про відмову у відкритті провадження у справі
12 червня 2023 року м. Житомир
справа № 240/16439/23
категорія 102010000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Горовенко А.В., перевіривши виконання вимог законодавства при поданні позовної заяви ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області суддя Т.М. Вдовиченко про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:
- визнати протиправною та такою що порушує законні права та інтереси, бездіяльність судді Т.М.Вдовиченко, що виявилась у ненаданні відповіді на інформаційний запит від 26.04.2023 про надання інформації щодо запитуваної інформації;
- зобов"язати суддю Т.М.Вдовиченко протягом 5-ти днів з моменту набрання рішенням суду законної сили надати належну та обґрунтовану відповідь на інформаційні запити від 26.04.2023, 20.05.2023, 25.05.2023, 29.05.2023.
Пунктом 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Матеріали позовної заяви свідчать, що ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність судді Т.М.Вдовиченко, що виявилась в ненаданні відповіді на інформаційні запити від 26.04.2023, від 20.05.2023, від 25.05.2023 та від 29.05.2023, аналогічного змісту, про надання інформації, яка стосується процесуальних дій в межах розгляду цивільної справи №274/1067/18.
Зокрема, відповідно до змісту вказаних запитів, ОСОБА_2 просила надати інформацію щодо:
- розгляду суддею ТМ. Вдовиченко клопотання про зупинення виконавчого провадження у цивільній справі №274/1067/18;
- винесення ухвали про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження;
- надіслання ОСОБА_3 копії ухвали про забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження.
Зідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Аналогічний висновок зазначений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №280/1334/19.
Суд зазначає, що оскільки предметом позову в цій справі є бездіяльність судді Т.М.Вдовиченко, що виявилась в ненаданні відповіді на інформаційний запит від 26.04.2023, від 20.05.2023, від 25.05.2023 та від 29.05.2023, аналогічного змісту, про надання інформації, яка стосується вчинення суддею процесуальних дій в межах розгляду цивільної справи №274/1067/18. Тобто позовні вимоги у даній справі стосуються вчинення (невчинення) суддею передбачених процесуальним законом дій щодо інформування сторін чи учасників справи про результати вчинених (невчинених) процесуальних дій, зокрема вирішення заяв, клопотань під час розгляду цивільної справи, саме тому такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цивільним процесуальним законом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Суд акцентує увагу на тому, позивач має передбачене положеннями Цивільного процесуального кодексу України на оскарження процесуальних дій суду щодо розгляду (нерозгляду) заяв/клопотань у цивільній справі, оскільки відповідно до ч.2 ст.353 Цивільного процесуального кодексу України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому суд акцентує увагу на тому, що у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог ОСОБА_1 слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Згідно з п.1 ч.1ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області суддя Т.М. Вдовиченко про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії з підстав, передбаченихп.1 ч.1ст.170 КАС України.
Позивачу слід мати на увазі, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 4, 19, 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
ухвалив:
1.Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області суддя Т.М. Вдовиченко про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
4. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.В. Горовенко