ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" червня 2023 р. справа № 300/7408/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Західного територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2017 року по 25.10.2021 року в розмірі 715691 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 з військової служби протиправно не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив компенсацію за неотримане речове майно. Позивач вказав, що Західним територіальним управлінням Національної гвардії України 25.10.2021 виплачено заборгованість із компенсації за неотримане речове майно в сумі 11204,12 грн., яка виникла на день звільнення з військової служби. Вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, в даному випадку необхідно застосувати норму статті 117 Кодексу законів про працю України щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.11.2021 року відкрито провадження у даній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.22-23).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 року зупинено провадження в адміністративній справі № 300/7408/21 за позовом ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, до закінчення воєнного стану в Україні (а.с.47-48).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2023 року поновлено провадження у справі № 300/7408/21.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.01.2022 року, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області переконане, що обчислений відповідно до правил статтей 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, оскільки сума невиплаченої компенсації за речове майно (11204,12 грн.) є значно меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (715691грн.). Водночас, на думку представника відповідача, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (а.с.27-30).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзив на позов та в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Західному територіальному управлінні Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ).
Згідно витягу із наказу начальника Західного територіального управління Національної гвардії України (по стройовій частині) від 28.02.2017 року № 64 позивача з 28.02.2017 року виключено зі списків особового складу підрозділів управління (а.с.10).
Як встановлено судом з матеріалів адміністративної справи, відповідачем 25.10.2021 року виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 11204,12 грн. (а.с.18).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Західного територіального управління Національної гвардії України щодо несвоєчасної виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, як виплати індексації грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється, оскільки такі спростовуються наведеними вище мотивами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку, - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, внаслідок чого, позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Як вже зазначалось судом, остаточний розрахунок з вказаної виплати проведений відповідачем - 25.10.2021 року.
Відтак, період з 28.02.2017 року по 25.10.2021 року є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки 28.02.2017 року є останнім робочим днем позивача, а останнім днем такого розрахунку є саме 25.10.2021 року - день коли з позивач проведено остаточний розрахунок. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 05.12.2018 у справі № 808/2442/16.
Внаслідок чого, відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Водночас, у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку обов'язковому визначенню підлягають розмір спірного середнього заробітку та час затримки розрахунку.
Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України “Про оплату праці” визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З даною метою, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.05.2022 року витребувано у Центрального архівного відділу Національної гвардії України відомості щодо розміру заробітної плати ОСОБА_1 за період з листопада 2016 року по січень 2017 року (а.с.44-45).
Із наданої Центральним архівним відділом Національної гвардії України картки особового рахунку на виплату грошового забезпечення № 176, судом встановлено, що розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці, що передували місяцю в якому відбулося звільнення з військової служби, становив: за грудень 2016 року - 19978,9 грн., за січень 2017 року - 1260 грн., всього - 21238,9 грн., а при ділення цієї суми на 62 календарний день середньоденне грошове забезпечення становить 342,56 грн. (а.с.35).
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено 25.10.2021 року при виключенні останнього із списків Західного територіального управління Національної гвардії України 28.02.2017 року, то за такого розрахунку середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 28.02.2017 року по 25.10.2021 року із розрахунку 342,56 грн. в день за затримку терміном 1700 днів у сумі буде становити 582352 грн. (342,56 грн. * 1700 днів).
Однак, суд враховує, що в порівнянні із сумою виплаченої компенсації за неотримане речове майно (11204,12 грн.) вищевказану розрахункову суму (582352 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки така в декілька разів перевищує суму такої компенсації.
Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
Зокрема, істотність частки компенсації за неотримане речове майно в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 11204,12 грн. (сума компенсації за неотримане речове майно) / 582352 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 1,9%.
Денна сума, яка підлягає виплаті з урахуванням істотності частки 1,9%, становить: 342,56 грн. (середня заробітна плата позивача за один день) х 1,9% = 6,50 грн.
Отже, за 1700 днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 11050 грн. (6,50 грн. х 1700 днів).
Варто додати, що зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний правовий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №821/2093/16.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України “Про судовий збір”, а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Західного територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволити частково.
Стягнути із Західного територіального управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 25575767, АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2017 року по 25.10.2021 року в сумі 11050 грн. (одинадцять тисяч п'ятдесят) гривень.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).
Відповідач:
Західне територіальне управління Національної гвардії України (військової частини НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ 25575767, вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.