ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"12" червня 2023 р. справа № 300/923/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Підгайна Віта Володимирівна, звернувся до суду з адміністративним позовом до Солотвинської селищної ради (далі - відповідач) про визнання протиправною відмову від 02.12.2022 №Г-1309 в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та зобов'язання повторно розглянути заяву про надання статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" з урахуванням висновків суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що відповідно до довідки від 06.04.2022 №2601-5000764880 ОСОБА_1 зареєстрований як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач 11.11.2022 звернувся до Солотвинської селищної ради із заявою про видачу йому посвідчення особи, яка проживає на території гірського населеного пункту. Однак, рішенням відповідача від 02.12.2022 № Г-1309, ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу особи яка проживає на території гірського населеного пункту, оскільки внутрішньо переміщені особи тимчасово проживають/перебувають на території відповідного населеного пункту. Проте на думку, представника позивача, відмова у наданні позивачу, статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту від 02.12.2022 № Г-1309, є незаконною та такою, що підлягає перегляду оскільки адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті. Відтак, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є доказом постійного проживання особи на території гірського населеного пункту. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 04.04.2023 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що надання статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту в Україні, відбувається згідно вимог Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", яким передбачено постійність проживання, навчання та праці на території відповідних гірських населених пунктів. Так, відповідно до п.8 Положення №345 громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям) посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства) і довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом. Проте позивачем до заяви від 03.10.2022 долучено довідку ВПО, а не довідку про постійне проживання у гірському населеному пункті. Крім цього, положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підтверджують тимчасовий характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік. В зв'язку із наведеним, позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно, довідки від 06.04.2022 №2601-5000764880 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.8).
11.11.2022 позивач звернулася до відповідача із заявою про видання посвідчення як особі, яка проживає на території гірського населеного пункту, що не заперечується сторонами.
Листом від 02.12.2022 № Г-1309, Солотвинською селищною радою відмовлено позивачу у наданні статусу особи, що проживає в гірському районі та зазначено, що відповідно до статті 5 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Не погоджуючись із відмовою суб'єкта владних повноважень, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі Закон України № 1207-VІІ) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Згідно, статті 8 Закону № 1207-VII передбачено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Статтею 18 Закону України № 1207-VІІ передбачено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII.
У відповідності до статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
Згідно частин 1-3 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 статті 5 Закону № 1706-VII).
Статтею 14 Закону № 1706-VI передбачено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Таким чином, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.
Так, Президентом України 24 лютого 2022 року прийнято Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Відповідно до пункту 1 Указу№64/2022 воєнний стан діє з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 22.04.2022 №259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022, від 07.11.2022 №757/2022 було продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб та з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб відповідно.
На затвердження даних указів Верховною Радою України прийнято відповідні закони.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд наголошує, що у частині 1 статті 5 Закону № 1706-VII чітко визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 29 Цивільного Кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" від 05.11.2021 № 1871-IX особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
На період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (пункт 10 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1871-IX).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом від 22.12.2022 № 309, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затвердило Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Згідно вказаного Переліку Попаснянська міська територіальна громада Луганської області з 07.05.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.
Відповідно до довідки від 06.04.2022 №2601-5000764880 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.8).
З урахуванням вищевикладеного, на переконання суду довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є доказом постійного проживання особи на території гірського населеного пункту.
Суд зазначає, що критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, встановлено Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 р. № 56/95-ВР (далі - Закон № 56/95-ВР).
Закон № 56/95-ВР встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються.
До гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність (стаття 1 Закону № 56/95-ВР).
Відповідно до статті 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.
На виконання постанови Верховної Ради України від 15.02.1995 № 57 "Про порядок введення в дію Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою від 11.08.1995 № 647 затвердив перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, до якого включено село Маркова, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область.
Згідно статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.
Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.
Рішення виконавчого органу місцевої ради про відмову у наданні (припиненні) громадянинові статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського визначені статтею 6 Закону № 56/95-ВР.
Суд зазначає, що Закон № 56/95-ВР встановлює гарантії соціального захисту громадян, які проживають, працюють або навчаються на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та не визначає обмежень за професійною ознакою чи видами соціального захисту. Вказаний Закон спрямований виключно на підтримку населення, яке проживає і працює у гірській місцевості, шляхом формування системи матеріальної підтримки осіб та стимулювання розвитку гірських населених пунктів.
Відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" Кабінет Міністрів України постановою №345 від 19.03.1996 затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.
Це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні (п.1-2 Положення № 345).
Згідно п.4 Положення №345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.
Відповідно до п.7 Положення №345 посвідчення видаються таким категоріям громадян:
а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;
б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);
в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;
г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об'єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.
У відповідності до п.8 Положення №345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів:
а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом;
б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи;
в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу.
Згідно п.10 Положення №345 дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який
його видав, у разі:
а) зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті;
б) зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення);
в) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.
Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.
Так, згідно із вищезазначеними нормами Постанови № 345, посвідчення видаються особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських при поданні, зокрема, довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом.
Суд зазначає, що фактичним місцем проживання ОСОБА_1 згідно, довідки від 06.04.2022 №2601-5000764880, є село Маркова, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, населений пункт, якому згідно із Постановою № 647 надано статус гірського.
Відтак, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що рішення про надання статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту, приймалися на засіданнях виконавчого комітету Солотвинської селищної ради, на користь громадян, які постійно проживали та проживають на території населених пунктів, що входять до складу територіальної громади Солотвинської селищної ради, оскільки в частини 1 статті 5 Закону № 1706-VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи.
При цьому суд приймає до уваги те, що відповідно до пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1871-IX внутрішньо переміщена особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації свого попереднього постійного місця проживання.
Також у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання" від 11.12.2003 №1382-IV зазначено, що місце перебування - це житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
З системного аналізу наведеної норми слідує, що головною умовою терміну "перебування" є його тривалість, а саме менше шести місяців на рік.
Як наслідок, оскільки ОСОБА_1 проживає вже більше шести місяців у гірському населеному пункті, зокрема в селі Маркове, Івано-Франківського району, суд дійшов висновку, що таке проживання, слід вважати постійним, а тому наявні всі підстави для надання статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на лист Міністерства соціальної політики України, як підставу для відмови у видачі позивачу відповідного посвідчення, оскільки вказані роз'яснення не є нормативно-правовими актами та мають лише інформаційний характер.
У справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11, п.п. 170, 171) вказав, що вислів «згідно із законом» …. також стосується якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе (рішення у справі «Копп проти Швейцарії» (Корр v. Switzerland), заява № 23224/94, п. 55); «якість закону» передбачає, inter alia (з лат. «серед інших речей і справ»), що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на конвенційні права особи (рішення у справі «С.G. та інші проти Болгарії» (С.G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07, п. 39);
У справі «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02, п. 25) суд зауважив, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) № 38812/97, п. 155).
Окрім цього, суд зазначає, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі №822/524/18, із посиланням на положення ст.ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У контексті охарактеризованого критерію «якості закону» суд зазначає, що у випадку встановлення невідповідності окремих положень закону вказаному критерію, суд повинен застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення такого закону.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й враховуючи наявність в національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав та основних свобод, зокрема у сфері соціального захисту внутрішньо переміщених осіб, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку про протиправність відмови відповідача від 02.12.2022 №Г-1309 в наданні ОСОБА_1 статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту.
Як наслідок, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в наданні статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, законної мети такої відмови, для належного захисту порушених прав ОСОБА_1 слід зобов'язати Солотвинську селищну раду повторно розглянути заяву про надання статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", з урахуванням висновків суду за результатами розгляду даного позову, що відповідатиме об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім для ефективного судового захисту.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Одночасно з позовною заявою представником позивача подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до вирішення справи по суті, оскільки ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, та має мінімальний дохід.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.03.2023, відкрито провадження в даній адміністративній справі, а позовні вимоги ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради, підлягають до задоволення, то суд робить висновок про стягнення в дохід державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Солотвинської селищної ради судового збору в розмірі 1073,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Солотвинської селищної ради у наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту від 02.12.2022 № Г-1309.
Зобов'язати Солотвинську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу особи, що проживає на території гірського населеного пункту відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", з урахуванням висновків суду за результатами розгляду даного позову.
Стягнути в дохід державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Солотвинської селищної ради (код ЄДРПОУ 43213960) судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 );
відповідач - Солотвинська селищна рада (код ЄДРПОУ 43213960, вул. Чорновола, 7а, смт. Солотвин, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77753).
Суддя Микитин Н.М.