Справа № 204/7520/22
(2/199/817/23)
09.06.2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого - судді Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження заяву відповідача ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей, -
В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана цивільна справа, яка призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовче засідання останній раз на 09 червня 2023 року.
В підготовчому засіданні відповідачем, його представником подано клопотання про забезпечення позову шляхом надання можливості відповідачу безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу зі спільними дітьми сторін із наступним графіком: у вівторок, четвер та п'ятницю - з 10 години 00 хвилин до 20 години 30 хвилин, у суботу - з 09 години 00 хвилин до 20 години 30 хвилин з метою забезпечення відвідування дітьми позашкільних закладів та раз на два тижні кожні другі та четверті вихідні дні місяця з 09 години 00 хвилин до 18 години 00 хвилин неділі. Клопотання мотивоване необхідністю забезпечення інтересів дітей сторін, недопущенням тривалого розлучення дітей з батьком та розриву їх психоемоційних зв'язків, створення позивачем (матір'ю дітей) відповідачу (батьку дітей) перешкоду у спілкуванні з дітьми.
Позивач в підготовчому засіданні проти задоволення клопотання відповідача заперечувала, посилаючись на те, що відмовляє у наданні зустрічей з дітьми тільки тоді, коли у дітей є заняття та гуртки і вони об'єктивно не можуть побачитись із батьком, вказала, що діти на минулих вихідних перебували весь час із батьком, перешкод вона батьку дітей не створює.
Третя особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.198, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе провести підготовче засідання та здійснити розгляд клопотання відповідача про забезпечення позову за наведеної явки учасників розгляду справи.
Вислухавши учасників справи, які з'явились у підготовче засідання, ознайомившись із матеріалами клопотання відповідача та матеріалами цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Як вказувалось вище, в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа №204/7520/22 (провадження №2/199/817/23) за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей. Предметом спору у справі є визначення місця проживання спільних дітей сторін - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які наразі фактично проживають разом із матір'ю - ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 ЦПК України заходів забезпечення позову.
Згідно ст.150 ЦПК України різновидами забезпечення позову, окрім іншого, є: встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Нормою ст.152 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову після відкриття провадження у справі подається до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Положеннями ст.153 ЦПК України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
За змістом ст.ст.141, 153, 157 СК України, ст.ст.11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 СК України. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Суть висновків ЄСПЛ у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява №6221/14, п.п.29-34, рішення від 04 вересня 2018 року) зводиться до того, що допущення державою ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини ще й протягом тривалого часу, у тому числі за наявності судового спору між батьками, від якого, зокрема, залежить характер цього доступу, навіть якщо це відбувається без порушення існуючих нормативних правил держави, є порушенням статті 8 Європейської конвенції з прав людини 1950 року - права на повагу до приватного і сімейного життя того з батьків, доступ до дитини якого обмежується або унеможливлюється. Відповідно до обставин справи «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» мова не йшла про ситуацію, коли є об'єктивні підстави вважати, що зазначений доступ до дитини явно суперечить її інтересам.
За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року, регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути приділена найкращим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі Хант проти України (Hant v. Ukrainе, заява №31111/04, п.54).
Згідно практики ЄСПЛ оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагає від судів ретельної оцінки низки факторів з точки зору збалансованості інтересів. Залежно від обставин конкретної справи вони можуть відрізнятися. Але надзвичайно важливими є врахування найкращого інтересу дитини. При визначенні найкращого інтересу дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (Mamchur v. Ukraine, заява №10383/09, п.100), від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України» (M.S. v. Ukraine, заява №2091/13, п.76).
Оцінюючи встановлені обставини спірних правовідносин сторін, викладені в заяві відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) обставини та підстави для задоволення такої заяви про забезпечення його зустрічного позову, обраний спосіб забезпечення позову в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином: обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Наведений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року по справі №914/1570/20.
Відповідно до сталої практики Верховного Суду при вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду відповідного спору та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року по справі №910/4013/18 (пункт 25), від 14 серпня 2019 року по справі №640/462/19 (пункт 30), від 02 березня 2020 року по справі №911/2034/16 (пункт 4.12), від 17 вересня 2021 року по справі №910/3547/21 (пункт 8.6), від 17 січня 2022 року по справі №640/20750/21 (пункт 25).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», №10383/09, §100).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», №31111/04, §54).
Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 04 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю.
Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати/батько, яка/який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько/мати не має права перешкоджати матері/батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Наведений у семи абзацах вище правовий висновок є сталою судовою практикою та знайшов своє відображення у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №344/16653/16-ц, від 25 листопада 2020 року по справі №760/15413/19, від 17 травня 2021 року по справі №761/25101/20, від 15 вересня 2021 року по справі №752/6099/20, від 29 вересня 2021 у справі №490/1087/21, від 02 листопада 2022 року по справі №686/8535/20, від 22 червня 2022 року по справі №757/33742/19-ц, від 14 грудня 2022 року по справі №757/33742/19-ц, від 25 січня 2023 року по справі №759/119/18, від 16 березня 2023 року по справі №520/13963/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року по справі №381/4019/18.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №127/31828/19 вказано, що: «у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, правильно врахував, що зустрічі матері з дитиною будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою дитиною і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір'ю. Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 04 квітня 2018 року у справі №344/16653/16-ц. Зустрічі матері з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин. Відповідач не навів у касаційній скарзі обґрунтованих доводів про те, що зустрічі дитини із матір'ю без участі психолога, батька, можуть призвести до негативних наслідків для стану дитини. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом у залежності до конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини».
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про законність та правомірність поданої відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) даної заяви про забезпечення позову, а також належність та співмірність обраного ним заходу забезпечення позову у співвідношенні із предметом позову/спору, що розглядається/вирішується судом. Разом з тим, необхідними умовами для можливості задоволення даної заяви про забезпечення позову є доведення стороною відповідача (позивачем за зустрічним позовом) перед судом також наявності складнощів, перешкод, створюваних позивачем (зустрічним відповідачем), у спілкуванні ОСОБА_2 зі спільними дітьми сторін. В той же час, таких доказів стороною відповідача (позивача за зустрічним позовом) суду наразі подано не було, позивачем (зустрічним відповідачем) факт створення перешкод заперечувався та зазналось, що спільні діти сторін провели разом із ОСОБА_2 минулі вихідні, що останнім не заперечувалось. Більш того, для вирішення питання про можливість задоволення даної заяви про забезпечення позову та визначення графіку побачень і спілкування батька з дітьми необхідне встановлення розпорядку дня спільних дітей сторін аби суд міг належним чином врахувати інтереси самих дітей, а не вирішувати заяву виключно із побажань батька, ігноруючи тим самим потреби дітей, які мають першочергове значення при регулюванні сімейних правовідносин. За таких обставин наразі в суду відсутні достатні підстави та відомості, необхідні для задоволення даної заяви про забезпечення позову, що не перешкоджає заявнику повторно звернутись до суду із аналогічною заявою, усунувши наведені недоліки цієї заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.149-154, 258, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, про визначення місця проживання дітей - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.261 ЦПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 09 червня 2023 року.
Суддя А.М. Авраменко