79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
09.06.2023 Справа № 914/1085/23
Господарський суд Львівської області у складі судді Н.Є. Березяк, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін
справу № 914/1085/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім ЗМЗ», смт Ясіня Закарпатської області,
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів,
про: стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 196 167,28 грн
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім ЗМЗ» до Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 196 167,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки ВЗК-199/22. В частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Ухвалою суду від 06.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
Не погоджуючись з поданим позовом, відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву у якому відповідач визнав основну суму боргу за договором в розмірі 183 600,00 грн, проти нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечив, у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022.
Відповідно до положень частини 4 статті 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Так, зроблена відповідачем заява про визнання позову не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому суд приймає її.
Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач скерував до суду відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №12502/23 від 18.05.2023), в якому зазначив, що настання форс-мажору не є автоматичною підставою для звільнення сторони від виконання зобов'язань, оскільки має бути підтвердженою не факт настання таких обставин а їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, позивач вважає що дані обставини не доведені відповідачем, відтак не можуть прийматися судом до уваги .
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 29.11.2022 між Приватним акціонерним товариством «Львівський локомотиворемонтний завод» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім ЗМЗ» було укладено Договір поставки №ВЗК-199/22.
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник взяв на себе зобов'язання поставити (передати) у власність Замовника, а Замовник прийняти та оплатити Товар, перелік якого визначений Специфікацією № 1, а саме:
- стінка камери 8ТН.742.098 у кількості 39 штук на загальну суму 99 450,00 грн з врахуванням ПДВ.
- стінки камери 8ТН.742.099 у кількості 39 штук на загальну суму 99 450,00 грн з врахуванням ПДВ.
Загальна сума договору визначена п.3.1. та складає: 238 680,00 грн з врахуванням ПДВ.
Пункт 4.1. розділ IV Договору визначає, що розрахунок за поставлений Постачальником Товар здійснюється наступним чином:
- 50% передоплата протягом 10 календарних днів з дня отримання рахунку;
- 50% протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту поставки Товару, при умови надання Постачальником належно оформлених документів, що підтверджують передачу Товару та його якості.
Оплата здійснюється на підставі отриманого від Постачальника рахунку.
Доставка Товару підтверджується видатковою накладною №ВН-00002 від 01.12.2022 на суму 183 600,00 грн, яка підписана з боку представника замовника та має відтиск печатки.
Разом з видаткової накладної №ВН-00002 від 01.12.2022 представнику Замовника також був виставлений рахунок-фактура №СФ-00004 від 30.11.2022 для можливості проведення розрахунку за поставлений Товару в порядку передбаченим Договором.
Листом №2212/01 від 22 грудня 2022 року позивач надіслав на електронну адресу відповідача: symovynyuk_bv@llrz.com.ua та zmiiovska_lm@llrz.com.ua претензію з вимогою оплати 183 600,00 грн за видатковою накладною №ВН-00002 від 01.12.2022. Відповіді від відповідача позивач не отримав.
Листом №3301/01 від 31.01.2023 року позивач повторно надіслав претензію з вимогою сплати 183 600,00 грн заборгованості, на яку 15.03.2023 отримав лист-відповідь від відповідача у якій відповідач фактично визнав існуючу заборгованість перед ТзОВ «Торгівельний дім ЗМЗ» та зобов'язався її погасити при першій же нагоді.
Як стверджує позивач, у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору поставки ним були нараховані у відповідності до п.7.3. Договору, ст.625 ЦК України та ст. 230 ГК України пеня - 6853,60 грн, інфляційне збільшення - 4068,83 грн та 3% річних - 1644,85 грн.
Відтак, станом на дату прийняття рішення загальний борг становить 196 167,28 грн, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду з матеріально - правовою вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 196 167,28 грн.
В ході розгляду справи, відповідач визнав основну суму боргу за договором в розмірі 183 600,00 грн, проте заперечив в частині нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю таких вимог.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані частково та підлягають до задоволення частково.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки №ВЗК-199/22 від 22.11.2022.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Судом встановлено, що видаткова накладна №ВН-00002 від 01.12.2022, згідно якого ПАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» купив у ТзОВ «Торгівельний дім ЗМЗ» товар: Стінки камери 8ТН.742.098 у кількості 30 штук та Стінки камери 8.ТН.742.099 у кількості 30 штук на загальну суму 183 600,00 грн, підписаний відповідачем без заперечень.
Відповідач не заперечує факт заборгованості, у поданому відзиві на позовну заяву визнав позовні вимоги в частині стягнення основної суми заборгованості за видатковою накладною №ВН-00002 від 01.12.2022 на суму 183 600,00 грн, однак просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині нарахування пені, інфляційних втрат, 3% річний внаслідок необґрунтованості та безпідставності таких вимог.
Згідно із ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб чи суперечить закону.
Згідно положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основна заборгованість в розмірі 183 600,00 грн.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення боргу є обґрунтованими та підлягають до задоволення у сумі 183 600,00 грн.
Щодо вимоги в частині про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 1644,85 грн вважає його арифметично вірним, а відтак вимоги щодо стягнення з відповідача 1644,85 грн 3 % річних підлягають до задоволення.
Щодо запропонованого позивачем стягнення 4068,83 грн інфляційних втрат, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок, вважає обґрунтованим нарахування інфляційних в сумі 6883,86 грн. Однак, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 4068,83 грн, в межах заявлених позовних вимог.
Щодо вимоги в частині стягнення пені в розмірі 6 853,60 грн, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно п. 7.3. договору у разі порушення строків оплати решти 50% вартості оплати товару, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Щодо запропонованого позивачем стягнення 6853,60 грн пені за період з 12.12.2022 по 30.03.2023 на суму 91800,00 грн, суд перевіривши поданий позивачем розрахунок, вважає обґрунтованим нарахування пені в сумі 13 707,12 грн. Однак, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 6 853,60 грн, в межах заявлених позовних вимог.
Аргументи відповідача щодо настання форс-мажорних обставин, зумовлених військовою агресією Російської Федерації проти України, суд відхиляє з огляду на таке.
За змістом частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема: збройний конфлікт, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» шляхом видачі сертифіката.
Настання форс-мажорних обставин, в кожному окремому випадку, засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово- промисловими палатами, шляхом видачі сертифікату про такі обставини.
Статтями 4.1, 4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» здійснює засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з усіх питань договірних відносин, інших питань, а також зобов'язань/обов'язків, передбачених законодавчими, відомчими нормативними актами та актами органів місцевого самоврядування, крім договірних відносин, в яких сторонами уповноваженим органом із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено безпосередньо регіональну ТПП.
ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс- мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов'язань за:
- умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України;
- умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України;
- умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.
У випадку настання тимчасової неможливості виконання регіональною ТПП своєї функції із засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема, через відсутність уповноваженої особи, окупацію території, настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) тощо дану функцію виконує ТПП України або інша регіональна торгово-промислова палата, найближча за розташуванням, якщо це не суперечить умовам договору, контракту, угоди тощо між сторонами, або за письмовою угодою сторін.
Відкритий лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, адресований всім кого це стосується. Це означає, що кожному, кого це стосується, слід доводити причинний зв'язок між війною і неможливістю виконати свої (в т.ч. й грошові) зобов'язання. Адже обставини для суб'єктів господарювання суттєво різняться в залежності від того де знаходиться їх виробництво: на лінії фронту, на тимчасово окупованих територіях, чи в тилу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/2394/21 (постанова від 14.06.2022) вказав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Таких висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі №913/20/21.
Суд звертає увагу на те, що воєнний стан в Україні введений з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, відтак відповідач, укладаючи договір у листопаді 2022 року, мав враховувати введений в Україні воєнний стан та можливість настання відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.
Суд зазначає, що розв'язання повномасштабної збройної агресії та введення воєнного стану є виключними важкими обставинами, які у рівній мірі впливають на обидві сторони. У даному випадку відповідачем не доведено прямого причино-наслідкового зв'язку між неоплатою отриманого товару та війною в Україні.
Крім того, доказів повідомлення позивача, у відповідності до п. 8.2. договору, про настання у відповідача форс-мажорних обставин суду не надано.
Суд наголошує, що відповідно до ст. 627 ЦК України та ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, судовий збір покладається на відповідача в розмірі 2942,51 грн.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задоволити в повному обсязі.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» (79018, м. Львів, вул. Залізнична, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім ЗМЗ» (90630, Закарпатська область, Рахівський район, смт Ясіня, вул. Миру, 18, офіс 1-14, код ЄДРПОУ 44651359) 183 600,00 грн заборгованості, 6853,60 грн пені 4068,83 грн інфляційних втрат, 1644,85 грн 3% річних та 2942,51 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Березяк Н.Є.