Справа № 199/10104/21
(2/199/911/22)
Іменем України
13.10.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,
за участю представника позивача - Риженко М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення, припинення права приватної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру з Державного земельного кадастру, -
15 грудня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що законом презюмується належність земельних ділянок на території м. Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради, за рішенням якої в інших суб'єктів земельних правовідносин може виникати право користування відповідною земельною ділянкою комунальної власності на території м. Дніпро. Внаслідок проведення службового розслідування на виконання розпорядження міського голови від 22 січня 2020 року №2-22/1-рк посадовими особами Дніпровської міської ради було виявлено наявність низки підроблених рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради щодо земельних ділянок, однією із яких є земельна ділянка із кадастровим №1210100000:01:710:0106 за адресою АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). При цьому означена земельна ділянка відповідно до Публічної кадастрової карти України фактично розміщена в районі АДРЕСА_2 . Безпосереднє заволодіння спірною земельною ділянкою відбулось шахрайським шляхом на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року №65, на підставі якого в подальшому було зареєстровано право приватної власності за відповідачем, про що видано державний акт від 24 лютого 1998 року серія ДПД*110041. За наслідками направленого позивачем запиту до архівного управління міської ради встановлено, що в архіві Дніпровської міської ради наявний оригінал рішення виконкому Дніпропетровської міської ради №65, однак він жодним чином не стосується передачі земельної ділянки у власність відповідачу, оскільки це рішення про надання земельної ділянки по АДРЕСА_3 у постійне користування ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА». Інформація стосовно звернень відповідача щодо передачі їй у приватну власність спірної земельної ділянки відсутня, а також відсутні в необхідному обсязі і особисті дані відповідача у Державному земельному кадастрі як власника земельної ділянки. Послався позивач і на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яка інформація щодо державної реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку за відповідачем або за іншою особою відсутня. Також в реєстрі землевпорядників відсутня інформація щодо землевпорядника ОСОБА_2 , від імені якого складалась технічна документація на спірну земельну ділянку. У 1998 році за чинним на той час законодавством отримати земельну ділянку у приватну власність можливо було за рішенням місцевої Ради народних депутатів, а не рішенням виконавчого комітету місцевої ради (виконкому Дніпропетровської міської ради). На підставі викладеного позивач робить висновок про те, що відповідачем передбачену законом процедуру передачі спірної земельної ділянки з комунальної у приватну власність дотримано не було, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не надавався, рішення про передбачу такої земельної ділянки з комунальної власності у приватну власність відповідача на пленарних засіданнях Дніпропетровської міської ради не приймалось, а тому державна реєстрація на спірну земельну ділянку за відповідачем є безпідставною, проведеною на підставі неіснуючих, підроблених документів, протиправно, всупереч волі власника. За наведених обставин позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просив суд визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року №65, припинити право приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру, припинивши речові права на цю земельну ділянку.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 липня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, надала до суду заяву про розгляду справи за її відсутністю та підтримання позовних вимог, окрім покладення на неї судових витрат. Крім того, раніше в ході розгляду справи вказаний відповідач подала до суду заяву, в якій зазначила, що не визнає заявлені позовні вимоги з тих підстав, що не є і ніколи не була власником спірної земельної ділянки, із заявою до органів місцевого самоврядування про виділення їй такої земельної ділянки ніколи не зверталась, про те, що спірна земельна ділянка зареєстрована на відповідача остання дізналась лише зі змісту позовної заяви, жодних документів з податкової служби про необхідність сплати земельного податку відповідач не отримувала, а тому вважає себе неналежним відповідачем по справі.
Відповідач ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Натомість, цей відповідач надіслав до суду через свого представника відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі внаслідок необґрунтованості позовних вимог.
В свою чергу, позивачем подано суду відповідь на вищевказаний відзив, в якому представник позивач просить суд задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невмотивованість відзиву, а також наявність всіх підстав для задоволення позову, які відповідачем ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області не спростовані.
Представник відповідача виконавчого комітету Дніпровської міської ради в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив до суду відзив, в якому просив задовольнити позов в повному обсязі. Відзив мотивований тим, що згідно архівних даних виконкомом Дніпропетровської міської ради не виносилось на обговорення та не приймалось рішення 22 січня 1998 року №65 щодо передачі земельної ділянки у власність відповідача, а наявний в архіві оригінал рішення виконкому від тієї ж дати та номеру стосується питання надання земельної ділянки по АДРЕСА_3 у постійне користування ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА». Співробітниками виконкому також перевірено і встановлено, що за відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером №1210100000:01:710:0106 розташована у АДРЕСА_1 , однак фактично відповідно до Публічної кадастрової карти України розміщена в районі вул. Передова та вул. Дмитренка.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши представника позивача, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини сторін.
В судовому засіданні встановлено, що 03 травня 2019 року відділом у Дніпровському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області здійснено державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі як окремого об'єкту цивільних прав земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:01:710:0106, площею 0,1 га, цільовим призначенням - для будівництва та обслуговуванням житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), адресою розташування - АДРЕСА_1 , формою власності - приватна власність. При цьому у відповідному розділі Державного земельного кадастру наведені наступні відомості про право власності щодо вищевказаної земельної ділянки: власником земельної ділянки вказано відповідача ОСОБА_1 , документом, який є підставою для виникнення права, зазначено рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року №65, а документом, який посвідчує право, вказано Державний акт від 24 лютого 1998 ДПД* 110041. В якості документації із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрації земельної ділянки, зазначено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меже земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 12 квітня 2019 року, складеної ТОВ «РАДА-ЦЕНТР», ОСОБА_2 . Викладені обставини підтверджуються витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з додатками.
Листом від 13 лютого 2020 року №7/22-413 Дніпровська міська рада звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з метою ініціювання службової перевірки наведених у листі фактів заволодіння комунальною власністю територіальної громади м. Дніпра, а саме низкою земельних ділянок. В якості одного із таких фактів позивачем у листі зазначено і про заволодіння спірною у даній цивільній справі земельною ділянкою. Зокрема вказано, що спірну земельну ділянку фактично перенесено на АДРЕСА_2 та змінено її кадастровий номер, хоча за електронною інформацією з Державного земельного кадастру її адресою є АДРЕСА_1 . Первинна підстава виникнення права власності на спірну земельну ділянку - Державний акт від 24 лютого 1998 ДПД* 110041, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року №65, яке позивач вважає підробленим, оскільки в архівному управлінні знаходиться оригінал рішення, яке жодним чином не стосується передачі земельної ділянки у власність. Технічну документацію, яка стала підставою для формування земельної ділянки, розроблено ТОВ «РАДА-ЦЕНТР», ОСОБА_2 , який відсутній у реєстрі землевпорядників. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.
Згідно листа відділу у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 29 вересня 2021 року №1556/407-21 внаслідок пожежі, яка відбулась 04 серпня 2008 року в приміщені інституту ДП «Дніпроцивільпроект» за адресою м. Дніпро вул. Січеславська Набережна, 29-А (колишня назва м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 29-А), в якому зберігався місцевий фонд документації із землеустрою Управління земельних ресурсів м. Дніпропетровська, було знищено більшу частину документації із землеустрою разом із документами Державного реєстру земель (книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку), що посвідчують право на землю. За таких обставин відсутня можливість надати достовірну інформацію з Державного реєстру земель щодо реєстрації прав в тому числі на спірну земельну ділянку. Копія листа наявна в матеріалах справи.
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року №65, яке позивач вважає дійсним та достовірним, на відміну від рішення з тими ж реквізитами, на підставі якого було проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки за відповідачем і яке позивач вважає підробленим, органом місцевого самоврядування вирішено надати земельну ділянку площею 102 кв.м по АДРЕСА_3 у постійне користування ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА» для здійснення торговельної діяльності по фактичному розміщенню магазину, з видачею Державного акту, за рахунок земель загального користування (землі громадської забудови). Наявність правових підстав для ухвалення означеного рішення підтверджується копіями листа ТОВ ПВТП «Інтероптсервіс РІКА» до міської ради, копією висновку про категорія землекористування, копією плану земельної ділянки. Копія вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування наявна в матеріалах справи, в той час як копія рішення з тими ж реквізитами, яке позивач вважає підробленим, в матеріалах справи відсутня.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомості про зареєстроване за відповідачем, як і за будь-якою іншою особою, право приватної власності на спірну земельну ділянку відсутні. Натомість, наявна реєстрація обтяження спірної земельної ділянки - її арешту на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року по справі №932/2559/20 (провадження №1-кс/932/1373/20). Копія інформаційної довідки наявна в матеріалах справи.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані положеннями Конституції України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ЦК України, ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ЗК України (в редакції 2001 року), ЗК України (в редакції 1990 року), Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про власність», Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.158 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.48 Закону України «Про власність» кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Положеннями ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст.4 ЦК УРСР (в редакції 1963 року).
Нормою ст.2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Нормою ст.2 ЗК України (в редакції 2001 року) встановлено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Аналогічні положення викладені у ст.ст.1, 3 Закону України «Про власність».
За змістом ст.143 Конституції України, ст.172 ЦК України, ст.ст.5, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, зокрема управляють майном, що є у комунальній власності. Схожі положення містить ст.ст.32, 35 Закону України «Про власність».
За змістом положень ст.13 Конституції України, ст.ст.80, 83 ЗК України (в редакції 2001 року) земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Суб'єктами права власності на землю є в тому числі територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону. Схожі положення передбачені ст.ст.3, 9 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.1-3, 9, 10 Закону України «Про власність».
За змістом норм ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.12 ЗК України (в редакції 2001 року) до повноважень органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад) у галузі земельних відносин належить також розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, зокрема надання таких земель під забудову та для інших потреб.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 190, 316, 317, 319, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст.78-79-1 ЗК України (в редакції 2001 року) правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є земельна ділянка), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Схожі положення викладені у ст.86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.3, 6 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.2, 4, 13, 14, 19 Закону України «Про власність».
Відповідно до ст.116 ЗК України (в редакції 2001 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Аналогічні за змістом і правовим наслідками положення містять ст.ст.6, 9-11, 17 ЗК України (в редакції 1990 року).
За змістом ст.ст.125, 126 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки підлягають обов'язковій державній реєстрації та виникають з моменту такої державної реєстрації цих прав.
Згідно ст.ст.22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року, який діяв до 01 січня 2002 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Схожі за змістом положення містить норма ст.49 Закону України «Про власність».
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.153 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.46 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Положеннями ст.346 ЦК України визначено, що право власності припиняється у разі: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам'яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника; 12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.
Такі інші випадки передбачені, зокрема, Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», а також вбачаються зі змісту ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.1 ч.7 ст.37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Крім того, відповідно до ст.140 ЗК України (в редакції 2001 року) підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом; є) примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності.
Згідно ст.143 ЗК України (в редакції 2001 року) примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов'язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.
Частинами 1-9 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву); замовника документації із землеустрою, за якою здійснюється формування земельної ділянки державної, комунальної власності, у випадках, коли розроблення такої документації відбувається без дозволу органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування; власника земельної частки (паю) або його спадкоємця (у разі формування земельної ділянки в порядку виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв); особи, визначені ч.1 ст.118 ЗК України, у тому числі власника нерухомого майна (будівлі, споруди), розташованої на земельній ділянці, що надається (передається) із земель державної чи комунальної власності, або його спадкоємця. Для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа. У разі якщо відповідно до закону поділ, об'єднання земельних ділянок здійснюються за погодженням з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, фізичними чи юридичними особами, до заяви про державну реєстрацію земельної ділянки, сформованої в результаті поділу або об'єднання земельних ділянок, також додаються документи, що належним чином підтверджують таку згоду. Заява з доданими документами надсилається заявником засобами телекомунікаційного зв'язку. Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Зміна найменування акціонерного товариства у зв'язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. Відмова в державній реєстрації земельної ділянки з підстав, не передбачених цією частиною, заборонена. Державний кадастровий реєстратор зазначає вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки. У разі повторного подання заяви про державну реєстрацію земельної ділянки не допускається відмова у здійсненні державної реєстрації з підстав, не зазначених у раніше наданій відмові (крім неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови, або якщо підстави для відмови у державній реєстрації виникли після попередньої відмови). У разі надання відмови з підстави, визначеної абзацом другим частини шостої цієї статті, заявнику повідомляється найменування та адреса органу, до повноважень якого належить здійснення державної реєстрації земельної ділянки. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки. При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер.
Нормою ч.13 ст.79-1 ЗК України (в редакції 2001 року) визначено, що земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об'єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Положеннями ч.10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об'єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст.ст.16, 21 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, а також застосування інших, передбачених законом, способів. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Нормами ст.ст.152, 155 ЗК України (в редакції 2001 року) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 82 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, ґрунтуючи свою правову позицію на наступному.
Суд касаційної інстанції у своїх правових позиціях неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.
Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, заявляє низку позовних вимог, обираючи тим самим і способи захисту своїх прав та інтересів. Так, першою із позовних вимог є визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 22 січня 1998 року №65, на підставі якого відбулись державна реєстрація спірної земельної ділянки як об'єкту цивільних прав, а також виникнення у позивача права власності на неї. Цю вимогу позивач обґрунтовує посиланням на підроблення вказаного рішення органу місцевого самоврядування, наявність дійсного рішення органу місцевого самоврядування з тими ж реквізитами (суб'єкт прийняття рішення, номер рішення, дата прийняття рішення), але яке жодним чином не стосується ані відповідача ОСОБА_1 , ані спірної земельної ділянки. Таким чином, позивач фактично просить визнати недійсним та скасувати підроблене, за його переконанням, рішення органу місцевого самоврядування, що не є способом захисту прав та інтересів, передбаченим законом, оскільки порушенням права у такому випадку є не само по собі існування тексту рішення органу місцевого самоврядування, волевиявлення та факту прийняття якого органом місцевого самоврядування не було, а вчинення на підставі тексту такого рішення органу місцевого самоврядування конкретних дій, які порушують права позивача, як власника спірної земельної ділянки. Протилежне тлумачення означало б, що суд надає спірному рішенню органу місцевого самоврядування, про підробку якого заявляється, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов'язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли рішення дійсно було прийнято, а його правомірність презюмується. Наведені підстави вже самі по собі унеможливлюють задоволення позовної вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування з підстав його підробки недійсним.
Більш того, матеріали справи взагалі не містять копії оспорюваного позивачем, начебто підробленого, рішення органу місцевого самоврядування, а зміст витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, які містять посилання на таке рішення, не дозволяють достовірно та однозначно встановити зміст та предмет такого спірного рішення, а відтак і підтвердити взагалі його існування. За таких обставин задоволення першої позовної вимоги, враховуючи її формулювання, фактично потягне визнання недійсним та скасування не спірного, начебто підробленого, рішення, а рішення органу місцевого самоврядування, як має ті ж реквізити, що і оспорюване, однак не стосується предмету спору сторін та вважається позивачем дійсним (а.с.25).
Критично суд оцінює та не приймає до уваги твердження позивача про підробку спірного рішення через зазначення в якості суб'єкту його прийняття виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, а не відповідної Ради народних депутатів, оскільки, як вже зазначалось вище, в якості доказу підробки спірного рішення позивач долучив до справи копію рішення із повністю аналогічними реквізитами, яке і вважає дійсним, і таке дійсне рішення прийнято також саме виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради.
В якості другої позовної вимоги позивач просить суд припинити право приватної власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, заявляючи таку вимогу в тому числі як похідну від першої. Таким чином, оскільки у задоволенні першої позовної вимоги, як основної, судом відмовлено вище, немає підставі і для задоволення похідної від неї - припинення права приватної власності. Більш того, підстави для припинення права власності визначені наведеними судом вище нормами ст.346 ЦК України, Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», ч.3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.140, 143 ЗК України (в редакції 2001 року). Жодна із перелічених у вказаних нормах законодавства України підстав для припинення права приватної власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку позивачем суду не заявлялась і не доводилась, судом не встановлена, а відтак з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) в суду немає передбачених законом підстав для задоволення такої позовної вимоги.
Крім того, умовою для припинення права власності є необхідність встановлення існування відповідного права у відповідача ОСОБА_1 , оформленого та зареєстрованого належним чином. Враховуючи зміст витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, а також тверджень позивача, право власності відповідача ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку повинного підтверджуватись Державним актом від 24 лютого 1998 ДПД*110041, а законодавство, чинне на момент дати видачі такого державного акту, не передбачало необхідність державної реєстрації права власності на землю, як цього наразі вимагає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст.ст.125, 126 ЗК України (в редакції 2001 року). Разом з тим, матеріали цивільної справи не містять копії означеного спірного державного акту та/або прямих доказів його видачі компетентним суб'єктом, а відповідачем ОСОБА_1 у її заяві, поданій суду, категорично заперечувалось наявність в неї не тільки права власності на спірну земельну ділянку, а й звернення до відповідного органу місцевого самоврядування задля набуття такого права власності (а.с.35).
Відмовляючи у задоволенні останньої позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру та припиненням речових прав на неї, суд виходив із того, що підстави для такого скасування за рішенням суду передбачені ч.13 ст.79-1 ЗК України (в редакції 2001 року), ч.10 ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» і полягають спочатку у визнанні незаконності такої державної реєстрації земельної ділянки, зокрема, визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності). Разом з тим, стороною позивача позовна вимога про визнання незаконною державної реєстрації земельної ділянки не заявлялась.
Більш того, обов'язковою умовою для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є також одночасне припинення всіх зареєстрованих речових прав на цю земельну ділянку. Однак, як встановлено судом в ході розгляду справи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також з Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого суд використовує у відповідності до ст.ст.2-6 Закону України «Про доступ до судових рішень», 10 березня 2020 року ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2020 року у справі №932/2559/20 (провадження №1-кс/932/1373/20) накладено арешт на спірну земельну ділянку шляхом заборони відчуження та розпорядження, і такий арешт дотепер не знятий (відомості про протилежне в суду відсутні). Відтак, оскільки накладений в рамках кримінального провадження на підставі норм КПК України арешт триває, а його скасування має відбуватись так само в рамках кримінального процесуального закону (ст.174 КПК України), а не в межах розгляду даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що і остання позовна вимога задоволена бути не може.
Складаючи повний текст даного рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін, та наводячи у ньому мотивовану оцінку аргументів учасників справи, заявлених як підстави для задоволення та відмови у задоволенні позову, суд у відповідності до норм ст.10 ч.4 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права, відповідно до якої Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово посилався на те, що згідно ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, ст.6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 року, Серії А №303-А, с.12, §29; Hirvisaari v. Finland, рішення від 27 вересня 2001 року, заява №49684/99, §30; Van de Hurk v. the Netherlands (Ван де Гурк проти Нідерландів), §61; Garcia Ruiz v. Spain (Гарсіа Руїз проти Іспанії), §26; Jahnke and Lenoble v. France (Янке і Ленболь проти Франції) (dec.); Perez v. France (Перез проти Франції), §81; Салов проти України, рішення від 06 вересня 2005 року, заява №65518/01, п.89)
Відтак, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість, недоведеність та безпідставність заявлених позовних вимог, що зумовлює відмову у задоволенні даного позову в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, відшкодуванню йому не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.13, 41, 124, 143 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.2, 11, 15, 16, 172, 179, 181, 190, 316, 317, 319, 328, 346, 373, 374 ЦК України, ст.ст.2, 12, 78-80, 83, 116, 125, 126, 140, 143, 152, 153 ЗК України (в редакції 2001 року), ст.ст.3, 6, 9, 22, 23, 46 ЗК України (в редакції 1990 року), ст.ст.4, 86 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст.1-3, 6, 9-11, 13, 14, 17, 19, 32, 35, 48, 49 Закону України «Про власність», ст.ст.5, 6, 10, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст.4, 5, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 ), Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Філософська, 39-А), виконавчого комітету Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 04052092; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75) про визнання недійсним та скасування рішення, припинення права приватної власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки з виключенням відомостей щодо кадастрового номеру з Державного земельного кадастру - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 24 жовтня 2022 року.
Суддя А.М. Авраменко