12 червня 2023 рокум. Ужгород№ 260/2761/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач, НОМЕР_1 прикордонний загін), в якому просить:
1) Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (25.08.2022 року) одноразової грошової допомоги при звільненні;
2) Стягнути із НОМЕР_1 прикордонного загону, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 25.08.2022 року по 25.02.2023 року (за шість місяців).
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що 25.08.2022 року позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_1 прикордонного загону, звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 23.08.2022 року № 592-ОС, за підпунктом «Ґ» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що підтверджується витягом з наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 23.08.2022 року № 592-ОС.
При цьому, у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_2 , а саме 25.08.2022 року, одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (далі за текстом - одноразова грошова допомога) позивачу виплачена не була та він змушений був звернутися за захистом своїх прав до суду.
26.10.2022 року Закарпатським окружним адміністративним судом по справі № 260/3821/22 винесено рішення, яким зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.
На виконання вищезазначеного рішення суду НОМЕР_1 прикордонний загін провів 24.03.2022 року виплату ОСОБА_1 належної при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 142407,53 грн., що підтверджено випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 05.04.2023 року про зарахування коштів та копією листа НОМЕР_1 прикордонного загону від 16.03.2023 року № 11/2764-23-Вих.
З урахуванням того, що НОМЕР_1 прикордонним загоном з часу видання наказу про виключення із списків прикордонного загону із ОСОБА_1 повністю не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби (одноразова грошова допомога при звільненні), то він набув право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку з 25.08.2022 року по 25.02.2023 року.
Ухвалою судді від 26.04.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
09.05.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого викладені у позові вимоги не визнає і вважає, що вони не ґрунтуються на законі, є безпідставними, виходячи з того, що оскільки під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення, а постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду по справі № 260/4219/22 зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - підстав для повторного нарахування середнього заробітку немає.
22.05.2023 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив, згідно якого повідомляє про свої заперечення на відзив відповідача та зазначає, що у даній справі не йдеться про повторне нарахування середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, а йдеться про міру відповідальності за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні.
Ухвалою суду від 26.05.2023 року витребувано у НОМЕР_1 прикордонного загону довідку про виплачені ОСОБА_1 суми грошового забезпечення в день виключення останнього зі списків особового складу НОМЕР_1 прикордонного загону, та 29.05.2023 року відповідачем направлено до суду витребувані згідно ухвали докази.
29.05.2023 року представником відповідача подано до суду додаткові пояснення, зі змісту яких просить врахувати що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 року у справі № 260/4219/22, яке набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року, позивачу вже виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 26.08.2022 року по 10.11.2022 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону позивача, що звільнений з військової служби у запас наказом начальника Західного регіонального управління від 23.08.2022 року № 318-ОС за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
В той же час, при звільненні позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що передбачена Законом України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, позивач звернувся до суду з позовом про зобов'язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду (справа № 260/3821/22, головуюча - суддя Маєцька Н.Д.) визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у день виключення зі списків особового складу військової частини та зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби при звільненні з військової служби.
На виконання вищезазначеного рішення суду, НОМЕР_1 прикордонний загін провів 24.03.2022 року виплату ОСОБА_1 належної при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 142407,53 грн., що підтверджено випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 05.04.2023 року про зарахування коштів та копією листа НОМЕР_1 прикордонного загону від 16.03.2023 року № 11/2764-23-Вих.
Вважаючи протиправним не проведення повного розрахунку із позивачем в день його звільнення, останній звернувся до суду із даним позовом про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд враховує, що порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, індексації) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, та спірні правовідносини врегульовано нормами КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосування норм ст. ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи з наведених вимог законодавства всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі ж невиконання такого обов'язку - наступає передбачена нормами КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18.
Так, остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації 24.03.2023 року.
Разом з тим, суд констатує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.11.2022 року у справі № 260/4219/22, яке набрало законної сили згідно постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2023 року, позивачу виплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 26.08.2022 року по 10.11.2022 року.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період з 11.10.2022 року по 25.02.2023 року (з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, а відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 25.08.2022 року, проте не більш як за шість місяців), що становить 137 календарних днів (з 11.10.2022 року по 25.02.2023 року).
Згідно з довідкою відповідача середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці служби, що передують звільненню становив 902,89 грн.
Таким чином середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 123695,93 грн. (902,89 грн. х 137 календарних днів).
Вирішуючи питання щодо розміру суми компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд застосовує принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16, від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 року у справі N 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати наступне (п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Істотність частки складової заробітної плати (42339,87 грн.) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку (142407,53 грн.) складає 29,73 % ((42339,87 грн. / 142407,53 грн.) х 100 %).
Таким чином, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь з урахуванням істотної частки 29,73 % суми 36774,79 грн. ((123695,93 грн. х 29,73 %) : 100%).
Отже, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36774,79 грн.
При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні як просить позивач, оскільки судом визначено суму середнього заробітку з урахуванням співмірності розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 року по 25.02.2023 року у розмірі 36774,79 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 року по 25.02.2023 року та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 року по 25.02.2023 року у розмірі 36774,79 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Враховуючи положення ст. 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним позовом.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 року по 25.02.2023 року.
3. Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.10.2022 року по 25.02.2023 року у розмірі 36774,79 грн., з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті