкоди обґрунтовує тим, що після ДТП та отримання тілесних ушкоджень переніс знаний фізичний біль, пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи. Обурення, приниженої гідності, тривоги, страху за своє здоров'я та життя. Значні тривожні відчуття тривають і до цього часу. Наслідки перенесеної травми призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін та інше.
Від відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуране Груп» до суду надійшов відзив, відповідно до якого вони позовні вимоги не визнали та просили в задоволенні позову відмовити.
Вивчивши матеріали цивільного позову, суд приходить до висновку щодо його часткового задоволення, виходячи з наступного.
Згідно ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Вирішуючи питання про відшкодування матеріальної шкоди, суд має керуватися відповідними нормами цивільного та іншого законодавства, які регулюють майнову відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам, підприємствам, установам, організаціям, державі.
Згідно ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Так, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є страхувальником ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на підставі полісу № АР 4755012, строк дії якого закінчувався 30.09.2021 року. Згідно умов викладених у полісі виплата страхової суми встановлена у розмірі 130 000 гривень при завданні шкоди майну третіх осіб та 260 000 гривень при заподіянні шкоди життю і здоров'ю.
Щодо відшкодування шкоди заподіяної майну потерпілого, страховик в цій частині позов не визнав посилаючись, що потерпілим пропущено річний строк зі зверненням з заявою про відшкодування шкоди.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 23 Закону встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
За приписами пункту 37.1.4 Закону України №1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини.
Застосування положень Закону №1961-IV у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.
Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди. А тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди. Це також узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України. Законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них - передбачена статтею 35 Закону №1961-IV. Шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до МТСБУ за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування.
Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до МТСБУ про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення. Так, згідно з пунктом 36.1. статті 36 Закону №1961-IV рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Протилежний підхід, який ставив би у залежність право потерпілого на компенсацію за результатами кримінального провадження від попереднього звернення чи не звернення з заявою до цих осіб, призвів би до істотного обмеження, чи навіть повного нівелювання його права на судовий захист у кримінальному процесі, встановленого статтею 128 КПК України.
Отже, страховик (МТСБУ) приймає таке рішення про здійснення відшкодування (регламентної виплати) також і на підставі рішення суду у разі, якщо спір розглядався в судовому порядку.
У постанові КЦС від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц касаційний суд висловився про необхідність стягнення страхового відшкодування не зважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду в межах необхідного строку, а в постанові ККС від 30 серпня 2018 року у справі № 732/865/16-к посилання страховика на те, що потерпілий не звертався до нього із заявою про виплату страхового відшкодування, було відхилено касаційним судом. У постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 910/426/17 суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій і зазначив таке: «потерпіла особа не зобов'язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002, може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту».
У системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону №1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Водночас у межах кримінального провадження за ст. 286 КК України факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмету доказування. Тобто в цьому разі незвернення потерпілого безпосередньо до МТСБУ або страховика жодним чином не перешкоджає з'ясуванню обставин, з якими законодавець пов'язує підстави для виплати відшкодування. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для задоволення в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до МТСБУ про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону №1961-IV, не є обов'язковим.
З наведеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду висловила свою правову позицію щодо того, що позов до страховика щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, в межах кримінального провадження, може бути пред'явлено до суду.
Крім цього, для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону №1961-IV, не є обов'язковою умовою.
У своїй постанові від 02.09.2020 у справі № 452/435/17 Верховний Суд вказав, що відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред'являються у порядку цивільного судочинства. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Аналіз змісту вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності для потерпілого у кримінальному провадженні за вимогами про відшкодування шкоди співпадає з моментом появи у кримінальному провадженні особи у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, тобто коли у потерпілого виникає право на пред'явлення позову до конкретної особи.
Так відповідно реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні доданого до обвинувального акту, ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення передбачено ч. 2 ст. 286 КК України 15.06.2022 року, а з позовом потерпілий звернувся до суду 30.11.2022 року.
Тому, суд приходить до висновку, що потерпілим зазначений строк порушено не було.
Щодо суми заподіяної майну.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якої транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необгрунтованим. Ремонт вважається економічно необгрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП.
У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди здійснюється у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Право на залишки транспортного засобу отримує страховик чи моторне транспортне страхове бюро.
Потерпілий просить стягнути 67588,59 гривень як відшкодування ринкової вартості транспортного засобу до ДТП, оскільки останній згідно висновку експертного дослідження № 2294 від 29.09.2022 року ремонту не підлягає та є технічно знищеним.
Потерпілий погоджується з тим, що транспортний засіб фізично знищений та не заперечував, щодо передачі залишків транспортного засобу страховій компанії.
Оскільки вартість залишків транспортного засобу у експертному дослідженні не визначена, тому суд приймає за суму збитку 67588,59 гривень, а залишки транспортного засобу вважає за необхідне передати відповідачеві.
Щодо стягнення витрат на лікування, суд виходить з наступного.
Згідно ст. 24 вказаного Закону у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Страховою компанією до відзиву надано детальний опис кожного наданого потерпілим чеку на придбання ліків. Згідно даного розрахунку сума, що підлягає стягненню становить 108767,04 гривень, з заявленої потерпілим суми виключено придбання не лікарських засобів та не підтверджені витрати. Суд погоджується з цією позицією та приходить до висновку, що в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Тому зазначена сума підлягає стягненню.
Також підлягають стягненню витрати на залучення експерта.
Згідно ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Верховний суд України в п. 9 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року за №4(з подальшими змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Оскільки ОСОБА_3 в рахунок погашення шкоди заподіяної кримінальним правопорушення відшкодовано 40 000 гривень, що підтверджується фіскальними чеками, то позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 110 000 гривень.
Керуючись ст.ст. 369, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_3 винною у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинувачену ОСОБА_3 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки з покладенням на неї наступних обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.
Початок іспитового строку обчислювати з дня проголошення вироку.
Цивільний позов Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушенням задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради витрати на лікування в сумі 41364 (сорок одна тисяча триста шістдесят чотири) гривні 74 копійки.
Цивільний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуране Груп» про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України задовольнити частково.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь ОСОБА_5 завдану майнову шкоду (збитки) в розмірі 176355 (сто сімдесят шість тисяч триста п'ятдесят п'ять) гривень 63 копійки, з яких 108767 (сто вісім тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 04 копійки - шкода заподіяна здоров'ю, 67588 (шістдесят сім тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) гривень 59 копійко - шкода, заподіяна майну потерпілого.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 3720 (три тисячі сімсот двадцять) гривень сплачених за проведення експертного дослідження, 10000 (десять тисяч) гривень витрати, сплачені на професійну правничу допомогу, 110 000 (сто десять тисяч) в рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а всього 123 720 (сто двадцять три тисячі сімсот двадцять) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта для проведення експертизи: № СЕ-19/103-21/6492-ІТ в сумі 1372 гривні 96 копійок, № СЕ-19/103-21/8473-ІТ в сумі 2745 гривень 92 копійки, № СЕ-19/103-21/8472-ІТ в сумі 2745 гривень 92 копійки, № СЕ-19/103-21/8471-ІТ в сумі 4118 гривень 88 копійок, а всього 10983 (десять тисяч дев'ятсот вісімдесят три) гривні 68 копійок.
Речові докази по справі:
-Автомобіль марки «Mazda 3» реєстраційний номер НОМЕР_1 , що знаходить на зберіганні на спеціальному майданчику зберігання транспортних засобів ГУНП у Волинській області - повернути власнику ОСОБА_3 ;
-Мотоцикл «Shineray» реєстраційний номер НОМЕР_2 , що знаходить на зберіганні на спеціальному майданчику зберігання транспортних засобів ГУНП у Волинській області - передати в розпорядження ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуране Груп», в якості залишків фізично знищеного транспортного засобу.
Скасувати заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, що застосовано на підставі ухвал слідчого судді від 02.08.2021 року.
Вирок може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_1