12 червня 2023 року справа №200/2007/21-а
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року (головуючий суддя І інстанції - Крилова М.М.) у справі № 200/2007/21-а за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії -
До Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшов адміністративний позов адвоката Дяченка Олексія Володимировича який діє в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2017 року по 11 лютого 2021 року включно;
- зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2017 року по 11 лютого 2021 року включно.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2017 року по 11 лютого 2021 року включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2017 року по 11 лютого 2021 року включно.
Вищевказане рішення суду набрало законної сили - 25 жовтня 2021 року.
16 листопада 2021 року Донецький окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист №200/2207/21.
27 січня 2022 року від позивача надійшла заява в порядку ст.383 КАС України (вхід. №19/22), в якій заявник просить:
- визнати протиправною бездіяльність бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не виплати в повному розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 21.09.2017 року по 11.02.2021 року включно при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року по справі №200/2007/21;
- постановити окрему ухвалу про притягнення до відповідальності командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , який відповідальний за нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 при виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року по справі №200/2007/21;
- встановити військовій частині НОМЕР_1 місячний строк з дня отримання ухвали для надання відповіді про результати розгляду окремої ухвали на інформації про вжиті заходи.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року в задоволенні заяви представника позивача Дяченка О.В. в порядку ст.383 КАС України про визнання протиправною бездіяльність вчинену суб'єктом владних повноважень у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погодившись із вищевказаною ухвалою позивач, через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив її скасувати та задовольнити заяву в порядку ст.383 КАС України.
В обґрунтування апеляційної скарги вказано на невірний розрахунок відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку, тобто неналежне виконання рішення суду, на що не звернув увагу суд першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, з наступних підстав.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з ч. 6 ст. 383 КАС України за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Відтак, правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Суд зазначає, що застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України вбачається за можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
В контексті розуміння вимог чинного законодавства протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, про що зазначив у постанові від 13 червня 2017 року у справі № 21-1393а17 Верховний суд України, роз'яснивши при цьому, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
З огляду на вищевикладене, суд вказує на те, що бездіяльністю визнається пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах.
Судами встановлено, що згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року по справі №200/2007/21, судом визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2017 року по 11 лютого 2021 року включно та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2017 року по 11 лютого 2021 року включно.
З аналізу судового рішення, вбачається, що судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо конкретного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та з яких складових грошового забезпечення повинен обчислюватись такий розрахунок, а констатовано права на отримання такого заробітку.
Відтак, судом не встановлено факту невиконання суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що є підставою для відмови у задоволені заяви позивача.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 червня 2023 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць