09 червня 2023 рокум. Ужгород№ 260/2175/23
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Я.М., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд.7, код ЄДРПОУ 20453063) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, Львівська область, м. Львів, вул. Мирополита Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Закарпатській області) та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просить суд: 1. Визнати неправомірною та скасувати відмову відповідача 2 від 05.08.2022 року №072050009359 в призначенні позивачу пенсії. 2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 29.07.2022 року.
05 квітня 2023 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду даний адміністративний позов було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
27 квітня 2023 року позивачем було подано до суду уточнену позовну заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 3, ГУ ПФУ у Львівській області), відповідно до якої просить суд:
1. Визнати неправомірною та скасувати відмову відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.08.2022 року №072050009359 в призначенні ОСОБА_1 пенсії.
2. Зобов'язати відповідача 1 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та відповідача 2 Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області призначити мені пенсію за віком на пільгових умовах з 29.07.2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відповідач відмовив у призначенні пенсії. Позивач покликаючись до положень п. а ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, переконана, що досягла віку та має необхідний страховий стаж для призначення такої пенсії. Вважає, що відповідачі протиправно не призначили їй пенсію за віком на пільгових умовах, внаслідок чого порушили гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 01.05.2023 року, а також копію адміністративного позову в електронному вигляді було надіслано всім відповідачам на офіційні адреси електронної пошти, та доставлено в їхні електронні кабінети 01.05.2023 року відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
17 травня 2023 року до суду надійшов відзив від ГУ ПФУ у Львівській області. У відзиві відповідач 3 позов не визнає та зазначає, що ГУ ПФУ у Львівській області не приймало жодних рішень стосовно призначення чи відмови у призначення пенсії позивачу.
23 травня 2023 року до суду від відповідача 1 - ГУ ПФУ в Закарпатській області, надійшов відзив на позовну заяву. У такому відповідач 1 вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.08.1986 року, з 22.11.1995 по 31.08.1996 рік, оскільки після запису про закінчення трудових відносин відсутня стаття КЗОТ, що суперечить пункту 2.3 частини 2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993 року, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла настання пенсійного віку 60 років, що суперечить пункту 1.7 частини першої Постанови від 25.11.2005 року №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач 2 відзив на позов у строк встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень ч.5 ст. 262, ч.1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, матеріали відмовної пенсійної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 .
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки структурного підрозділу з питань соціального захисту населення від 30.08.2022 за №2105-5002082908, фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.03.2023 року №1331-5002639891, фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 .
29 липня 2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області з заявою про призначення пенсії за віком.
На день звернення із заявою про призначення пенсії позивачу виповнилось 54 роки 01 місяць 03 дні.
До заяви було подано наступні документи: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру № НОМЕР_4 від 19.07.2018р.; заява про призначення/перерахунок пенсії №2612 від 29.07.2022р.; паспорт серії НОМЕР_3 від 10.06.2000р.; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №2101-7001368588 від 25.07.2022р.; заяву про спосіб виплати пенсії від 25.07.2022р.; трудову книжку НОМЕР_2 від 01.08.1986р.
Заява була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 05 серпня 2022 року №072050009359 відмовлено заявниці у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки така не досягла настання пенсійного віку 60 років, що суперечить пункту 1.7 частини першої Постанови від 25.11.2005 року №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказано, що за необхідного страхового стажу 29 років, страховий стаж особи становить - 14 років 09 місяців 25 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи, згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.08.1986 року:
- з 22.11.1995 по 31.08.1996, оскільки після запису про закінчення трудових відносин відсутня стаття КЗОТ, що суперечить п. 2.3 частини 2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993.
В подальшому листами ГУ ПФУ в Закарпатській області від 14.09.2022 року №3404-3285/К-02/8-0700/22 та від 21.09.2022 року №3548-3699/К-02/8-0700/22 повідомлено позивача про рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 05.08.2022 року №072050009359.
Вважаючи протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у зарахуванні до стажу та до стажу в пільговому обчисленні періодів роботи зазначених у трудовій книжці та відмови у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 01.01.2004 Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Частиною 1 статті 24 вказаного Закону визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно частини 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно частини 4 статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії .
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 №1058-IV).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Крім того, відповідно до пункту 20 цього Порядку №637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до пункту 17 указаного Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.
Відповідно до відомостей із трудової книжки позивача НОМЕР_2 (дата заповнення 01.08.1968), вона працювала на таких посадах:
- з 01.09.1985 року по 18.07.1986 року - навчання в професійно-технічному училищі №82 (Диплом 407685 від 18.07.1986);
- з 01.08.1986 року по 22.05.1987 року - на Стахановському вагонобудівельному заводі машиністом крану по третьому розряду;
- з 23.05.1987 року по 16.10.1995 року - на Стахановському заводі залізобетонних виробів машиністом крану 5 розряду в ФЦ-2/ФЦ-1 (формовочні цеха - 2/1);
- з 02.11.1995 року по 31.08.1996 року - сторож в Стахановській початковій школі №27;
- з 15.12.1999 року по 04.03.2000 року - прибиральниця в Стахановській середній школі №18;
- з 02.01.2001 року по 06.08.2001 року - мийник посуду у приватного підприємця ОСОБА_2 ;
- з 12.11.2001 року по 01.06.2002 року - в Стахановській інфекційній лікарні медсестрою- буфетчицею;
- з 01.06.2002 року по 01.08.2006 рік - в Стахановській інфекційній лікарні молодшою медсестрою прибиральницею палати.
- з 07.02.2007 року по 01.12.2008 року - на Стахановському вагонобудівельному заводі машиністом електропустового крану по 4-му розряду;
- з 17.12.2008 року по 10.12.2009 року - Стахановський міський центр зайнятості, виплата допомоги по безробіттю;
- з 13.04.2010 року по 06.09.2013 року - на Стахановському вагонобудівельному заводі машиністом крану 4 розряду;
- з 18.09.2013 року по 12.02.2014 року - Стахановський міський центр зайнятості, виплата допомоги по безробіттю;
- з 13.02.2014 року по 06.05.2014 року - двірник в комунальному підприємстві «Відродження» (м. Стаханов);
- з 14.05.2014 року по 28.07.2014 року - двірник ПП «Комунальний стандарт» (м. Стаханов);
- з 16.10.2015 року по 30.11.2015 року - підсобний робочий ПП «Комунальний стандарт» (м. Стаханов);
- з 26.12.2016 року по 02.01.2017 року - на Домобудівному комбінаті №4 машиністом крану (м. Київ);
- з 03.01.2017 року по 20.01.2017 року - обробник залізобетонних виробів 4 розряду в формувальному цеху №1 ПрАТ «Заводу залізобетонних виробів «Домобудівний комбінат №4»;
- з 01.12.2017 року по 01.02.2018 року - посудомийниця ТОВ «Ватмир - 1» (м. Київ);
- з 18.06.2021 року по 21.09.2021 року - офіціант 5 розряду ТОВ «Клінічний санаторій «Жовтень»» (м. Київ).
Так, підставою для не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи з 22.11.1995 по 31.08.1996 слугувало неналежне заповнення та внесення записів до трудової книжки ОСОБА_1 , зокрема відповідач у спірному рішенні вказав, що у записі про закінчення трудових відносин відсутня стаття КЗОТ, що суперечить п. 2.3 частини 2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» №58 від 29.07.1993.
Судом досліджено наявну у матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_2 (дата заповнення 01.08.1986), в якій наявні записи:
№17 - 02.11.1995 - прийнята на посаду сторожа в Стахановській початковій школі №27 (наказ №49 від 01.11.1995);
№18 - 31.08.1996 - звільнена за власним бажанням (наказ №102 від 03.09.1996).
Суд зазначає, що згідно пунктів 2.2-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція №58).
Крім того, згідно з пункту 2.26 Інструкція №58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка не застосовується з дня прийняттям наказу Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58.
Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права. Такий висновок суду узгоджується з правою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Більше того, у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 Верховний Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд з цим, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 (адміністративне провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача 2 зарахувати позивачу до трудового стажу період роботи з 02.11.1995 по 31.08.1996 сторожем Стаханівської початкової шкоди №27 є протиправними.
Разом з тим, судом встановлено, що у листі ГУ ПФУ в Закарпатській області від 14.09.2022 року за №3404-3285/К-02/8-0700/22, зазначено, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки неможливо врахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 за індивідуальними відомостями про застраховану особу 2002, 2003, 2004, 2005, 2006 роки, в зв'язку з відсутністю інформації про те, що підприємство знаходиться на непідконтрольній території з 2014 року.
Щодо вищезазначеного, суд вказує про наступне.
Верховний Суд, розглядаючи подібну категорію спорів, сформував правову позицію, за якою документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, оскільки вказана обставина не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих «намібійських винятків» Міжнародного суду ООН. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. В свою чергу, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. За умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав (постанови від 31.10.2019 справа №711/10426/16-а, від 28.08.2018 справа №175/4336/16-а, від 25.09.2018 справа №242/65/17, від 11.07.2019 справа №423/1156/17).
Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зазначає, що позивач не може бути позбавлений права на пенсію на пільгових умовах, через захоплення незаконними озброєними формуваннями території України, оскільки стаж роботи позивача у відповідні періоди підтверджений оформленими належним чином записами про займану посаду у його трудовій книжці.
З огляду на встановлені обставини, проаналізоване правове регулювання, правові висновки Верховного Суду, слід дійти висновку про помилковість доводів відповідача щодо неможливості врахування пільгового стажу.
Так, при вирішенні цієї справи суд зауважує, що відповідач 2 розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії за віком, розглянув таку через призму частини 1 статті 26 Закону №1058-IV, не враховуючи стажу роботи позивача зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, що міг би дати право позивачу на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відтак, суд доходить до висновку, що відповідачем, фактично, питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах не розглядалося, та обґрунтованого рішення з цього приводу не приймалося.
Відповідно до положень ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
З огляду на викладене, суд при вирішенні справи оцінює рішення відповідача 2 №072050009359 від 05.08.2022 року саме з тих підстав, що наведені у ньому.
Суд зауважує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав, а також переконливих та зрозумілих мотивів його прийняття.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
З аналізу оскаржуваного рішення, судом встановлено, що відповідачем 2 не зазначено які саме періоди та з яких підстав ним не зараховано до пільгового стажу позивача.
Вказане не дає суду можливості проаналізувати наявність змістовної інформації щодо мотивів прийняття відповідачем 2 оскаржуваного рішення в частині обчислення пільгового стажу позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що рішення відповідача 2 №072050009359 від 05.08.2022 року не відповідає вимогам КАС України, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідачів 1 та 3 призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.07.2022 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень. Водночас, згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Так, оскільки суд дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача 2 в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її роботи з 02.11.1995 року по 31.08.1996 року, то відповідно наявні підстави для зобов'язання відповідача 2 зарахувати до страхового стажу позивача вказаний період.
Водночас, як зазначалось судом вище, в оскаржуваному рішенні відповідачем 2 не зазначено які саме періоди не зараховані ним до пільгового стажу позивача, з огляду на що судом не досліджувалось питання та не надавалась оцінка обставинам незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 та наявності необхідного пільгового стажу для призначення пенсії. Відтак відсутні підстави для зобов'язання відповідача 1 зарахувати до пільгового стажу позивача період такої роботи та, відповідно, призначити позивачу пенсію за віком.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача 2 повторно розглянути заяву позивача від 29.07.2022 року про призначення пенсії за віком на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти вмотивоване рішення з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
Також суд звертає увагу, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява №32457/05, п. 40, від 13.12.2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява №35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Таким чином. поверненню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 підлягає сума у розмірі 536 грн. 80 коп.
Керуючись Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №637, та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд.7, код ЄДРПОУ 20453063) та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, Львівська область, м. Львів, вул. Мирополита Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05 серпня 2022 року №072050009359.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 02.11.1995 року по 31.08.1996 року згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.08.1986 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 липня 2022 року про призначення пенсії за віком на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Борисенка Олександра, буд.7, код ЄДРПОУ 20453063) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 536 грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич