05 червня 2023 року м. ТернопільСправа № 921/207/23
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Чопка Ю.О.
за участі секретаря судового засідання Саловська О.А.
Розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Саванді" (проспект Степана Бандери, 33, м.Тернопіль, 46020)
до відповідача: Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" (с. Зарубинці, Збаразький район, Тернопільська область, 47343)
про стягнення 1 659 265,50 грн заборгованості
За участю представників сторін від:
Позивача: Кавійчик Віта Петрівна, адвокат
Відповідача: Денис Андрій Ігорович, адвокат
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Саванді" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" про стягнення коштів в сумі 1 659 265,50 грн, з яких 259 316,00 грн - 3 % річних, 1 399 949,50 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані недотриманням покупцем (відповідачем) умов договору поставки № 27/01/17/1 від 27.01.2017 та нарахуванням постачальником (позивачем) 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2020 по 01.01.2023.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 23.03.2023, головуючим суддею для розгляду справи № 921/207/23 визначено суддю Чопка Ю.О.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 27.03.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №921/207/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.04.2023 року.
Ухвалою суду від 19.04.2023 підготовче засідання відкладено на 15.05.2023, з підстав викладених у ній.
Ухвалою суду від 15.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 921/207/23 до судового розгляду по суті на 05 червня 2023 року.
26.05.2023 на адресу суду від ДП "Зарубинський спиртовий завод" надійшло клопотання №142 від 22.05.2023 (вх.№4549) про залучення до участі у справі в якості третьої особи Фонд державного майна України, код 00032945, м.Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9. В обґрунтування поданого клопотання посилається на те, що Фонд державного майна України станом на час розгляду даної справи є органом управління ДП "Зарубинський спиртовий завод".
Представниця позивача щодо заявленого заперечила та зазначила, що клопотання подане після закриття підготовчого провадження. Вважає, що у представника відповідача було достатньо часу для подання даного клопотання. Просить суд відмовити в його задоволенні.
Суд розглянувши клопотання відхиляє його так як останнє подане після закриття підготовчого провадження у справі.
Представниця позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач відзиву на позов не подав, водночас його представник в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та пояснив, що підприємство вчасно не виконало своїх зобов'язань так як сам позивач своєчасно не вживав належних заходів для захисту своїх прав. Звертає увагу суду на те, що війна є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Воєнний стан та пов'язані з ним вимоги вплинули на роботу підприємства. Так, з початком війни підприємство на деякий час припинило роботу. Просить суд врахувати, що станом час розгляду справи заборгованість по рішенню суду сплачено повністю, у зв'язку з чим просить суд зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій та відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, господарським судом встановлено наступне:
27.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Cаванді" та Державним підприємством "Зарубинський спиртовий завод" укладено Договір поставки № 27/01/17/1 (надалі-Договір).
Відповідно до умов п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується поставити у власність Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти (придбати) та оплатити на умовах і протягом дії цього Договору сільськогосподарську продукцію в асортименті (надалі - Товар). Сторони домовилися не обмежуватися в даному Договору однією культурною, а при необхідності та за домовленістю про проведення операції з іншою культурою укласти відповідно Додаток до Даного Договору.
Пунктом 2.1. Договору визначено, що оплата вартості поставленого товару проводиться Покупцем у безготівковій формі в національній валюті України шляхом банківського переказу грошових коштів на банківський рахунок Постачальника на протязі строків встановлених у відповідних додатках.
Додатковими угодами № 01 від 27.01.2017, № 02 від 01.03.2017, № 03 від 14.03.2017, № 04 від 04.03.2017 до Договору поставки № 27/01/17/1 від 27.01.2017, Постачальник передав у власність, Покупець прийняв Товар, а саме - 870 тонн сільськогосподарської продукції на загальну суму 3 131 286,90 грн.
Згідно пункту 6 вищезазначених Додаткових угод до Договору поставки №27/01/17/1 від 27.01.2017, кінцевим терміном оплати є виконання обов'язків продавця щодо фактичної поставки товару.
Товар прийнятий Покупцем в узгоджені строки, однак оплата зі сторони покупця відсутня.
Так, згідно Акта звірки розрахунків станом за період 2017 рік між Товариством з обмеженою відповідальністю "Саванді" та Державним підприємством "Зарубинський спиртовий завод" існує заборгованість в сумі 2 881 286,90 грн.
Таким чином, Покупець, не виконав свої зобов'язання з оплати приймання Товару.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2023 у справі №11/б-1203 (921/666/20) позовні Товариства з обмеженою відповідальністю "Саванді" задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" 2 881 286 грн 99 коп. заборгованості за поставлений товар та 4 204,00 грн судового збору.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.05.2023 в задоволенні вимог апеляційної скарги Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" №105 від 24.03.2023 (вх. №01-05/912/23 від 27.03.2023) відмовлено. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.01.2023 у справі №11/Б-1203 (921/666/20) в оскарженій частині залишено без змін.
Вказаними судовими рішеннями встановлено порушення відповідачем умов Договір поставки № 27/01/17/1 від 27.01.2017 щодо проведення своєчасної оплати поставленого товару, що стало підставою для позову.
Станом на день розгляду даного спору рішення суду у справі №11/б-1203 (921/666/20) не скасоване, а відтак набрало законної сили та є чинним.
В силу приписів частини 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що плата за поставлений товар перерахована несвоєчасно, а тому просить суд стягнути з відповідача 1 399 949,50 грн інфляційних втрат та 259 316 грн 3% річних.
Оцінивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договорів, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта.
Згідно п.1 ст.193 Господарського кодексу України (надалі ГК України), до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
За приписами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до положень ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як стверджують сторони погашення заборгованості на виконання рішення суду у справі №11/Б-1203 (921/666/20) відбулося в період 30.05.2023 - 01.06.2023.
Таким чином, оскільки погашення відповідачем заборгованості за поставлений товар по договору поставки № 27/01/17/1 від 27.01.2017 відбулося лише в період 30.05.2023 - 01.06.2023, що спричинило суттєве знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, позивач вказує, що вправі вимагати компенсації матеріальних втрат шляхом стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за користування утримуваними коштами.
Згідно з частиною 2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" Книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання щодо сплати на користь позивача заборгованості за договором поставки № 27/01/17/1 від 27.01.2017 в розмірі 2 881 286 грн 99 коп., у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Позивач, користуючись своїм диспозитивним правом щодо визначення предмета спору, на підставі ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача 1 399 949,93 грн інфляційних втрат (нарахованих за період з 01.01.2020 по 01.03.2023) та 259 316 грн 3% річних (нарахованих за період з 01.01.2020 по 01.01.2023).
Розглянувши надані позивачем розрахунки заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає їх арифметично правильними.
Заперечень щодо розміру нарахованих та заявлених до стягнення у даній справі сум інфляційних втрат та 3% річних, періоду їх нарахувань відповідачем не подано.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Саванді" щодо стягнення з Державного підприємства "Зарубинський спиртовий завод" про стягнення 259 316,00 грн 3 % річних та 1 399 949,50 грн інфляційних втрат обґрунтовано заявленими і такими, що підлягають до задоволення.
Водночас суд критично оцінює доводи відповідача про наявність підстав для зменшення суми інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, із огляду на наступне.
Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Таким чином, із урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено інфляційні нарахування та відсотки річних, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 73-75, 79, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 242 ГПК України, суд
1.Позовні вимоги задовольнити.
2.Стягнути з Державного підприємства "Зарубинський спитрзавод", село Зарубинці Збаразького району Тернопільської області (код 00375065) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Саванді", м.Тернопіль, проспект Степана Бандери, 33 (код 38739959) - 1 399 949 (один мільйон триста дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 259 316 (двісті п'ятдесят дев'ять тисяч триста шістнадцять) грн. 3% річних і 47 109 (сорок сім тисяч сто дев'ять) грн. 05 коп. судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення сторони вправі оскаржити його до Західного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення виготовлено 12 червня 2023 року.
Суддя Ю.О. Чопко