09 червня 2023 року м. Ужгород№ 260/679/23
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить: 1) визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168; 2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, за період з 24.02.2022 по 04.04.2022 року у розмірі 30000,00 гривень щомісячно.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час звільнення з військової служби їй не було виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період з 24.02.2022 по 04.04.2022. У відповідь на надісланий запит військова частина повідомила, що причиною такої невиплати стали результати службового розслідування. Однак будь-яких доказів того, що за результатами такого в діях ОСОБА_1 було виявлено ознаки будь-якого правопорушення надано не було. Окрім того, військовою частиною не надано доказів призупинення позивачем проходження військової служби у спірний період. З огляду на що вважає, що підстав для невиплати спірної доплати не було.
11 квітня 2023 року відповідач надіслав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив. Зазначив, що 24 лютого 2022 року у зв'язку з вторгненням російської федерації, швидким просуванням окупаційних військ та безпосередньою близькістю пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 було прийнято рішення про евакуацію усього особового складу частини. Зазначає, що причиною невиплати ОСОБА_1 спірної доплати стало те, що невиконавши наказ військової частини про евакуацію, вона залишилася на окупованій території. Окрім того, ОСОБА_1 не доповіла про неможливість виконання такого наказу, що суперечить Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. З метою уточнення причин і умов, що сприяли відсутності позивача на військовій службі з 24.02.2022 по 04.04.2022 у пункті тимчасової дислокації військової частини, було проведено службове розслідування, в ході якого жодних документів, підтверджуючих поважність причин такої відсутності надано не було. Звертає увагу суду на те, що у період виникнення спірних правовідносин редакція постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 передбачала можливість виплати спірної доплати на підставі визначеного переліку документів, що підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях, виконанні бойового завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони. Проте щодо позивача такі документи були відсутні.
01 травня 2023 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому з доводами відповідача не погоджується. Зазначає, що за результатами проведеного службового розслідування у діях позивача не були виявлені ознаки будь-яких правопорушень, а навпаки встановлено, що її відсутність у спірний період у місці постійної дислокації була зумовлена відсутністю транспорту для евакуації. При першій можливості позивач прибула до військової частини, а під час знаходження на окупованій території постійно перебувала на зв'язку з командуванням. Вважає безпідставними посилання відповідача на те, що додаткова винагорода виплачується виключно військовослужбовцям, які несуть службу, оскільки такі спростовуються приписами п. 1 постанова Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що старший сержант ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) проходила військову службу в органах Збройних Силах України, в тому числі станом на день виникнення спірних правовідносин у Військовій частині НОМЕР_1 .
24 лютого 2022 року російська федерація здійснила військове вторгнення на територію України. Через безпосередню близькість Військової частини НОМЕР_1 до адміністративного кордону з окупованим Кримом командуванням військової частини було прийнято рішення евакуювати особовий склад, майно, озброєння та військову техніку до тимчасового пункту дислокації м. Первомайськ Миколаївській області.
25 лютого 2022 року с. Семенівка Мелітопольського району Запорізької області, де знаходився пункт постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 , потрапив під окупацію російських військ.
Поряд з цим ОСОБА_1 24 лютого 2022 року до м. Первомайськ не евакуювалась.
При цьому з 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 грошове забезпечення, в тому числі, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, не виплачувалась.
Вказана обставина сторонами визнається.
10 квітня 2022 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №56 з метою з'ясування причин та умов, що сприяли відсутності, в тому числі старшого сержанта ОСОБА_1 , було призначено службове розслідування.
В ході проведення службового розслідування ОСОБА_1 надала письмові пояснення, в яких повідомила, що вранці 24 лютого 2022 року за наказом командування прибула до Військової частини НОМЕР_1 , де протягом всього дня знищувала документацію та допомагала у здійсненні евакуації частини. Однак самій евакуюватися 24 лютого 2022 року їй не вдалося з огляду на відсутність особистого транспорту, а також вільних транспортних засобі друзів/знайомих. Оскільки вже 25 лютого 2022 року м. Мелітополь та Мелітопольський район були окуповані, враховуючи те, що вона являється учасником бойових дій з 2016 року, ОСОБА_1 була змушена переховуватися. Звернула увагу на те, що вона своєчасно виходила на зв'язок з командуванням частини та при першій нагоді прибула до місця дислокації військової частини.
За результатами проведеного службового розслідування встановлено, що штаб-сержант 3 категорії групи бойової підготовки управління Військової частини НОМЕР_1 старший сержант ОСОБА_1 була відсутньою на військовій службі з 24 лютого по 04 квітня 2022 року (40 діб), оскільки перебувала на тимчасово окупованій території смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області. Службовим розслідуванням встановлено, що військовослужбовець був відсутнім на військовій службі з причини відсутності транспорту для евакуації та при першій можливості прибув до місця тимчасової дислокації Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), а також постійно перебував на зв'язку з командуванням частини, перебуваючи на окупованій території.
Таким чином, службовим розслідуванням було встановлено факт відсутності на військовій службі ОСОБА_1 без встановлених ознак навмисної відмови евакуюватись з частиною чи навмисної омани командування. При цьому зазначено, що позивач протягом служби у Військовій частині НОМЕР_1 характеризувалась здебільшого з позитивної сторони, тому в її діях не вбачається ознак порушень військової служби, своїх функціональних обов'язків чи боягузтва.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №57 від 11.04.2022 службове розслідування вирішено вважати завершеним. Помічнику командира військової частини з фінансово-економічної роботи у зв'язку з прибуттям на військову службу наказано поновити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 05 квітня 2022 року.
Поряд з цим, після поновлення ОСОБА_1 виплати грошового забезпечення, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24 лютого по 04 квітня 2022 року нарахована не була.
Вказана обставина відповідачем визнається.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 року №250 старшого сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , звільнену з військової служби наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30 вересня 2022 року №62-РС у запас за пп. «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 30 вересня 2022 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
У зв'язку з невиплатою ОСОБА_1 передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 додаткової винагороди за період з 24 лютого по 04 квітня 2022 року, 29 грудня 2022 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із запитом, в якому просив здійснити відповідне нарахування та виплату.
За результатами розгляду такого запиту листом №72 від 11.021.2023 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що причиною призупинення виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, в тому числі спірної додаткової винагороди, стала необхідність виключення можливої державної зради, співпраці з державою-агресором або дезертирства. Так, оскільки ОСОБА_1 не несла службу у визначений період, знаходилася в окупації та не виконувала службових обов'язків, визначених за посадою, спірна додаткова винагорода за період з 01.03.2022 по 04.04.2022 не виплачується.
Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 04.04.2022 позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №2011, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 ст. 9 Закону №2011 визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами ч. 4 ст. 9 Закону №2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно ч. 6 ст. 9 Закону №2011 встановлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Відповідно до Закону №2011 було розроблено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п. 2 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
Пунктом 8 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується:
- за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;
- якщо виплачуються академічні стипендії;
- за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;
- за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;
- за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);
- за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;
- за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Пунктом 16 розділу І Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 (далі - Постанова №168) (в редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин), якою установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям, в тому числі, Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000,00 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 визначено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що військовослужбовцям гарантовано державою належне грошове забезпечення, невиплата якого можлива виключно у передбачених законодавством випадках. На період воєнного стану Постановою №168 також передбачено виплату додаткової винагороди, розмір якої визначається в залежності від того, чи бере військовослужбовець безпосередню участь у бойових діях.
Як вбачається з матеріалів справи, призупинення виплати позивачці грошового забезпечення з 24.02.2022 року відбулося за службовим розслідуванням з метою з'ясування причин та умов, що сприяли відсутності ОСОБА_1 на військовій службі в пункті тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 .
За результатами проведення такого службового розслідування було встановлено, що позивач була відсутньою на військовій службі з 24 лютого по 04 квітня 2022 року (40 діб), оскільки перебувала на тимчасово окупованій території смт. Мирне Мелітопольського району Запорізької області за відсутності можливості евакуації. Тобто відсутність ОСОБА_1 на службі не була зумовлена навмисною відмовою евакуюватись з частиною чи навмисною оманою командування.
Більше того, як вбачається з листа Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, №17-07-2292/2023 від 06.03.2023, у провадженні слідчих відділів ТУ ДБР у м. Мелітополі кримінальне провадження за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби ОСОБА_1 , а також кримінального провадження за фактами вчинення нею інших кримінальних правопорушень, відсутні.
З огляду на що суд вважає, що передбачених законодавством підстав для невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, після з'ясування всіх обставин відсутності її за місцем дислокації військової частини у відповідача не було.
Суд не вважає обґрунтованими посилання відповідача в якості підстави для невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди на положення п. 15 розділу І Порядку №260, відповідно до якого грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше, оскільки неможливість евакуюватися з тимчасово окупованої території не можна вважати неповажною причиною. Вказане було з'ясовано в ході проведення службового розслідування.
Окрім того, суд відхиляє доводи Військової частини НОМЕР_1 , наведені у відзиві, про те, що додаткова винагорода виплачується виключно військовослужбовцям, які несуть службу, оскільки такі судження військової частини не узгоджуються із приписами п. 1 Постанови №168, яким установлена така допомога військовослужбовцям на період дії воєнного стану Збройних Сил, які є у штаті військового формування, про що зазначено вище.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що Постанова №168 підлягає застосуванню саме у редакції, що діяла у період виникнення спірних правовідносин, а не зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року, оскільки таке суперечитиме положенням ст. 58 Конституції України.
Так, як вбачається з наданого відповідачем розрахунку виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди, у період з 24 лютого по 04 квітня 2022 року додаткова винагорода ОСОБА_1 не виплачувалась.
Таким чином, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Згідно вимог ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в розумінні ч. 3 зазначеної статті належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Ч. 4 зазначеної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката позивач долучила копію договору про надання правової допомоги від 14.09.2022 та акт про надання юридичної допомоги, відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатом послуг становить 4000,00 грн.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат, відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 дійшла правового висновку, відповідно до якого суд вправі зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу лише за клопотанням іншої сторони.
У поданому до суду відзиві відповідач жодних аргументів проти заявленого розміру судових витрат не наводить.
Суд враховує, що реальність понесення позивачем витрат підтверджується матеріалами справи, а розмір таких є співрозмірним зі складністю справи.
Тому з огляду на зазначене, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд дійшов висновку, що заявлену позивачем до відшкодування вартість витрат на правову допомогу слід стягнути з відповідача.
Питання щодо розподілу інших судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, за період з 24.02.2022 по 04.04.2022.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, за період з 24.02.2022 по 04.04.2022 року у розмірі 30000,00 грн щомісячно.
4. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань 4000 гривень 00 коп. (Чотири тисячі гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу адвоката.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Р.О. Ващилін