Головуючий І інстанції: Н.В. Савицька
12 червня 2023 р. Справа № 480/6857/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Чалого І.С. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 по справі № 480/6857/22
за позовом ОСОБА_1
до Фонду державного майна України , Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях
про скасування наказу, зобов'язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- скасувати наказ Фонду державного майна України від 04.10.2022 №233-р «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям надати ОСОБА_1 щорічні відпустки (основні та додаткові) відповідно до поданої ним заяви від 13.05.2022;
- зобов'язати Фонд державного майна України звільнити з займаної посади ОСОБА_1 відповідно до поданої ним заяви від 16.09.2022 після надання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям всіх невикористаних ним щорічних відпусток;
- стягнути з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2022 по день прийняття судового рішення.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 відмовлено у задоволенні позову.
Позивач, не погодившись із прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про не врахування судом першої інстанції неправомірності прийняття наказу про звільнення, оскільки останній прийнято без врахування заяви позивача від 16.09.2022 року. Також судом не враховано, що щорічні відпустки (основні та додаткові) надано позивачу не у відповідності до поданої ним заяви від 13.05.2022.
Фонд державного майна України, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - відповідачі) надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив публічну службу на посаді заступника начальника РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях.
13.05.2022, 25.05.2022 позивач звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях із заявами, в яких просив відповідно до припису ст.3 Закону України "Про відпустки" надати йому, передбачені вимогам діючого законодавства, невикористані основні та додаткові відпустки за час роботи в Регіональному відділенні з 04 червня 2022 року з наступним звільненням у зв'язку з виходом на пенсію. Датою звільнення вважати останній день відпустки (а.с.7).
30.05.2022 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях видано наказ №31 «Про надання відпустки Володимиру Гордієнко» (а.с.11).
02.06.2022 за результатом розгляду заяв відповідачем повідомлено позивача, що у зв'язку з досягненням ним 13.10.2022 65-річного віку Регіональним відділенням видано наказ від 30.05.202 № 31 «Про надання відпустки ОСОБА_2 » (а.с. 9).
06.06.2022 позивачем подана заява про зауваження щодо наказу РВ ФДМУ по Полтавській та Сумській областях від 30.05.2022 (а.с.12-13).
21.06.2022 відповідачем видано наказ № 51 "Про внесення змін до наказу від 30.05.2022 №31" (а.с.15).
Крім того, 06.06.2022, 16.09.2022 позивач подав заяви до Фонду державного майна України, в яких просив продовжити йому термін перебування на державній службі після 13.10.2022 до надання всіх днів відпусток, звільнити з займаної посади відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки» (а.с. 18, 22-23).
У подальшому наказом Фонду державного майна України від 04.10.2022 № 233-р «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 13 жовтня 2022 року у зв'язку з досягненням 65-річного віку (п. 7 ч.1 ст. 83 Закону України « Про державну службу» (а.с.24).
06.10.2022 Регіональним відділенням прийнято наказ № 114 «Про внесення змін до наказу від 30.05.2022 року», згідно якого тривалість наданої відпустки визначена до 12.10.2022 (а.с. 17).
Позивач, не погоджуючись з наказом про звільнення, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного наказу Фонду державного майна України про звільнення позивача та необґрунтованості позовних вимог щодо зобов'язання Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям надати ОСОБА_1 щорічні відпустки (основні та додаткові) відповідно до поданої ним заяви від 13.05.2022; щодо зобов'язання Фонду державного майна України звільнити з займаної посади ОСОБА_1 відповідно до поданої ним заяви від 16.09.2022 після надання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям всіх невикористаних ним щорічних відпусток;- стягнення на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2022 по день прийняття судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Так, підстави припинення державної служби визначені ст. 83 Закону № 889-VIII.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з ч. 3 ст. 83 Закону № 889-VIII у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. Вихідна допомога державному службовцю, який звільняється на підставі пункту 7 частини першої цієї статті, виплачується одноразово за його бажанням у разі виходу на пенсію або досягнення 65-річного віку.
Відповідно до ч. 4 ст. 83 Закону № 889-VIII у зв'язку з потребами служби державний службовець за рішенням суб'єкта призначення може бути залишений на державній службі після досягнення 65-річного віку за його згодою. Рішення про продовження строку перебування на державній службі приймається суб'єктом призначення щороку, але не більш як до досягнення державним службовцем 70-річного віку.
Отже, продовження проходження служби державного службовця після досягнення ним 65-річного віку може бути здійснено за рішенням суб'єкта призначення без звільнення такого державного службовця. При цьому, залишення державного службовця на посаді після досягнення ним 65-річного віку можливе виключно за рішенням суб'єкта призначення та у випадку потреби служби.
Судовим розглядом встановлено, що з метою визначення наявності потреби у продовженні державної служби позивача, Фонд державного майна України від 10.08.2022 №10-9-10486 звернувся до Регіонального відділення з відповідним листом (а.с.75).
У відповідь на вказаний лист Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях повідомило про відсутність потреб у продовженні строку перебування на державній службі ОСОБА_1 у зв'язку з браком ініціативності, зацікавленості у підвищенні свого професійного рівня, орієнтованості на розвиток регіонального відділення (а.с.72-74).
За таких обставин, суб'єктом призначення не прийнято рішення щодо продовження строку перебування ОСОБА_1 на державній службі.
З огляду на вказане вище, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача щодо неправомірності прийняття наказу про звільнення, адже останній виданий відповідним органом на підставі та у строк, що передбачений чинним законодавством.
Таким чином, наказ Фонду державного майна України від 04.10.2022 №233-р «Про звільнення ОСОБА_1 є правомірним та не підлягає скасуванню, у зв'язку з чим відстуні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині
Щодо вимог позивача про зобов'язання Фонду державного майна України звільнити з займаної посади ОСОБА_1 відповідно до поданої ним заяви від 16.09.2022 після надання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям всіх невикористаних ним щорічних відпусток, судова колегія зазначає наступне.
Судовим розглядом встановлено, що 16.09.2022 позивач подав заяву до Фонду державного майна України, в якій просив продовжити йому термін перебування на державній службі після 13.10.2022 до надання всіх днів відпусток, звільнити з займаної посади відповідно до статті 3 Закону України «Про відпустки».
Разом з тим, позивач вважає, що відповідачем прийнято наказ про його звільнення без врахування заяви від 16.09.2022 року.
Колегія суддів вважає необгрунтованими такі доводи апелянта, оскільки статтею 83 Закону України «Про державну службу» передбачено право, а не обов'язок, суб'єкта призначення продовжувати граничній вік перебування на державній службі. При цьому, відповідне рішення приймається з урахуванням принципу доцільності та необхідності продовження роботи особою, що досягла 65- річного віку виключно у зв'язку із потребами служби.
За таких обставин, позовні вимоги стосовно зобов'язання Фонду державного майна України звільнити з займаної посади ОСОБА_1 відповідно до заяви від 16.09.2022 після надання Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям всіх невикористаних ним щорічних відпусток є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, також відсутні підстави для стягнення з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.10.2022 по день прийняття судового рішення.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям надати ОСОБА_1 щорічні відпустки (основні та додаткові) відповідно до поданої ним заяви від 13.05.2022, колегія суддів зазначає наступне.
Закон України «Про відпустки» встановлено державні гарантії права на відпустки працівників, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Із матеріалів справи встановлено, що на час прийняття Регіональним відділенням наказу від 30.05.2022 №31 про надання відпусток, було відсутнє рішення (наказ) суб'єкта призначення про розірвання трудового договору (припинення державної служби) з ОСОБА_1 .
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, подання позивачем 06.06.2022, 16.09.2022 заяв суб'єкту призначення не підтверджує факту звільнення чи досягнення згоди між працівником та роботодавцем щодо розірвання трудового договору (припинення державної служби).
Разом з тим, варто зазначити, що заява ОСОБА_1 від 13.05.2022 розглядалась Регіональним відділенням лише в частині надання відпусток у порядку, визначеному законодавством, оскільки питання звільнення позивача з посади віднесено виключно до повноважень Фонду державного майна України.
Таким чином, за відсутності документально підтвердженого факту про звільнення суб'єктом призначення ОСОБА_1 у Регіонального відділення не існувало жодних правових підстав для застосування частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки», у зв'язку з чим позивачу надано щорічні відпустки загальною тривалістю 132 календарних дня з 04.06.2022 по 13.10.2022, тобто, до дня досягнення позивачем 65-річного віку.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. У разі звільнення працівника у період дії воєнного часу йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Так, в подальшому наказом Фонду державного майна України від 04.10.2022 №233-р «Про звільнення ОСОБА_1 » Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях було доручено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати та грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки.
З огляду на викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині щодо зобов'язання Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областям надати ОСОБА_1 щорічні відпустки (основні та додаткові) відповідно до поданої ним заяви від 13.05.2022.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого обґрунтованого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи та не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 по справі № 480/6857/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді І.С. Чалий В.В. Катунов